ОЛЕГУ БЕНЕЦЬКОМУ

 

Коли жебрацькеє життя

Штовхало душу в холод сірий,

Я утікав із небуття

У наш Ірпіньський теплий вирій.

 

Ірпінь, як музика звучить,

Дитинство з юністю єднає,

Трояндова й сталева мить

Із нього в серці виникає.

 

Ірпіньське нас не промине -

В моїм Чорнобилі, бувало, -

"Ірпіньським іродом" мене

Дівоча пристрасть називала...

 

Іронія жорстоких літ

Взяла Чорнобиль до валізи,

Ще ближчим став Ірпіньський світ,

Бо зняв з душі тягар заліза.

 

То ж будем, брате, смутки всі

Переливать у труд і квіти,

Спасати душі у красі,

А не писати заповіти!

 

1990

 

С О Н

 

Лагідні, Чорнобильські, останні

Літо й осінь снилися мені:

Ластівки витали на світанні

В голубій ясній височині.

 

На лящових сплесках усміхались

Тихі плеса рідної ріки.

На човнах з рибалки повертались

Мовчазні міцні поліщуки.

 

Сосни мріли на грибних узліссях,

Роси сизі блимали з чорниць...

Золоте березове Полісся

Перед сонцем припадало ниць.

 

По садах, обтяжених врожаєм,

З віт високих гупали плоди

І будили край, що всіх вражає

Благодаттю й мороком біди.

 

Земле розкуркулена, з тобою

Спільна наша доленька сумна

Не різнимось горем, потом, кров’ю

І нуклідна кров у нас одна.

 

То ж готуймось вирій покидати

Побратими сиві, журавлі,

Бо чекають прадідові хати

І хрести на матінці землі.

 

1993

 

 

* * *

 

Було колись ясне привілля:

В озоні ліс, поля, луги,

Вмивала тіло чиста хвиля,

Квітчали душу береги...

 

Чи Бог на Землю нашу гляне,

На мертвий многоБогий рай?

За Бога мали ми, древляни,

Благословенний отчий край.

 

Свободі віддані довіку,

Життям платили за любов,

У повноводних наших ріках

Текла своя й ворожа кров!

 

Та ба! Не трапили дороги!

Безплідно птахою куєм,

Чужинцям і панам убогим

Свободу перепродаєм!

 

Розторгували й перемоги,

Та у всеядному житті

Розп’яли Оберегу - Бога!

На чорнім атомнім хресті*.

 

В бетон замурували мрію,

Повзем, зневажені у злі,

Молитись матері Марії,

Просить прощення у Землі.

 

1994

________________

* Атомні станціі розташовані хрестом

відносно Дніпровського басейну

 

 

* * *

 

Вже Новий рік відмів снігами,

І думка - весни поверта.

Подорожує берегами

Юнацтва повінь золота.

 

Віддам усе, залишу пам’ять

Блакитну радість, жовтий біль,

Вишень травневих білу зам’ять,

Поліських трав м’яку постіль...

 

Сповиті вітами - руками

Розчулять серце солов’ї

Майбутнє визирне бруньками

В житті природи і сім’ї.

 

Безсилі біль і ворожнеча,

Бо поряд з ними знов і знов

Буяє радістю малеча,

Співає птахою любов.

 

1994