Пізня класика.

Пелопонеська війна (431-404) між Афінами і Спартою за панування над торговельними шляхами і владу над містами закінчилась поразкою Афін і розпадом Союзу. На короткий час контроль над Елладою захоплює Спарта. Посилюється криза міста-держави. Використання дешевої праці рабів призводить до зубожіння селян і ремісників, що збільшує кількість жебраків, існуючих за рахунок роздач хліба. Місто розпадається на два табори. Замість колишньої загальнонародної армії – наймане військо, позбавлене патріотизму. Протягом всього 4 століття точиться боротьба між містами, яка послабила їх настільки, що зрештою вони підпадають під владу Македонії. Філіп ІІ Македонський після битви 338 року до н.е. встановлює гегемонію над країною. Водночас Македонія виступала як гарант соціального спокою в містах Греції.

Зміна зовнішніх обставин обумовлює зміну світогляду: на перший план виходить гасло “проживи непомітно”, втеча від протиріч дійсності, перевага особистих інтересів над суспільними. Нові тенденції позначаються на розвитку культури. Надалі розвиваються історіографія та ораторське мистецтво. Найвищого розквіту досягає давньогрецька фалософія, представлена двома найуславленішими мислителями: Платоном та його учнем і опонентом Арістотелем. Платон як учень Сократа не обмежився проблемами етики, а створив струнку систему філософського ідеалізму. Він був першим, хто заснував філософську школу. Платонівська Академія, що приваблювала до себе вчених всього Середземномор’я, проіснувала біля 900 років. До академії належав і Арістотель, який як тверезий емпірик згодом розчарувався в платонівській системі. До заснування власної школи Лікея він кілька років був вихователем Олександра Македонського. До його заслуг належить не лише створення власної оригінальної системи. Він був видатним систематизатором всіх накопичених до його часу наукових знань. Академія та Лікей вплинули і на точні науки, зокрема – медицину, астрономію математику.

Поети і драматурги в 4 столітті цікавляться внутрішнім світом людини. Цікаві зміни відбуваються і в театрі. Незважаючи на надзвичайну любов до вистав ставлення суспільства до театру змінилось. Трагедія, в якій сто років тому афінська демократія висловлювала свої соціальні, політичні і культурні ідеали, стала тепер чистим мистецтвом. Нових рис набирає і образотворче мистецтво.

Архітектура. Виникає потяг до підкресленої пишноти і грандіозності. Яскравим прикладом нових тенденцій стала гробниця царя Мавзола в Галікарнасі. Цей тип пам’ятника, що увінчує особу царя, прийшов із сходу і позначений рисами величної монументальності. Цю 24-хступінчасту піраміду висотою 49 м, увінчану квадригою коней греки зараховували до семи чудес світу. Театр в Епідаврі, створений архітектором Поліклетом молодши захоплює гармонією пропорцій. Світла кам’яна чаша його театрона (підковоподібно розташовані місця для глядачів), розміщена на лісистому пагорбі, чіткими круглястими лініями контрастує з положистими образами навколишніх гір. Розрахований на 25000 глядачів, театр вражає акустикою: в останньому ряду за 60 м. від сцени чути кожен звук.

Скульптура. Втративши життєву повноту і цілісність, твори цього часу глибше розкривають внутрішній світ і емоції людини. Найвищі досягнення презентують роботи Скопаса з Фароса, Праксителя з Афін та Лісіппа з Сікіона. Скопас оформлював Галікарнасський мавзолей і храм Артеміди в Ефесі. Його роботи сповнені могутньої енергії та пристрасного напруження як сповнена динаміки “Менада”. Якщо у Дискобола всі рухи точно розраховані і раціонально обумовлені, то у Менади рух стає виражальним засобом передачі внутрішнього стану. Скопас створив також новий тип посилено експресивного обличчя, наприклад в образі Геракла.

Пракситель в роботах втілював чуттєву красу людського тіла і передавав радість буття. Гнучкі, пливкі лінії його “Афродіти Кнідської” та “Гермеса з Діонісом” знаменують новий ліричний стиль. Замість мужньої суворості атлетів V століття ми бачимо в Гермесі спокійну грацію пози та одухотвореність і поетичність ідеально вродливого обличчя. до-речі, вперше в давньогрецькій скульптурі він зобразив Афродіту в чарівній і піднесеній наготі.

Лісіпп за творче життя створив біля 1500 робіт. Був придворним майстром Олександра Македонського і залишив нащадкам його бюст. Він намагався наблизити образи до реальної дійсності, дати їх в конкретній ситуації. В його творах стверджується нова система пропорцій: більш струнка і легка: у атлетів Лісіппа стрункі, дуже довгі ноги, гнучкий тонкий стан та невелика голова. Цей ідеал втілює “Апоксіомен”. Трактування вимагає кругового огляду, змінюючи враження залежно від точки зору; фігура подана в нестійкій рівновазі, з ознаками втоми.

Ліохар з Афін поряд із Скопасом приймав участь в оформленні Мавзолею. Віртуозною холодністю позначений його славнозвісний “Аполлон Бельведерський”, відомий у мармуровій копії.

Підсумовуючи сказане відзначимо, що в мистецтві IV століття вже були закладені підвалини культури доби еллінізму. Зокрема Скопас створив новий тип обличчя – посилено експресивний (образи Галікарнакського мавзолею). Пракситель подає в своїх роботах характери ліниво-спокійні, фігури довершених пропорцій. Підпора в нього використовується, як невід’ємна частка композиції. Лісіпп звертає увагу на конкретну людину.