Багатопартійність як необхідна умова становлення демократичного процесу.

Характерною рисою політичного життя суспільства є співвідношення однопартійності та багатопартійності. Політичний досвід свідчить, що однопартійність характерна політичному життю суспільства, де відсутня розвинута соціально-класова структура, відстала економіка, низький рівень політичної культури більшості громадян, а демократія знаходиться в початковому стані.
У сучасному світі в більшості держав функціонують багатопартійні системи, що свідчить про демократизацію всіх сторін життя суспільства. Це найбільш розвинена форма політичного плюралізму, який віддзеркалює різноманітність інтересів класів, соціальних груп та спільнот, що виявляються в політичній сфері.
БАГАТОПАРТІЙНА СИСТЕМА — форма суспільного управління, за якої боротьба кількох політичних партій за державну владу виступає як механізм використання розбіжностей у політичних програмах, що відображають реальні соціальні інтереси й цілі суспільного прогресу. Для Б.с. характерні періодична зміна партій при владі, що виключає можливість застою й переродження; використання волі народу як засобу вибору суспільних сил, партій і лідерів, найбільш здатних виконати першочергові завдання суспільного життя; виявлення різних підходів, думок та інтересів, що лежать в їхній основі; їх гармонізація й спрямованість на розв’язання актуальних завдань розвитку суспільства.

Надзвичайно важливою проблемою сьогоднішнього життя всіх країн світу є співвідношення однопартійності та багатопартійності. Політичний досвід свідчить: однопартійність притаманна, як правило, політичному життю суспільства, де відсутня розвинута соціально-класова структура, функціонує відстала економіка, наявний низький рівень політичної культури більшості населення, а демократія знаходиться у зародковому стані.

Ось чому в сучасному світі у більшості держав функціонують багатопартійні політичні системи, бо саме вони є важливою умовою демократизації всіх сторін життя суспільства. Це найбільш розвинена форма політичного плюралізму, який віддзеркалює багатоманітність інтересів класів, соціальних гуртів та спільнот, що виявляються в політичній сфері.

Соціальні, економічні та інші основи багатопартійності.

БАГАТОПАРТІЙНА СИСТЕМА — форма суспільного управління, за якої боротьба кількох політичних партій за державну владу виступає як механізм використання розбіжностей у політичних програмах, що відображають реальні соціальні інтереси й цілі суспільного прогресу. Для Б.с. характерні періодична зміна партій при владі, що виключає можливість застою й переродження; використання волі народу як засобу вибору суспільних сил, партій і лідерів, найбільш здатних виконати першочергові завдання суспільного життя; виявлення різних підходів, думок та інтересів, що лежать в їхній основі; їх гармонізація й спрямованість на розв’язання актуальних завдань розвитку суспільства.

Об’єктивна основа багатопартійності

· Соціальна диференціація суспіль­ства, наявність у ньому класів, ет­носів, конфесійних об'єднань, ін­ших соціальних спільнот зі специ­фічними інтересами кожної з них

· Наявність у панівних класах та ін­ших соціальних спільнотах і верс­твах угруповань, що конкурують у боротьбі за владу

· Наявність соціально-політичних ін­тересів, спільних для різних соціа­льних суб'єктів: груп, верств, об'єд­нань

· Суперечливість суспільного буття

Сутність і типи партійних систем. Основні фактори їх формування.

Передусім, важливо визначити поняття партійної системи. Її потрібно розглядати як суспільний феномен. Варто зазначити, що відсутність загальноприйнятих критеріїв визначення даного поняття приводить дослідників до різноманітних підходів та оцінок, що неминуче призводить до виникнення теоретичних проблем формування партійної системи.Сьогодні існує досить багато визначень поняття партійної системи - більш, ніж сто. Це само по собі вказує на чисельність критеріїв, які використовуються при аналізі партійних систем. Розглянемо найпоширеніші погляди на визначення партійної системи.

Деякі вчені під партійною системою розуміють „сукупність політичних партій, які існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня іституалізації згідно з чинним законодавством” або „сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, які прагнуть до представництва у ньому”.Інша група дослідників схиляються до думки, що партійна система це „право партій на формування власної системи правління”, а також „сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі або суперництві за владу у суспільстві”. Отже, узагальнюючи думки науковців, можемо сказати, що партійна система – це політичний простір, який складається з політичних партій та упорядкованої певним чином сукупності відносин між собою та іншими елементами політичної системи суспільства.Треба зазначити, що існують також специфічні ознаками партійної системи. По-перше, це існування політичних партій (в окремих випадках – однієї), оскільки саме вони здійснюють вагомий вплив на реалізацію політичної влади у державі. По-друге, це наявність певним чином впорядкованих на нормативно організованій основі відносин між політичними партіями, зв’язків між ними у боротьбі за владу і контроль за діяльністю владних структур. По-третє, це існування взаємин між політичними партіями та іншими інститутами політичної системи суспільства: встановлення контактів із установами держави, суспільними об’єднаннями та електоратом. Ці ознаки і визначають певну партійну форму існування державної влади.

Таким чином, партійна система представляє собою організований за участю партій спосіб реалізації політичної влади, і є важливим структурним елементом політичної системи суспільства.
Конкретні критерії класифікації (типологізації) партійних систем у межах кожної з наведених вище класифік ися на прийнятті до уваги її зовсім різних сторін: а) її сутності та б) зовнішньої видимісті або декларованої форми.

Так, виходячи зі специфіки загальносистемних (тобто суто системних, не політичних) характеристик політичних систем, можуть бути запропоновані такі групи класифікацій цих систем: 1) стабільні та нестабільні; 2) здатні зберігати цілісність та такі, що розпадаються; 3) функціонуючі у нормальній та у надзвичайній обстановці; 4) поляризовані (точніше -- біполярні), багатополярні та атомізовані; 5) альтернативні (з визначенням принципу допустимості ротації, зміни правлячих партій) та неальтернативні; 6) молоді та такі, що мають досить тривалу історію і базуються на сталих традиціях; 7) партійні системи, що знаходяться на етапі свого зародження (це може бути так званий період “протопартійності”, тобто відсутності партій як таких, але виникнення двох або кількох чітко виражених, але ще недостатньо структурованих політичних блоків, що протистоять один одному), та такі партійні системи, що перебувають на стадії успішного розвитку або увійшли в період свого занепаду і самолруйнування; 8) наднаціональні, загальнонаціональні (ті, що відносяться до конкретної країни), регіональні та локальні (місцеві) партійні системи тощо.

Перейдемо тепер до розгляду типологізації партійних систем, в основі якої лежить застосування “суто політичних” критеріїв. На цій теоретичній базі можуть бути запропоновані такі групи класифікації партійних систем: 1) системи, в яких партії мають власне політичний характер, та системи з переважанням партій, що за своєю природою є псевдополітичними і являють собою побудовані на комунальних сімейственних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угрупування “ad hoc” тощо; 2) такі, що відіграють провідну роль формуванні реальної політики держави і суспільства, та такі, що грають дргорядну роль у політичний системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненність); 3) системи з “вирізанням певного сегменту політичного спектру” (тобто з забороною партій певних ідеологічних напрямків) та ліберальні (у суто політичному, не економічному розумінні цього терміну) - без встановлення досить суворих ідеологічних критеріїв для надання офіційного дозволу на функціонування конкретних політичних партій; 4) однопартійні, двопартійні, багатопартійні; 5) революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні; 6) плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолітичні; 7) націоналістичні та полікультурні; 8) релігійні та світські; 9) марксистські, “національного” (“арабського”, “африканського” тощо) соціалізму та несоціалістичні; 10) соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі