Риторичні прийоми у мовленні Олександра Єфремова

Олександр Єфремов – це лідер фракції Партії регіонів у Верховній Раді України. Крім того, з недавніх пір він є одним зі спікерів владної партії на різних політичних ток-шоу. Незважаючи на те, що у Партії регіонів є значно кращі оратори, як-то Михайло Чечетов і Юрій Мірошниченко, Олександру Єфремову час від часу в силу своєї посади також доводиться виходити на публіку. Ми спробували дослідити сильні та слабкі сторони О.Єфремова як оратора.

Останній виступ Олександра Єфремова на телебаченні відбувся на передачі «Шустер live» від 18.03.2011.

Свій виступ він почав із того, що розказав давній анекдот про те, як стають мільйонерами. Проте він не врахував, що гумор, якщо вже використовувати його у промові, повинен бути живим і справжнім. О.Єфремов зробив одразу дві помилки: по-перше, жарт, розказаний ним в надії на залучення підтримки аудиторії, був дуже старими та усім відомим, а отже не міг справити очікуваного ефекту, і по-друге, розказуючи цей жарт він абсолютно не змінив інтонації. О.Єфремов інтонаційно не виділяє жодної своєї тези, що ускладнює сприйняття його мови.

Наводячи статистичні дані про рівень заробітної плати у різних державах, у тому числі Україні, О.Єфремов раз по раз затинався і виправлявся, це свідчить про те, що він не впевнений у своїх словах. А це у свою чергу погано відбивається на ставленні аудиторії до оратора, оскільки складається враження, що мовець погано знайомий з матеріалом. Це показало і опитування аудиторії у студії, із якої лише 18% підтримало слова О.Єфремова (для порівняння, на тій же передачі підтримка А.Яценюка не опускалася нижче 70%).

Значно більш впевненим О.Єфремов став, коли почав говорити про політичну ситуацію. Він строго аргументував необхідність доопрацювання системи «Рада» з сенсорною кнопкою і неможливість її введення найближчим часом. Впевненість мовця завжди дуже переконливо впливає на аудиторію, особливо коли цей мовець – нечастий гість різних ток-шоу.

Проте цю перевагу О.Єфремов досить швидко втратив, коли було продемонстровано інтерв’ю членів Європарламенту, які різко засуджували голосування чужими картками в українському парламенті. Втім, на відміну від Ю.Тимошенко, О.Єфремов не виказав свого хвилювання бігаючими очима чи нервовими рухами, а майже одразу знайшов, що відповісти. Так само, як і вправні оратори українського політикуму, він трошки змінив обговорювану тезу: навів у якості приклада процес голосування у Сенаті США, де депутатам дається 20 хвилин, щоб добратися до зали засідань та проголосувати. О.Єфремов, не будучи умілим мовцем, але добре підготовленим політиком, вдало використовує те, що проведення аналогії між Україною та США завжди позитивно відбивається у свідомості аудиторії.

На твердження про те, що він, як лідер парламентської фракції, повинен організувати своїх однопартійців так, щоб вони усі ходили на засідання Верховної Ради, О.Єфремов відреагував дуже розумно: він розділив значення результату діяльності парламенту та власне процесу діяльності, зазначивши, що основну свою задачу – приймати та змінювати законодавчі акти – Верховна Рада буде виконувати так чи інакше, а питання, чи це буде відбуватися за повної присутності всього складу парламенту на засідання, чи за рахунок голосування чужими картками, є тільки питанням культури депутатів зокрема і парламентаризму взагалі.

Згодом він зробив незначну, але помітну помилку, коли намагався втрутитися у діалог Володимира Фесенка та Андрія Шкіля. Йому, як людині відносно новій у середовищі політичних ток-шоу, це робити категорично заборонено, тому що люди ще не сформували своєї думки про нього як про державного діяча, а таким втручанням він тільки шкодить своєму іміджу.

Досить цікаво виглядає позиція О.Єфремова щодо голосування за чужими картками. Він правильно робить, що не заперечує наявність такого явища (це відштовхнуло б від нього велику частину аудиторії, оскільки було б відвертою брехнею), але зовсім незвично його трактує. Замість того, щоб стверджувати, що він, як керівник фракції, буде з цим боротися і найближчим часом викорінить (саме цього очікує і потребує слухач), за його словами, «у голосуванні за чужими картками немає нічого поганого, більше того – це добре, бо так існує можливість прийняти ті закони, які без цього прийняті не були б». Ці його слова абсолютно адекватно і з цікавістю сприймаються аудиторії, і все з тієї ж самої причини: О.Єфремов – людина нова, і слова його теж нові, тому не викликають різкого відторгнення, як це було б, якби їх сказали Ю.Тимошенко, А.Яценюк чи будь-хто інший.

На слушне зауваження Олеся Донія про те, що подібне голосування є фальсифікацією, О.Єфремов відповів, що і нинішні опозиційні сили, коли були при владі, не гребували такою можливістю. Це було не найкраще рішення, оскільки він почав звинувачувати опонентів у тому, що називав правильним стосовно своєї партії. Таким чином він показав, що не готовий об’єктивно оцінювати те, що відбувається на політичній арені країни, і, відповідно, втратив велику частину думаючої аудиторії: його рейтинг присутніх у студії впав з майже 40% до 20%.

Загалом, О.Єфремов – далеко не найкращий оратор в українській політиці. І те, що він рідко з'являється на політичних ток-шоу, незважаючи на свій високий пост у партії, легко пояснити саме тим, що він не уміє правильно донести до аудиторії погляди Партії регіонів.

Не можна стверджувати, що в його мовленні немає прийомів, спрямованих на підсилення ефекту слів, що він недостатньо аргументує свої слова або припускається помилок. Але його головною проблемою, яка нівелює усі правильні з точки зору риторики кроки, є невпевненість у власних словах. Із цієї невпевненості народжується і постійна зміна пріоритетів, що є неприпустимим для агітатора.

О.Єфремов є хорошим прикладом людини, яка знає теоретичні основи риторики і добре готується до кожного виступу, але не вміє застосувати ці знання на практиці.

Таким чином, роль Олександра Єфремова у політичних телепередачах полягає не у тому, щоб переконати аудиторію у правильності вчинків президента та правлячої партії, а запевнити людей у відкритості Партії регіонів, де навіть лідер парламентської фракції готовий у відкритому форматі спілкуватися із народом. Переконувати ж аудиторію – завдання хороших ораторів зі стану Партії регіонів – Юрія Мірошниченка, Михайла Чечетова та інших.