КАТАМ 1933
Поспитають у нащадків Твоїх Обеліски: Скільки сала Тобі дали, Людоморе слизький, За людину, За дитину, Що вмерли тихенько. Без провини Полишили Україну-неньку?
Надолужуй, кровососе, Давні побрехеньки. То ж пес - бреше, Вітер - носить, А ми Помаленьку До могил Святих Прийдемо, Всупереч печалям, Твою душу Розіпнемо! Важким Чорним Жалем...
1991
* * *
З людьми про минуле подейкую Про ті фанатичні бої, Що душу зробили калікою І нищить майбутнє її.
Потвора сувора, політика, Підступно промовила те, Що партія, буцімто, є така, Із котрою край розцвіте.
Сповідую волю єдиную, Думки не нові і не злі, Щоб стала людина - Людиною, Бо в цьому спасіння Землі!
1991
ДУША СЛЬОЗАМ НЕ ВІРИТЬ
Не дивина мені, Що в душу пнетесь знову А в пам’яті моїй Думок сумні хрести.
І постаті стоять, Що в пастку примусову Пішли, щоб воскресать У образах святих!
Не треба голови мені морочить, Зайве, Не знайдете мокви Ні в серці, ні в очах.
Там логіка Москви У маревому сяйві І доля земляків, Розстріляна в ночах!
1990
НОСТАЛЬГІЯ
Ми знайомі недавно Та здається мені Проясня Ярославна Мої думи сумні.
Не втамовують вірші, Перцю смак у вині. І чим краще, тим гірше На цупкій мілині...
1989
|
