Природа теорії

Незважаючи на розмови про теорію, функціоналістам ніколи не вдавалося ясно визначити, що ж таке теорія. А це треба було б зробити. Але в їх виправдання можна привести те міркування, що на це питання філософія науки раніше не давала такої ясної відповіді, який ми зараз маємо. Але навіть тоді функціоналісти могли зробити більше, ніж вони зробили. Сьогодні ми повинні припинити розмови із студентами про соціологічну теорію до тих пір, поки не з'ясовний, що ж таке теорія.

Теорія якого-небудь явища складається з ряду положень, кожне з яких встановлює деяке відношення між властивостями природи. Але далеко не кожна пропозиція може розглядатися як таке положення. Положення не складаються з визначень цих властивостей: побудова концептуальної схеми є необхідною частиною теоретичної роботи, але не самою теорією. Ніяке положення не може просто говорити про те, що між цими властивостями існує деяке відношення. Замість цього якщо міняється одна з властивостей, то слід щонайменше визначити, що повинне змінитися в іншій властивості. Якщо відсутня одна з властивостей, то відсутня і інша властивість; чи якщо збільшується значення однієї з властивостей, то те ж саме відбувається і з іншою властивістю. Ці властивості як змінні можуть носити імовірнісний характер.

Розглянемо відомий приклад - затвердження Маркса про те, що економічна організація суспільства визначає природу усіх його інших інститутів. Це положення являється исключитель-но корисним принципом дослідження. Тут говориться: "Шукайте соціальні наслідки економічної зміни, і якщо ви шукатимете їх, то, звичайно, знайдете"! Але це не той тип положення, який може увійти до теорії. Бо само по собі воно говорить тільки те, що якщо стануться зміни в экономиче-ском базисі, то обов'язково стануться деякі зміни в соціальній надбудові без жодного припущення относитель-но того, які будуть ці зміни. Більшість положень соціології, що претендують на те, щоб вважатися теоретически-ми, нагадують це твердження Маркса, хоча дуже небагато теоретиків це розуміють. І тоді як ми постійно запитуємо, яким чином теорія керує дослідженням, ми забуваємо, що багато тверджень, подібно до вищезгаданого, є хорошими дослідницькими принципами, не будучи при цьому хорошою теорією.

Для того, щоб побудувати теорію, положення повинні набути форми дедуктивної системи. Деякі з положень, зазвичай званих положеннями нижчого рівня, мають бути объясне-ны. Прикладом цього служить твердження про те, що ніж більше індустріальним є суспільство, тим більше організація спорідненості прагне набути форми нуклеарної сім'ї. Інші положення являються або загальними станами, або утверждени-ями про приватні умови. Загальними ці положення називаються тому, що вони входять в іншу, можливо не одну, дедуктивну систему, окрім тієї, про яку йде мова. Дійсно, те, що ми часто називаємо теорією, є комплекс де-дуктивных систем, що виходять з одних і тих же загальних положе-ний, але що мають різні пояснення (explicanda). Кардиналь-ное умова полягає в тому, щоб кожна система була де-дуктивной. Це означає, що положення нижчого порядку слідують як логічні висновки з основних положень за певних умов. Причина, через яку певні положення, подібно марксову, не можуть стати теоретичними, полягає в тому, що з них логічним шляхом не можуть бути отримані певні виводи. Коли положення нижчого порядку слідують логічно, то говорять, що вони пояснені. Пояснення явища є його теорія. Теорії немає або це не теорія до тих пір, поки немає пояснення.

Можна визначити властивості і категорії, але ще не мати теорії. Можна встановити існування стосунків між властивостями - і це не буде теорією. Можна говорити про те, що зміна однієї властивості веде до певної зміни іншого. Проте і це ще не буде теорією. До тих пір, поки ми не маємо положень, що встановлюють стосунки між свой-ствами і утворюють деяку дедуктивну систему, - до тих пір, поки ми не маємо цих умов, ми не маємо теорії. Більшість з наших суперечок з приводу теорії виявилися б даремними, якби ми запитали себе, чи існує теорія, про яку можна було б сперечатися.