Егейське мистецтво.

Егейське мистецтво, перші пам’ятники якого з’являються в східному Середземномор’ї в ІІІ тис. до н.е., проіснувало до 12 ст. до н.е., тобто, понад 1500 років. До названого кола пам’ятників відносять твори, що їх знаходять на Кріті, островах Егейського моря, на узбережжі малої Азії, в Мікенах, Тірінфі та інших старих містах. По назвах основних центрів його ще звуть кріто-мікенським. Розквіт його припадає на той час, коли вже були створені пам’ятки давнього і Середнього царства, а до культури еллінів ще було далеко. В творах егейських майстрів є риси, характерні для Єгипту та Передньої Азії, але є і грунтовні відмінності. Відкриття цієї культури – блискуче досягнення археології, а також результат діяльності фанатичного шанувальника Гомера Г.Шлімана. З 1900 року англієць А.Еванс почав копати Кріт.

Найдавнішими творами, що належать до егейського кола, слід вважати розкопаний Г.Шліманом “скарб Пріама”, бойові сокири, прикрашені орнаментом, що імітує в камені мотив мотузка тощо. Не менш цікавими є пам’ятки так званої кікладської культури: кераміка, мармурові статуетки. Ці зображення мали, безумовно, ритуальний характер, розраховані лише на лежаче положення і закладались в поховання. Обличчя в цих статуетках дуже узагальнені і за стилістикою належать до неолітичного мистецтва. Водночас, в такому творі, як знаменитий “Арфіст” ми бачимо виразний художній образ людини- музиканта.

Кріт – за міфами греків – батьківщина Зевса, туди він привіз Європу, яка народила Міноса; Геракл приборкав тут скаженого бика. Жителі Кріту займались землеробством та виноградарством, скотарством та рибальством. Проклали дороги, мости, водотоки, побудували міста. Перші міста загинули біля 1700 р. до н.е. від землетрусу. Потім центром став Кносс, який процвітав, а після його знищення в 1425 р. до н.е. культура Кріту занепала. Під час розквіту Кріт мав політичний і культурний вплив на всі землі егейського світу. Правили Крітом царі-жреці, існувала армія і особливо вагоме місце займав флот. Резиденція царів – палац Міноса (Кноський палац) пл. біля 16000 кв. м. Палац має складний і заплутаний план, що дав підставу міфу про лабіринт Мінотавра, побудований Дедалом. Палац різноповерховий, сполучений великою кількістю сходів і переходів. Комплекс несе в собі риси східної пишності, але його відзначають, швидше, жваві лінії, відкритість приміщень.Величезна кількість залів з’єднується такими ж численними коридорами навколо центрального двору. Головною метою, очевидно, була не монументальність, а комфорт. Велика увага приділялась освітленню приміщень і типовою рисою критського будівництва стали світлові внутрішні дворики. Цікаву форму має кноська колона: не наслідує природу, як в Єгипті, а виявляє свою сутність опори, розширюючись доверху і маючи масивну капітель Світло йде через колодязі в стелі. В глибині палацу – “тронна” зала пл. 15 кв.м.

Всесвітню славу здобули фрески палацу, де зображені жриці, знатні дами, священні ігри з биком, орнаменти, квіти, море, тварини. Чудовою є композиція з елегантною танцюристкою, яку археологи назвали “парижанкою”. На фресках відображено релігійне та світське життя острова, Ось четверо слуг несуть ноші з чарівною дамою, Легким кроком рухається процесія юнаків та дівчат. Захоплює сам правитель – принц-жрець, що йде, стрункий та вишуканий, злегка відкинутий назад, серед квітучих лілей з правицею на грудях. В ритуально-спортивній сцені ми бачимо, як одна акробатка перестрибує через бика, а інша готується її підтримати.. Довершеність живописної техніки, свіжість та яскравість барв просто вражають.Незважаючи на майстерну стилізацію, композиції Кноссу доби розквіту дихають безпосереднім почуттям, мотиви не повторюютьсяі свідчать про невичерпну фантазію майстрів.

Пластика малих форм теж вводить нас у світ вишуканий і таємничий. Фаянсові статуетки із Кносського палацу зображують жриць в довгих широких спідницях, в тугих корсетах з оголеними грудьми та та пишним волоссям, богинь, акробатів.

Визначних успіхів досягає ужиткове мистецтво Кріту.Віртуозна майстерність гончарів створила посуд з товщиною стінки, як яєчна шкаралупа. Форма виробів куляста, барви яскраві. В середньомінойський період /2300 – 1600рр до н.е./ формується чудовий поліхромний стиль стиль “камарес”з геометризованим орнаментом і переважаючими чорним, білим, червоним та жовтим кольорами. Пізніше цей стиль поступається місцем більш реалістичній орнаментації. Мотиви розписів навіяні морем, досконало пов’язані з формою. В орнаменті переважають квіти і тварини: з’являються дельфіни, восьминоги, каракатиці та молюски, а поряд з ними лілеї, крокуси, пальми.

В пізньомінойський період спостерігається занепад реалістичних тенденцій, перемога стилізації та певна застиглість форм як у фресках так і в кераміці. Частіше повторюються однотипні мотиви, як у так званому “будинку фресок” у другому кносському палаці. Прикладом пізніх стінописів може бути фреска у тронному залі палацу у Кноссі, що представляє грифона: положення тіла, лапи, хвіст стилізовані до рівня орнаменту. Та ж ситуація має місце у кераміці “палацового” стилю. Для нього характерні надзвичайне багатство декору та урочиста святковість.

В 16 ст. до н.е. ахейські міста Балканського півострова настільки зміцніли, що напали на Кріт і зруйнували Кносс. З цього часу (1425 р.) Мікени, Тірінф стали головною силою егейського світу. Відчуваючи вплив більш розвиненої критської цивілізації, ахейці зберігають і риси принесеної ними з півночі культури. Якщо критяни в свій час панували на морі і не боялись вторгнень, то ахейці будували могутні укріплення на випадок повстань або нападу з півночі. Центр міста – акрополь – оточений могутніми стінами циклопічного мурування насухо з велетенських брил до 6 т., між якими не проходить лезо. В Мікенах висота стін 18 м., “товщина” – 10 з порожниною всередині для пересування захисників. Вхід через Левині ворота, де над перекриттям є “розвантажний” трикутник з рельєфною плитою. Її прикрашає чудова геральдична композиція: два леви спираються на типову критську колону. За левиними воротами та коридором знаходиться обнесений стіною круглий майдан, де Г.Шліман розкопав найдавніші, так звані “шахтні” гробниці. Шахтові поховання містили великі золоті скарби: маски, чаші, кубки. На відміну від критських, в мікенських виробах помітна статичність форм. Інкрустовані золотом кинджали відтворюють динамічні сцени полювання хижаків. В похованнях знайдено велику кількість виробів із золота: царські корони, кубки, ювелірні прикраси. Особливу цікавість викликають золоті маски, що прикривали обличчя небіжчика: в них поєднані гранична стилізація і гостра індивідуальність.

Пізніше на зміну шахтним гробницям приходять величні “купольні”, або толоси. Гробниця Атрея – поховання покрите настом (вис. 14 м.), до входу веде коридор – довжиною 36 і шириною 6 м. Масивні двері висотою понад п’ять метрів перекриті двома величезними блоками. Кладка утворює склепіння.

Фрескові розписи мають войовничий характер, на вазах з’являється зображення людини, що не зустрічалось на Криті.

В ХІІ ст. до н.е. з півночі наступають племена дорян, перемагаючи ослаблених Троянською війною ахейців. Біля 1120 р. дорійці оволоділи Пелоппонесом. Егейська культура гине, починається “гомерівський період”. Егейське мистецтво пов’язане з культурою східних країн, випередило Стародавню Грецію і лежить на межі цих двох великих культур.