Правове регулювання безготівкових розрахунків

Поняття безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки – це спосіб приймання-передачі грошового еквівалента за допомогою банківських перерахувань певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача або з каси банку на рахунок одержувача. Згідно зі ст. 198 ГК України, платежі за грошовими зобов’язаннями у сфері господарювання здійснюються за загальним правилом у безготівковій формі або в готівковій формі через установи банків.

При безготівкових розрахунках скорочуються витрати обігу внаслідок економії витрат на друк, перевезення, зберігання грошових знаків тощо. Правильна організація безготівкового обігу сприяє пом’якшенню сезонності грошового обігу. Наприклад, грошова маса, яка зростає у період масової заготівлі сільськогосподарської продукції, за умови збільшення безготівкових розрахунків сільськогосподарськими підприємствами призводить до більш рівномірного її обігу. При безготівкових розрахунках створюються сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу, покращується економічний стан суб’єктів грошового обігу, оскільки прискорюється обіг капіталу, забезпечується тісний зв’язок з банками і грошовим ринком у цілому, стимулюються інвестиції.

Безготівкові розрахунки протидіють розвитку «тіньової» економіки. Так, можливість перевірки обігу коштів за банківськими рахунками забезпечує порядок в оподаткуванні підприємств торгівлі, які при готівкових розрахунках допускають неоприбутковування частини виручки, користуючись байдужістю покупців до отримання розрахункових документів.

Принципи безготівкових розрахунків. Принципи безготівкових розрахунків орієнтують на одноманітне застосування норм права у сфері безготівкових розрахунків. До числа принципів безготівкових розрахунків відносяться:

1) проведення таких розрахунків через банківські установи. Інструкція НБУ про безготівкові розрахунки закріпила цей принцип у пункті 1.4, встановивши, що безготівкові розрахунки – це перерахування коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів засобів, зокрема перерахування банків за дорученням клієнтів засобів, внесених готівкою у касу банку, на рахунок одержувачів;

2) правило «прямого платежу», що припускає заборону платежів однієї особи за рахунок засобів іншої. Така заборона обумовлена п. 22.12 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка передбачає, що ініціювання клієнтом банку переказу на користь третіх осіб може здійснюватися у випадках, передбачених законодавством. Прикладами такого виключення є переуступка права вимоги і переведення боргу;

3) вільний вибір суб’єктами господарювання умови про попередню оплату товарів (робіт, послуг) за винятком випадків, закріплених у законодавстві. Наприклад, згідно зі ст. 17 Закону України «Про страхування» від 17.03.1996 р., договір страхування набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу. Крім того, окремими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України передбачена попередня оплата в таких господарських відносинах як перевезення вантажів, постачання хлібопродуктів, води, електро- та теплової енергії, природного газу, нафтопродуктів, сільськогосподарської продукції;

4) проведення платежів лише за наявності на рахунку платника вільних грошових коштів або за рахунок кредиту банку. Це правило відображене у ст. 341 ГК України, ст. 1090 ЦК України, п. 22.9 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які передбачають, що за відсутності засобів платіжні документи банком не приймаються (за винятком оформлення кредиту);

5) формалізація безготівкових розрахунків шляхом використання платіжних інструментів на паперових або електронних носіях у зв’язку з необхідністю суворої фіксації економіко-правових станів суб’єктів господарювання по відношенню до самого ліквідного товару – грошей (ст. 1087 ЦК України, ст. ст. 18, 20 – 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність»);

6) списання засобів з рахунків клієнтів проводиться банками тільки за розпорядженням або за згодою (акцептом) клієнта, окрім випадків, що охоплюються поняттями примусового та договірного списання.

Основними формами безготівкових розрахунків є: 1) розрахунки з використанням платіжного доручення; 2) розрахунки з використанням платіжної вимоги-доручення; 3) розрахунки з використанням розрахункового чека; 4) розрахунки акредитивом; 5) розрахунки за інкасо (з використанням інкасового доручення): а) розрахунки за інкасо документів, що вимагають згоди платника; б) розрахунки за інкасо в порядку примусового списання (стягнення); в) розрахунки за інкасо в порядку договірного списання; 6) розрахунки, засновані на зарахуванні взаємної заборгованості; 7) розрахунки векселем; 8) розрахунки, засновані на платіжній гарантії.

Розрахунки з використанням платіжного доручення – це інструментальна форма розрахунків, при якій платіж проводиться за допомогою подання платником обслуговуючому його банку належно оформленого доручення на перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів. ГК України не містить спеціального регулювання цієї форми розрахунків. Тому у сфері господарювання застосовуються положення ст. ст. 1089 – 1092 ЦК України.

Важливо враховувати, що розрахунки з використанням платіжного доручення є основною формою безготівкових розрахунків. Всі інші форми використовуються за спеціальною угодою господарюючих суб’єктів або вказівкою закону (наприклад, примусове списання здійснюється платіжними вимогами).