Розгром Єлисаветградського повстанкому

 

В один з квітневих днів 1921 року у Єлисаветграді з’явився колишній підпільник і повстанець Степової дивізії, а тепер зрадник Кравченко, який сприяв розгрому Катеринославського Повстанкому і, зокрема, загибелі Костя Блакитного. Приїхав він з групою чекістів. Грав роль зв’язкового Гулого-Гуленка. Мета приїзду — видати місцеву підпільну організацію, членів якої знав особисто, зокрема, Андрія та Надійку Бардашевих. Ті ж у свою чергу знали Кравченка як товариша Степового-Блакитного. Звичайно ж, вони повірили йому.

Але не повірив Григорій Яковенко — він відчув шкірою, що перед ним чекісти.

 

Їх було двоє. Один високий, у військовій бекеші, дуже вже чепурний — Кравченко. Другий — низенький, міцної будови, в пальто залізничника — представився як Цибро.

Кравченко, зайшовши до кімнати, назвав пароль Гулого-Гуленка: “Я з млина”.

Яковенко відчув небезпеку і зробив вигляд, що не розуміє.

— Що, ви сказали? — перепитав він.

Кравченко повторив пароль.

Яковенко потис плечима, подивився на нього очима, повними здивування і запитав:

— Чим можу служити? Говоріть прямо. Я вас не розумію.

Кравченко розгубився, повернувся до Надії Бардашевої, яка й привела його на зустріч з Яковенком:

— Це та людина, про яку Ви говорили?

Надійка зрозуміла, що Яковенко з якоїсь причини не хоче відкриватися і твердо сказала: “Ні”.

Тоді провокатор запитав:

— Чи можна йому говорити?

Надійка знову викрутилась:

— Дещо можна, а дещо ні.

Тоді Кравченко розповів, що приїхав з товаришем з Катеринослава у справах української організації і хотів би бачити Івана Бардашева чи Яковенка.

Кравченко назвався ад’ютантом д-ра Гелєва і розповів про його смерть.

— А ось звідки ти знаєш пароль! — блиснула здогадка у Яковенка.

— Незважаючи на смерть доктора Гєлєва, — виголосив провокатор, — його справа не помре. Я її продовжу.

Кравченко намагався присоромити Григорія:

— Соромно, що Ви, молода людино, не працюєте в орга­нізації.

Яковенко спокійно відповів, що він працює “в соввласті” і йому обіцяють незабаром підвищення, так що у нього немає причин бути незадоволеним владою.

Розмова була вичерпана.

Яковенко очима показав Надійці, щоб залишилась.

Він поділився з нею підозрами. Але Надійка переконувала Яковенка, що він помиляється:

— Кравченко — товариш Степового. Можете спитати у мого батька, у дядька Петра, у Андрія, у Івана, у Павла Бесараба, врешті. Вони воювали разом...

Яковенко, хоч її аргументи були достатньо серйозними, довірився таки своєму відчуттю. А Надійка... Надійка звинуватила Яковенка, який щиро симпатизував їй, як жінці, що він боягуз. Тому що не захотів розкритися перед провокатором Кравченком.

— Важко провести межу, де починається боягузство і де закінчується обережність, — розсудливо відповів Григорій і пішов на квартиру до Андрія Івановича Бардашіва, щоб попередити його про небезпеку, яка нависла над ним і його родиною.

Але і Андрій Іванович, як і Надійка, не послухали дос­відченого підпільника.

Переконаність Андрія Івановича і Надійки частково похитнули впевненність Яковенка. І він зробив ризикований хід: несподівано наскочив на квартиру, де зупинились чекісти.

Вони якраз спали і Григорій їх “взяв голими руками”.

Він сказав, що справді є Яковенком, але оскільки підозрює, що вони провокатори, не хотів розкриватися перед ними. І поки він не переконається в протилежному, з ними на контакт більше не вийде.

Яковенко пішов так же несподівано, як і прийшов.

Розгублені чекісти — а їх було троє, третій вдавав з себе представника “Донского казачества” — не знали як їм поступити. І Яковенко вислизнув їм з рук.

Яковенко переночував на іншій квартирі. Ніч пройшла неспокійно. Він весь час вертався думкою до своїх зустрічей — і все більше переконувався, що почуття його не підвели. Яковенка охопив жах за долю Надійки, Андрія Івановича, інших товаришів.

Переживання були небезпідставними: побачивши, що їх розшифровано, чекісти в цю ж ніч провели арешти Єлисаветградського підпілля, а на квартирі Бардашевих зробили засідку, чекаючи на приїзд Гулого-Гуленка.

Вранці, хоч надворі було прохолодно, Яковенко залишив на квартирі, де ночував, улюблену шубу — по якій його впізнавали здаля — і пішов до хати Башлика — українського підпільника, на квартирі якого він всю зиму 1921 р. переховувався. Ще здаля побачив, що біля хати стоїть група жінок і обговорює якусь надзвичайну подію. Яковенко все зрозумів. Не змінюючи напрямку, пішов у поле. Яковенко звернув увагу, що сусідський хлопчик, який стояв на розі свого будинку, впізнав його і теж направився в поле.

Тримаючись один від одного на віддалі, вони довго йшли паралельним курсом.

Дійшовши до Злодійської балки, зійшлись.

Хлопчик схвильовано розповів про арешти, що були проведені цієї ночі в Єлисаветграді, і що на квартирі у Башлика на нього, Яковенка, чекають агенти.

Яковенко подякував хлопчику за інформацію, стримано похвалив на правильні дії і... наказав йти з ним.

Підпільник не хотів відпускати хлопця додому, бо агенти могли помітити тривалу відсутність хлопця і взяти під перехресний допит: де був? з якою метою? хто був з тобою? Хлопчина міг би заплутатися і врешті розповісти в якому напрямку пішов “дядя”.

Разом прийшли до Ставидел, де переховувалися члени Холодноярського повстанкому Дігтяр, Наливайко і Отаманенко, але нікого не знайшов. Тоді пішли у Кримки, де знайшли Наливайка. Йому першому приніс Яковенко звістку про арешт Єлисаветградського підпілля, зокрема, його батька і сестри.

Наливайко, який і раніше не довіряв Яковенку як “врангелівському офіцеру”, запідозрив, що, оскільки врятувався лише Григорій Яковенко, саме він, Яковенко, винний у арештах. І накинувся на Григорія, як на провокатора, з обвинуваченнями та погрозами.

Яковенко опинився у непростій ситуації: за ним полювала ЧК, а свої не приймали.

 

В Лісі

 

Що робити? Де дітися?

В таких випадках завжди виручав Ліс.

І Яковенко з хлопцем пішли до Кримського лісу.

Місцеві пастухи сказали їм, що десь неподалік розташувався загін гайдамаків.

І, справді, незабаром, коло озера, Яковенко здибався з двома лісовиками, які пройшли по воду. Ці хлопці й привели їх до загону старшини Захарова, що дислокувався в ра­йоні Ставидел і Кримок. Загін нараховував 25 козаків. Незабаром у розташування з’явився отаман Нестеренко-Орел. Він теж не повірив Яковенку і наказав Захарову слідкувати за “неблагонадійним”.

Яковенко тяжко переживав недовіру. Постійний нагляд за ним, смерть матері, про яку він взнав напередодні втечі з Єлисавеграду, посилювали психічну напругу. З'являлися думки про самогубство.

З того часу Яковенко затаїв глибоку образу на Нестеренка-Орла.

Розрадив його член Холодноярського Повстанкому Олександр Федорович Таран, який був при загоні отамана Захарова. Таран, вже літній чоловік, нелегко переносив лісове життя. Він недолюблював Нестеренка і, очевидно, з цієї причини не сприймав його підозр стосовно Яковенка.

 

Між тим, з минулорічного (1920 р.) Холодноярського повстанкому залишилося лише 4 члени: Дігтяр, Отаманенко, Наливайко і Таран. Холодноярський повстанком, як стверджував Яковенко, не мав ніякого зв’язку з Всеукраїнським Повстанкомом, хоч і не раз Голова Холодноярського повстанкому Дігтяр намагався встановити з ним зв’язок. В 1921 р. до Повстанкому ввели нових членів: Нестеренка-Орла, Бойяенка (Бойченка?), Залізняка, Захарова.

З метою скликати Окружний повстанський з’їзд колишній член Центральної Ради Логвин Панченко створив у Холодному Яру ініціативну групу.

Окружний з’їзд не відбувся — не всі приїхали. Тоді його оголосили районним з’їздом. На цьому з’їзді “Водяний дав ляпаса Бондаруку”, який у травні 1921 р. вбив отамана Терещенка.

Отамана Нестеренка — помічника Гулого — на з’їзді визнано керівником Першої Холодноярської Округи.

Але був ще один претендент на цю посаду — Бондарчук (інші називають його Бондаруком). Обоє твердили, що є представниками УНР.

Знаючи, що Бондарчук здатний на екстремні дії, Нестеренко прийшов на зустріч з ним з особистою охороною. Зустріч відбулася в Цвітнянському лісі і “була ззовні дружньою”. Після розмови віч-на-віч вони оголосили нараду, на яку запросили старшин та інтелігенцію.

“Довго на нараді представники доводили один одному про своє законне представництво, але тяжко було нараді розібратися, оскільки ні у Нестеренка, ні у Бондарука мандатів про їхнє представництво не було — вони обоє твердили, що мандати ними заховані”.

Було вирішено, що на Окружний з’їзд обидва повинні прибути з підтвердженням повноважень.

Після наради Нестеренко і Яковенко поїхали до Холодного Яру. Провідник провів їх у табір, де розмістилися два загони: кінний в 40 шабель Пилипа Хмари і піший загін в 150 чоловік отамана Петренка.

На пропозицію Орла була проведена об’єднана нарада, на якій прийняте рішення не пізніше, як через 2 тижні, провести Окружний з’їзд, на якому перевірити повноваження представників УНР, вибрати відповідальний Окружний Повстанком.

На нараді був присутній інж. Шептун, який у квітні
1921 р. (очевидно, наприкінці місяця) прийшов до Холодного Яру з Катеринославщини. Він працював разом з доктором Гелєвим (Гелієвим). Інж.Шептун вияснив на нараді, що причиною арештів Єлисаветградських підпільників є провал Катеринославської організації — отже, з Яковенка підозри були офіційно зняті.

Нестеренко і Яковенко подалися в Кам’янський ліс до Голови Холодноярського Повстанкому Івана Дігтяря, який поділився радісною звісткою — нарешті встановлений контакт з Всеукраїнським Повстанкомом, котрий працює в контакті з Урядом УНР.