Західна Україна між двома війнами 1921 – 1939 рр.

Західноукраїнськими землями в між­воєнний період володіли інші держа­ви:

· Під польською окупацією впро­довж 1919-1921 рр. опинилися Східна Га­личина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, що становило третину усієї території тодішньої Польської держа­ви. На цій території проживало 8,9 млн. чоловік, утому числі 5,6 млн. українців.

· Війська Румунії наприкінці 1918р. оку­пували Північну Буковину і Бессарабію, до складу якої входили етнічні українські зем­лі - Ізмаїльський, Аккерманський, Хотин­ський повіти. На території, підвладній Ру­мунії, проживало майже 790 тис. українців.

· Закарпаття (під назвою "Підкарпатська Русь") у 1920 р. було приєднане до Чехословаччини. На території краю проживало понад 725 тис. українців.

Окупація українських земель Польщею, Румунією та Чехословаччиною відбулася за підтримки західноєвропейських країн та США. Окупаційні власті проводили політику колоні­ального гноблення, асиміляції українсько­го народу.

 

Західна Україна під владою Польщі 1921 – 1939 рр.

 

Польський уряд намагався витравити такі поняття, як "Україна" та "українці", застосовуючи замість них терміни "Східна Малопольща", "русини". У 1924р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах.
^ У1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов'язань перед Лігою Націй щодо забезпечення прав національних мен­шин. Урядові кола, повернувшись до ідеї однонаціональної польської держави, роз­гортають репресії проти українців, здійсню­ють політику жорстокої асиміляції.

72. Західноукраїнські землі під владою Румунії.

Румунська влада здійснювала щодо українського населення політику тотальної румунізації, вдаючись до відкритих насиль­ницьких дій.
З 1919 по 1928рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. заборонено вживання української мови. Українців не визнавали окремою нацією, називаючи їх “громадянами румунського походження, які забули рідну мову”. Була заборонена українська преса, здійснювалася румуніза­ція православної церкви.

 

Перебування Закарпаття у складі Чехословаччини.

Уряд Чехословаччини здійснював більш помірковану політику щодо Закарпаття. Але і ця політика була спрямована на те, щоб утримати українські землі під владою Чехословаччини. Власті намагалися пере­конати українське населення, що в нього немає батьківщини, що українська мова є для нього "чужою".
Боячись зростання національної свідо­мості українців, іноземні уряди всіляко перешкоджали розвитку освіти: закрива­лися українські школи (в Буковині до1927р. не залишилося жодної), діяла норма при­йому до вузів української молоді (у Львів­ському університеті вона складала 5%, причому студентами могли бути лише ті, хто присягнув на вірність Польщі).
Щоб забезпечити доступ української мо­лоді до вищої освіти, вчені Наукового то­вариства ім. Т.Г.Шевченка та Ставропігій­ське братство заснували у Львові таємний Український університет (1921-1925рр.).
Діяльність підпільного університету ста­ла виявом високого рівня національної свідомості західноукраїнського населення, його прагнення відстояти національну гідність українців.

тже, внаслідок колонізаторської полі­тики, економіка Західної України перебу­вала в застої.
Тяжким було і соціальне становище населення: низький життєвий рівень, жор­стока експлуатація, високий рівень безро­біття, захворюваності, смертності.
Складне соціально-економічне ста­новище обумовило еміграцію із західно­українських земель (переважно із Галичи­ни). За 1919-1939 рр. емігрувало 190 тис. чоловік.
Захищаючи себе від соціально-економі­чного гноблення, місцеве населення, дола­ючи великі труднощі, створювало десятки кооперативних підприємств:споживчо-за­купівельних, торгових, фінансово-кредит­них та ін. Кооперація організовувала ос­новні ділянки економічного життя і стала важливим його чинником.
На відміну від співвітчизників у Радян­ській Україні, західні українці все ж таки не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін.