Професійно-технічна освіта у Німеччині

 

Сьогодні система професійної освіти Федеративної Республіки Німеч­чини має досить складну структуру, специфічну для кожної з окремих федера­льних земель. Професійна освіта в цій країні базується на дуальній моделі підготовки робітників у різноманітних типах навчальних закладів, які не завжди є професійно-технічними в нашому розумінні, а також у розмаїтості інших форм професійного навчання в окремих федеральних землях.

Масова підготовка робітничих кадрів у Німеччині здійснюється через систему учнівства на підприємствах. Ця система передбачає професійне навчання на виробництві (4 дні в тиждень) разом з обов’язковими відвідуван­нями занять у супровідній професійній школі (2 дні в тиждень, 10 годин). Саме тому німецька система професійно-технічної освіти вважається дуальною.

Навчання за дуальною системою розпочинається з укладання „Угоди про виробниче учнівство” між майбутнім учнем і власником підприємства. Ця угода визначає: мету навчання; рід трудової діяльності після закінчення навчання; спосіб і зміст навчання; початок і тривалість навчання; навчальні заходи поза підприємством; тривалість робочого дня; тривалість іспитового терміну; терміни виплати і розмір заробітної плати; тривалість відпустки; умови, за яких угода може бути розірвана.

Нагляд за виробничим навчанням, проведення іспиту з присвоєння робіт­ничої кваліфікації здійснюють спеціальні установи – торговельно-промислові й ремісничі палати.

Німецькі педагоги-дослідники відзначають такі недоліки дуальної моделі професійної підготовки майбутніх робітників:

– на багатьох підприємствах навчальні плани і програми не виконуються, тому учні оволодівають незначною частиною знань, умінь і навичок, перед­бачених кваліфікаційними вимогами;

– часто підготовка фахівців проводиться не за навчальним планом, тому є безсистемною;

– навчальні майстерні не завжди використовуються за призначенням;

– навчальні плани і програми професійних шкіл не завжди узгоджені зі змістом професійної освіти;

– підприємці, економлячи кошти, не бажають створювати спеціальні ро­бочі місця для учнів, тим більше – спеціалізовані навчально-виробничі майстерні.

Нині у ФРН функціонують такі основні типи професійних навчальних закладів: супровідні професійні школи (СПШ); професійно-технічні школи (ПТШ); професійні школи-надбудови (ПШН); професійні обер-школи (ПОШ); професійні училища (ПУ).

У деяких федеральних землях професійну підготовку здійснюють профе­сійні гімназії (ПГ) і вищі професійні училища (ВПУ). Вони займають проміжне положення між середніми спеціальними і вищими навчальними закладами. Зміст навчання у ВПУ орієнтований на виконання практичних робіт у процесі виробництва. На відміну від вищих навчальних закладів у них не проводиться науково-дослідницька робота. Термін навчання у ВПУ – 3 роки. Ці училища були створені наприкінці 60-х рр. ХХ ст. на базі інженерних шкіл. Випускникам ВПУ присвоюється звання „недипломований інженер”, за яким вони мають право займати посади інженерів та посади середнього технічного персоналу на виробництві (див. рис. 2.2).

 

Рис. 2.2. Професійні навчальні заклади і можливості працевлаштування випускників у ФРН

 

Право вступу у ВПУ мають лише випускники професійних і технічних гімназій, а також ті, що успішно закінчили професійні обер-школи (ПОШ) та отримали атестат „факультетської зрілості”. Підготовка в ПОШ здійснюється на рівні 11–12 класів гімназії та включає вивчення теоретичних основ визначеного „професійного профілю” і практичне оволодінням конкретною спеціальністю. Фактично ПОШ є „придатком” ВПУ, тому що шлях до ВПУ для випускників звичайних професійних училищ (ПУ) лежить лише через ПОШ. Отже, ПОШ неформально вважаються первинною ланкою ВПУ.