Правове регулювання міни (бартеру).

Ст. 715-716 ЦК України 2003 р. передбачаються норми, що регулюють договір міни. Договір міни – це договір, по якому кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін мана на роботи, послуги.

Договір міни віднесено до договору, спрямованому на передачу майна. За договором міни (бартеру) кожна із сторін договору зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Договір міни є оплатним, двостороннім і консенсуальним.Слід звернути увагу на співвідношення “договору міни” і “бартерної угоди (операції)”, це не тотожні поняття. На відміну від договору міни предметом бартерної угоди можуть бути не лише товари, а й послуги. До бартерної угоди в зовнішньоекономічної діяльності застосовується закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Договір міни є консенсуальным, оплатним і взаємним. На перший погляд, відмінність міни від купівлі-продажу очевидно, оскільки звичайно, в якості «покупної ціни» виступає товар, а не гроші. Але якщо вартість обмінюваних товарів неоднакова, то сторона, що передає менш коштовну річ, повинна доплатити різницю в ціні. Таким чином, за договором відбудеться обмін товару з однієї сторони на товар плюс гроші з іншої. Чи буде цей договір міною чи купівлею – продажем? Законодавство у Цивільному кодексі України 1963р. не давало чіткої відповіді на це питання, однак у теорії він вважали однозначно: передача одного товару як зустрічне задоволення за іншій товар (у тому числі і з грошовою доплатою) можлива тільки за договором міни. Зараз це правило закріплене в п. 3 ст. 715 ЦК України.

Сторонами договору міни можуть виступати фізичні і юридичні особи. Участь держави в цивільно-правовому договорі міни неможлива, оскільки натуральний обмін суперечить основним принципам бюджетного устрою держави. Обмеження на участь у договорі міни, що існують для фізичних і юридичних осіб, у цілому аналогічні обмеженням на їхню участь у купівлі-продажу. При цьому, договір міни може мати як споживчий характер (між громадянами і некомерційними організаціями), так і комерційний (між підприємцями) у залежності від призначення предмета договору. Сторонами договору міни можуть виступати тільки особи, що володіють правом власності чи іншим речовим правом на майно. Виключенням із цього правила є випадок участі в договорі міни комісіонера.

Предмет договору міни - це єдина істотна умова договору міни. Цивільний кодекс України не розкриває поняття товару, що є предметом договору. Можливість міни будь-яких, не вилучених з обороту речей, у тому числі майбутніх, сумнівів не викликає. А от міна майнових прав – конструкція, незвична для вітчизняної цивілістики. Зі змісту параграфа 6 ЦК України неможливо встановити прямої заборони договору міни майнових прав. Ст. 716 ЦК України із питань регулювання договору міни відсилає до правил про купівлю-продаж, якщо такі не суперечать суті зобов'язання за договором міни. Це відноситися і до купівлі-продажу майнових прав. Сама по собі міна майнових прав не суперечить природі договору міни і його існування варто вважати за можливе. Отже, усі вимоги про види й ознаки майнових прав, що можуть бути предметом оплатного відчуження, цілком застосовні до договору міни. Звідси можна зробити висновок і про припустимість міни речі на майнове право. У п. 5 ст. 715 ЦК України передбачений обмін товару на роботи (послуги).Суб'єктивні цивільні обов'язки, а також особисті немайнові блага не можуть виступати предметом міни (так само як і купівлі-продажу).

Ціна договору міни – це вартість кожного із зустрічних товарів. За загальним правилом, обмінювані товари передбачаються рівноцінними. Якщо сторони визнають, що вартості обмінюваних товарів не рівні, передача менш коштовного товару повинна супроводжуватися сплатою різниці в цінах (компенсації). Платіж провадиться до чи після передачі відповідного товару. Указівка ціни в договорі міни в грошових одиницях необов'язкова. Адже ціною товару в цьому договорі є інший товар, переданий замість товару, що обмінюється. Тому, визначивши предмет договору (найменування й кількість обмінюваних товарів), сторони тим самим визначають і його ціну (у натуральному виді). Навіть у тих випадках, коли ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу (наприклад, нерухомості), міна таких товарів може не супроводжуватися їхньою грошовою оцінкою.

Термін договору мінивизначається самими сторонами. Договори міни, що виконуються в момент здійснення, а також угоди між громадянами на суму менш 20 неоподатковуваних мінімумів (п. 3 ст. 208 ЦК України) можуть укладатися в усній формі. Усі інші договори міни повинні укладатися в письмової формі.

Порядок укладання договорів міни визначається за загальними правилами купівлі-продажу.

Обов'язки сторін договору міни, однакові для обох сторін. Основним обов'язком є передача товару у власність контрагенту. Кожна сторона самостійно несе витрати по передачі й прийняттю відповідного товару. Усі умови про кількість, якість, асортимент обмінюваних товарів регулюються нормами про купівлю-продаж. За загальним правилом, передача обмінюваних товарів повинна провадитися одночасно. Якщо терміни передачі товарів за умовами договору не збігаються, сторони повинні керуватися загальними нормами про зустрічне виконання зобов'язань (ст. 538 ЦК України).

Новим для нашого законодавства є правило п. 4 ст. 715 ЦК України про перехід права власності. Цей перехід здійснюється для сторін одночасно до моменту виконання ними належних ним обов'язків, тобто до моменту фактичного виконання договору. Однак сторони можуть це правило змінити.

Момент переходу ризиків випадкового знищення чи пошкодження обмінюваного майна спеціально нормами про договір міни не урегульований. Ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення чи пошкодження майна пов'язує з моментом передачі товару, якщо інше не передбачено законом чи договором. Ця стаття може застосовуватися до договору міни тільки в тому випадку, якщо це не суперечить суті міни.

Обов'язок передати товар вільним від прав третіх осіб випливає зі ст. 659 ЦК України (купівля-продаж). Эвикция (вилучення) товару, що є предметом міни надає право потерпілій стороні вимагати повернення переданого їй в обмін товару, а також відшкодування збитків.

Обов'язок сторони договору інформувати контрагента про порушення останнім умов договору міни не передбачена відповідними нормами. Однак у такому випадку діють положення про купівлі-продажу.

У цивільному обігу підприємці використовують частіше таке поняття як “бартер”, “бартерна угода”. У теорії цивільного права його вважають різновидом договору міни. Однак деякі автори вважають, що бартер за своїм змістом є більш об’ємним за поняття міни. Поняття “бартерної операції” надано у Законі України “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 23 грудня 1998р. Товарообмінна (бартерна) операція – це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Господарський кодекс України 2003 р. у ст. 293 врегулював договір міни (бартер). Згідно зі ст. 293 за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. До договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.