ХVІІ. Авторський стиль. Методи. Напрями. Течії. УгрупОвання. ШколиВивчаючи історичний розвиток літератури, ми спостерігаємо, як у різні епохи змінюються теми художніх творів, характерні образи, жанри, а також погляди письменників на життя, принципи і способи його художнього перетворення. Це змінюються стилі, течії, напрями, методи. З’ясуємо (вельми побіжно) суть цих понять, закономірності їхнього розвитку та змін. Читаючи різні твори якогось одного письменника, переконуєшся, що всі вони мають багато спільних рис. Тобто кожний письменник виробляє свій індивідуальний, авторський стиль. Це сукупність, єдність усіх художніх особливостей (ідейно-тематичних, жанрових, мовних) творчості певного автора, що вирізняють його серед інших авторів. Читач, який добре вивчив стиль певного письменника, може пізнати його непідписаний текст серед багатьох інших. Розглянемо, для прикладу, два поетичні фрагменти: 1. Дурні та гордії ми люде На всіх шляхах, по всій усюді, А хвалимось, що ось-то ми І над землею, і водою, І од палат та до тюрми Усе царі, а над собою Аж деспоти — такі царі.
2. О Боже мій, така мені печаль, І самота моя — така безмежна, нема Вітчизни. Око обережно обмацує дорогу — між проваль: ото мій шлях повернення. Чи — не. Ото мій шлях. Світ за очі. Єдине. Пробач мені, кохана Прикраїне, І матере, не проклени мене.
Якщо пам’ятати, що для Тараса Шевченка характерна антитоталітарна, антидеспотична спрямованість, що уособленням тоталітарної влади виступає у «Кобзарі» найчастіше образ царя; крім того, ¾ Шевченківське письмо відрізняється використанням приземлено-побутової лексики у піднесено-філософському стилі, також частим уживанням повної нестягненої форми прикметників, асонансних рим, архаїзмів, зіставленням різко антитетичних образів; а для стилістики В.Стуса характерні медитації, глибокі екзистенціалістські саморефлексії, переплетення філософсько-патріотичних мотивів, постійні енжамбмани, систематичне використання авторських неологізмів, уривчастість, мозаїчність синтаксису, — пам’ятаючи все це можна визначити, що перший фрагмент належить перу Т.Шевченка, а другий — В.Стуса. Стиль зумовлюється розумінням митця, його методом. Художній метод (від гр. methodos — шлях до чогось) — це спосіб художнього пізнання і відтворення світу, зумовлений психологічною настановою митця. Деякі літературознавці замість терміну „метод” використовують термін „тип творчості”– по суті ці поняття ідентичні. З найзагальнішого погляду можна виділити лише два художні методи (типи світосприймання і творчості) — романтичний та реалістичний.
|
