Становлення громадянського суспільства в Україні.

Перші елементи формування громадянського суспільс­тва на території сучасної України криються в сивій давнині. Ще в VII—V ст. до н. є. на землях теперішньої Україні функціонували рабовласницькі мі ста-держави; Ольвія, Херсонес, Боспор, Феодо­сія та ін. з різноманітними формами правління — від монархії до аристократичної та демократичної республік. Коли в IX ст. вини­кла Київська Русь, її основними державними інститутами стали князь, князівська рада та народне віче. Як свідчать про цей період нашого політичного розвитку писемні пам'ятки, надзвичайно ве­ликі повноваження належали народному зібранню громадян. По­вноваження віча поширювалися на всі функції державної влади, у тому числі на вибори князя, укладання з ним договору та обгово­рення найважливіших питань суспільно-політичного життя.

Згодом, уже за доби феодалізму, селяни об'єднувалися в сіль­ські общини, обираючи зі свого середовища отаманів, старшин та інших представників громадськості. Особливе місце у формуван­ні рис громадянського суспільства та боротьбі за волю й незале­жну, суверенну державу належить козацтву.

Найбільш повно ідеї громадянського суспільства та станов­лення демократичних засад вітчизняного державотворення знай­шли своє втілення в конституції Пилипа Орлика 1710 р. Хоча цю конституцію не було впроваджено в життя, вона має велике зна­чення як документ, котрий уперше в історії України де-юре зафі­ксував принципи, покладені в основу державно-політичного уст­рою. Уперше ідеї громадянського суспільства та українська дер­жавна ідея знайшли втілення в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають бути здійснені дер­жавні реформи в Україні. «Гетьманська влада мала бути обмеже­на і постійною участю в управлінні генеральної старшини, і гене­ральною радою; обмеження стосувались адміністрації, суду, ви­борів старшини, фінансів. Тричі на рік належало збирати сейм із полкової та сотенної старшини, депутатів і послів від запорізько­го війська. Передбачалася сувора окремішність державного скар­бу від коштів, що виділялися з розпорядження гетьмана. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів суспільства, особливо козацтва, а також правам міст» [10].

Поширенню ідей української державності на українських зем-лях значною мірою сприяв розвиток поняття громадянина. Вини-кнувши як термін після Французької революції XVIII ст., поняття

громадянин» набуло широкого вжитку в усіх європейських

раїнах і в Україні зокрема. Відношення окремих громадян до держави та її інститутів виявлялося через власність, сім'ю, різно­манітні організації. Кожний індивід у процесі своєї життєдіяль­ності так чи так був пов'язаний з функціонуванням тієї чи іншої організації або групи, що сприяло розвитку в ньому рис громадя-нина. Роздумуючи над цим питанням, наш видатний вітчизняний просвітитель і поет Григорій Сковорода висунув ідею суспільної, позастанової цінності людей, рівності й однакової моральної зна­чущості всіх видів трудової діяльності. Ці міркування близькі

леям західноєвропейських мислителів щодо проблем формуван­ня та розвитку громадянського суспільства.

1 грудня 1991 року народ України на всенародному референ-думі висловив свою суверенну волю побудувати українську неза­лежну державу. А почався цей процес ще до референдуму — з

ухвалення Верховною Радою в липні 1990 р. Декларації про дер­жавний суверенітет України. її засадним принципом було сучас­не розуміння суверенітету народу як багатогранного поняття. Так, декларація не обмежувалася проголошенням права народу України вирішувати свою долю. Вона визначала сучасне компле­ксне наповнення цього права — верховенство, самостійність, по-вноту і неподільність влади республіки в межах її території, не­залежність і рівноправність у зовнішніх стосунках. Декларація передбачала народовладдя, утвердження громадянства Українсь­кої держави, її економічну самостійність, екологічну безпеку, на­ціонально-культурне відродження українського народу. Водно­час гарантувався вільний національно-культурний розвиток усім національностям,.що проживають в Україні. Усі розділи Декла-рації пройнято гуманізмом та демократизмом. Так, проголошую­чи Україну суверенною національною державою, Декларація ви­їздила з того, що український народ як єдине джерело державної влади в республіці — це громадяни всіх національностей, що жи­вуть в Україні.

Наступний історично значущий крок — це ухвалення Консти­туції України 28 червня 1996 року. У цьому головному політико-юридичному документі держави підкреслюється, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Далі додати про помаранчеву революцію.