ЗЕМЛЯКАМ

 

Не обіймали нас квітучі далі,

Збивало раз-пораз каміння злив

Перепиняв Тарас пекучі жала,

Що їх жорстокий час на нас хилив.

 

Комусь жилось – пилось в камінній ситі

І хтось притьмом приспів до жирноти,

Та не перевелось у щирій миті

Село, і птаха спів із висоти.

 

То ж заоріть мене в цьому малому,

Бо з серця вибився на цій землі,

Де горе не мине, як жовть соломи,

Де голий видерся у куркулі.

 

Не з жиру роблю я ймовірне слово

І миру щиру вість в сумній війні,

Де мир Чорнобиля і мир Лільова *

Це мирна ненависть у таіні.

 

1989

________________________

* - Лільов – село під Чорнобилем, дивної

краси, де вчителювали батьки.

 

ТУГА

 

Не обіймуть мене

Бажані рученьки.

Розпорошилась рідня,

Поле не оране,

Нива не сіяна

З того печального дня.

 

Жовтою цеглою

Край замуровано,-

Знаки обабіч доріг.

Кригою стиглою

Б’юся і скиглю я

Об материнський поріг.

 

В хаті, під тином

Сичить радіація,-

Довга змія на віки.

Плаче дитина –

Довірлива нація

У смертоносні піски.

 

З perpetuum mobile

Вік не минуємо

Чорні тенета війни.

Очі лікуємо

Сивим Чорнобилем,

Серце винищуєм ним.

 

1987

 

ОСІНЬ 1986

 

Ревуть мотори на світанні,-

Авжеж, врожайної доби,

Хто прокидається заранні,

Той має ягоди й гриби.

 

А я проспав і треті півні

Серед мирських буденних справ

На втіху-спомин, як опівдні

Гриби в Чорнобилі збирав.

 

Кляну свою мерзенну долю

І рукотворну хижу тлю

Та іменем краси і болю

Уклінно Господа молю:

 

Пошли дощі на чорні рути,

Допоможи в ділах не злих

Води живої роздобути

Для наших діточок малих.

 

1986