Перевірка первинних документів

1. Звіряються суми, зазначені в документах, з відповідними сумами, занесеними в регістри аналітичного обліку.

2. Контролюються документи щодо правильності заповнення (повноти реквізитів).

Вартісна перевірка. Установлення відповідності цифрового матеріалу його економічному обгрунтуванню.

Методологічні основи фінансового
обліку в банках

Облік цілком правомірно можна назвати філософією всього бізнесу, його мовою. Протягом тривалого часу бухгалтерський облік був податковим обліком (як загалом по народному господарству, так і в банках зокрема). Він успішно виконував свою основну функцію: за даними обліку визначалися суми податків, а система його побудови забезпечувала контроль за їх сплатою. Проте методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Отже, єдина система обліку включає дві ланки, які є незалежними одна від одної і взаємоузгоджені. Кожна з них має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні банком.

Фінансовий облік постачає вчасну й значущу інформацію про фінансовий стан банку та результати його діяльності. Коло користувачів цієї інформації досить широке: керівництво банку, його службовці, діючі та потенційні інвеститори, кредитори, регулюючі органи і т. ін.

Управлінський облік є процесом визначення, оцінки, нагромадження, аналізу, підготовки, інтерпретації та передавання інформації, використовуваної керівництвом банку у процесі планування й контролю діяльності останнього, а також для прийняття рішень щодо напрямків використання банківських ресурсів.

Розглянемо об’єкти фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках.

Активи банку: готівкові кошти, кошти на кореспондентських рахунках.

Депозити та кредити в інших банках, портфель цінних паперів, нематеріальні та матеріальні активи, кредити й фінансовий лізинг, надані клієнтам чи банкам, інші активи.

Зобов’язання: кошти на коррахунках банків, депозити та кредити банків, кошти до запитання клієнтів, строкові депозити клієнтів, цінні папери власного боргу, інші зобов’язання, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій.

Капітал: статутний капітал, нерозподілені прибутки (нерозподілені прибутки минулих років, прибуток (збитки) минулого року, що очікують на затвердження), інші фонди та загальні резерви, результати поточного року, результати переоцінювання основних засобів.

В інтерпретації фінансового обліку банків найголовніше осмислити баланс і зрозуміти склад і співвідношення активів і пасивів.

Більшість суб’єктів господарської діяльності мають кошти на рахунках. Ці статті також характерні й для банків. Дебітори означають, як правило, наявність кредитів, а кредитори — депозитів. Банки значною мірою залежні від залучених депозитів, тобто вони змушені покладатися на зовнішні джерела фінансування. Частка капіталу в балансі, як правило, коливається в межах 4—6%. Інструкція НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» регулює норматив достатності капіталу (Н4) як відношення капіталу до загальних активів банку, зменшене на створені відповідні резерви.

Нормативне значення цього показника — не менш як 4%.

Окрім того, банк володіє значними грошовими коштами, які є, по суті, запасами банку. Це грошові кошти в касах банку, залишки на кореспондентських рахунках в установах НБУ та інших банках, короткострокові інвестиції, які досить легко конвертувати в готівку. Тут слід сказати про ключову характеристику балансу банку — ліквідність як здатність банку на вимогу виплатити кошти за депозитами та погасити строкові зобов’язання.

Згадана інструкція регулює нормативи ліквідності. Розглядають:

1) миттєву ліквідність (Н5) як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку НБУ та в касі банку до розрахункових і поточних зобов’язань (нормативне значення має бути не менш як 15%, а з 01.01.99 — 20%;

2) загальну ліквідність і (Н6) як відношення загальних активів до загальних зобов’язань банку (нормативне значення має бути не менш як 100%);

3) норматив відношення високоліквідних активів до робочих активів (Н7) (нормативне значення цього відношення має бути не менш як 20%).

Отже, фінансовий облік є складним обліковим процесом, що забезпечує комплексну облікову характеристику господарської діяльності банку, а такі категорії, як активи, пасиви, капітал є об’єктами фінансового обліку. Саме в системі фінансового обліку акумулюється інформація, необхідна для аналізу якості активів, зобов’язань та капіталу, що зрештою визначає фінансовий стан банку.

Зрозуміло, що фінансовий стан банку є рухомою категорією. Він може змінюватися — поліпшуватися або погіршуватися, що зумовлює збільшення або зменшення банківського капіталу.

Вочевидь, що на розмір капіталу банку впливають банківські доходи і витрати.

Саме з методологією обліку доходів і витрат у банківській системі України пов’язані істотні зміни. По суті з 1 липня 1997 року, тобто з моменту прийняття Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» банки запровадили нову «ідеологію» обліку, що базується на принципі нарахування доходів та витрат.