Національно – визвольний рух в Західній Україні в 20-30 рр. ХХ ст. Створення та діяльність ОУН.

У центрі політичного життя західноукра­їнських земель стояли такі головні питання:

· визначення шляхів національного ви­зволення і побудова суверенної української дер­жави;

· утвердження в ній справедливого соціально-економічного ладу.

 

Національно-визвольний рух очолюва­ли різні політичні сили, погляди яких на майбутнє України не співпадали, а іноді були протилежними.
^ Наймасовішою партією було Україн­ське національно-демократичне об'єднан­ня (УНДО) - партія центристської спрямо­ваності, яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її демократич­ний розвиток. Партія об'єднувала інтелек­туальну еліту краю, використовувала ле­гальні методи боротьби, вела погоджуваль­ну політик у стосовно польської влади.
^ Другою за впливом була Радикальні партія, яка прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з національним відродженням України і її незалежним існуванням. Відображала інтереси пере­важно селян, сільської інтелігенції та сіль­ськогосподарських робітників.
Боротьбу за соціальне і національне ви­зволення українського народу вела також ^ Компартія Західної України (КПЗУ). Вона відображала інтереси тієї частини насе­лення, яка схилялася до возз'єднання з Ра­дянською Україною в межах СРСР. КПЗУ виступила проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. За вказівкою ВКП(б) Комінтерн прийняв рішення про розпуск КПЗУ.
^ Найбільш активною була діяльність Організації українських націоналістів (ОУН). Вона утворилася у 1929 р. на базі Української військової організації. Органі­затором і керівником ОУН протягом 1929-1938 рр. був Є.Коновалець.
Ідеологією ОУН став "інтегральний націоналізм" (крайня форма націоналіз­му), розроблений Д. Донцовим та інши­ми теоретиками: проголошувалася пере­вага національних інтересів над індиві­дуальними, стверджувалося, що вищою метою боротьби є досягнення держав­ної незалежності будь-яким способом.
^ Мета ОУН - утворення соборної україн­ської незалежної держави з багатоукладною економікою. Політична система майбутньої держави мала ґрунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. На чолі руху і дер­жави мав стояти лідер, наділений необмеже­ною владою. Будівництво незалежної Украї­ни мало завершитися вигнанням з українсь­ких земель усіх окупантів.
^ Методи бороть­би - пропагандистські, агітаційні, органі­заційні, диверсійні і терористичні. Терору зазнавали не тільки представники окупац­ійної влади, а й українці, які не поділяли іде­ології і методів боротьби ОУН. На поч. 30-х рр. члени ОУН організували понад 60 за­махів на польських і українських діячів.
Утворення ОУН з її безкомпромісними, крайніми методами боротьби стало результатом втрати українцями віри в можливість досягнення самостійності мирним шляхом, віри у підтримку західних країн.
ОУН спиралася переважно на молодь, схильну до рішучих дій, здатну до само­пожертви в ім'я національного визволення.
Напередодні другої світової війни ОУН нараховувала до 20 тис. свідомих членів і багато прихильників.
Після вбивства Є.Коновальця (1938 р.) серед членів ОУН посилилися суперечності щодо тактики боротьби, внаслідок чого стався розкол. Виникли два напрямки: ре­волюційне крило очолив С.Бандера (ОУН-Б), помірковане крило очолив А.Мельник (ОУН-М).
^ Значний вплив на активність україн­ського населення мала греко-католицька церква. Її глава, митро­полит А. Шептицький, який корис­тувався великим автори­тетом серед західних ук­раїнців, виступав проти приєднання українських земель до Польщі, всіля­ко сприяв процесам національного відродження. У 1923 р. А. Шептицького було заарештовано.
У1938 р. в результаті мюнхенського зго­вору західних держав з Гітлером до Німеч­чини відійшла заселена німцями частина Чехословаччини, почалося розчленування держави. В цих умовах чеський уряд 11 жовтня 1938 р. дав згоду на утворення карпато-української автономії. Уряд авто­номії очолив лідер українофілів А.Волошин. У лютому 1939 р. було обрано Сейм Карпатської України і сформовано Кар­патську Січ - військову організацію, що на­лічувала 5 тис. бійців.
Але 14 березня 1939 р. при підтримці Німеччини почалася окупація Закарпаття Угорщиною. ^ 15 березня 1939 р. Сейм про­голосив незалежність Карпатської Украї­ни, проте вона опинилася в міжнародній ізоляції, а Карпатська Січ не змогла зупи­нити окупантів. І вже через декілька го­дин після проголошення незалежності За­карпаття було повністю окуповане угор­ськими військами, уряд А.Волошина зму­шений був емігрувати.
Проголошення незалежної Карпат­ської України мало велике історичне зна­чення: воно сприяло перетворенню насе­лення краю в національне свідомих ук­раїнців, продемонструвало прагнення ук­раїнського народу до утворення власної держави.

75. Українське питання в міжнародній політиці напередодні та на початку Другої світової війни.

У 30-ті рр. значно ускладнилася міжнародні відносини і зросла загроза війни. Економічна криза і депресія 1929-1933 рр. поглибили суперечності між країнами світу і привели до формування двох блоків держав:

 

· США, Великобританія, Франція

· ^ Німеччина, Італія, Японія (у 1935 р. уклали Антикомінтернівський пакт, спрямований проти СРСР).

10 лютого 1939 р. Гітлер заявив, що мета його політики “панувати в Європі і світове панування на віки”. Ще до початку світової війни фашистські держави здійснили агресії:

 

· Захоплення Італією Ефіопії (1935-36) та Албанії (1939);

 

· Німеччиною Австрії (199938);

 

· Війна з республіканською Іспанією (1936039);
Агресія Японії біля озера Хасан (1938-39).

Напередодні війни заінтересовані держави пробували розіграти “українську карту”. Перш за все, це держави, які володіли українськими територіями (СРСР, Польща, Чехословаччина, Румунія), великі держави – Англія, Франція та США, країни, що боролись за “життєвий простір” (Німеччина, Угорщина).
Великі країни намагалися спрямувати агресію проти Радянського Союзу. Англія і Франція в Мюнхені у 1938 р. практично благословили Гітлера на розчленування Чехословаччини, коли Карпатську Україну захопила Угорщина.

 

76. Україна в політичних і військових планах Гітлера. Початок Великої Вітчизняної війни.

1 вересня 1939 р. Гітлер напав на Польщу. Приводом став видуманий напад польських солдатів на німецьку радіостанцію в Гляйвіці. Зв'язані договірними зобов'язаннями Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Проте негайних військових дій вони не розпочали – почалася, так звана, “дивна війна”. Так продовжувалося аж до весни 1940 р., коли Німеччина не напала на Францію, Нідерланди, Бельгію і Люксембург.
Згідно пакту і таємного протоколу радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і майже без опору за 12 днів захопили Західну Білорусію і Західну Україну. Червона Армія дістала наказ по змозі уникати боїв з польською армією, однак сам вступ на територію Польщі погіршив становище поляків. Радянське керівництво пояснило цей крок намаганням запобігти фашистській окупації цих земель.
^ Агресія проти Польщі означала вступ СРСР у світову війну.
i 19 вересня 1939 р. піді Львовом сталася сутичка між передовими частинами німецької і Червоної армій. 20 вересня німці відійшли. 21 вересня польський гарнізон прийняв радянський ультиматум про капітуляцію. 22 вересня у Брест-Литовську відбувся спільний радянсько-німецький парад.
Крім того ^ СРСР висунув ряд вимог до урядів країн Балтії про розміщення на їх території радянських баз і гарнізонів. Литва, Латвія та Естонія, не маючи сил опиратися, погодилися. Фінляндія відмовила, що стало приводом до “зимової війни”, підчас якої велетенська Червона Армія зазнала поразки від найменшої європейської фінської армії.
У червні 1940 р. Червона Армія зайняла Північну Буковину і Бессарабію.
Західноукраїнські і придунайські українські землі ввійшли до складу УРСР.
Факт входження українських земель до УРСР оцінюють неоднозначно: анексія, включення, воз'єднання.