Радянсько-американські зустрічі на найвищому рівні в першій половині 70-х років та їх вплив на розрядку міжнародної напруженості.

Передумови і перші результати розрядки (додатково, відповідь на питання далі)

Розрядка 70-х років заклала фундамент подальшого руху до обмеження арсеналів зброї масо­вого знищення. Вона показала можливість досягнення домовле­ності з усіх питань міжнародної безпеки. Новий тип відносин фор­мувався в період 1963-1973 рр. Характерною рисою їх стали ме­тоди мирного врегулювання конф­ліктів. Основними передумовами розрядки було: по-перше, те що між США та СРСР наприкінці 70-х років був встановлений військо­во-стратегічний паритет; по-друге, що в результаті гострих криз і не­безпечних регіональних конфліктів керівництво обох наддержав пе­реконалось у згубності «балансу­вання» на грані війни.

У липні 1968 р. був відкритий до підписання договір про нерозповсюдження ядерної зброї, який вступив у силу в 1970 р. На те­перішній час його підписали понад 160 країн. У 1995 р. його продов­жили безстроково. Проте, є дер­жави (Індія, Пакистан, Ізраїль та ін.), які в силу різних обставин відмовилися підписати цей договір.

За умовами договору держави, які володіють ядерною зброєю, зо­бов'язуються не передавати будь-кому ядерні вибухові пристрої або контроль над ними, а також не до­помагати і не сприяти неядерним державам у виготовленні та прид­банні зброї масового знищення. Неядерні держави беруть зобов'я­зання не отримувати, не контролю­вати (ні прямо, ні опосередковано), не виробляти, не домагатися і не приймати допомогу у виробництві ядерних пристроїв. Країни, що підписали договір, можуть розви­вати мирну сферу застосування ато­му, але під контролем МАГАТЕ (Міжнародне агентство по атомній енергії, утворене в 1955 р.).

Розрядка принесла відчутні зру­шення в Європі. Початок їм поклав прихід до влади в ФРН у 1969 р. коаліційного уряду соціал-демо­кратів і вільних демократів на чолі з Віллі Брандтом. Попередні уряди ФРН у зовнішній політиці виходи­ли з того, що європейські кордони є неостаточними і відмовлялись визнавати НДР як суверенну дер­жаву. Така політика відповідала конфронтаційній схемі «холодної війни». По мірі зміцнення еконо­мічних позицій ФРН вона гальму­вала процес поширення політично­го впливу ФРН і позбавляла її ма­невру на Сході. Брандт запропону­вав «нову східну політику», скла­довою частиною якої було визнан­ня реалій, що склалися в Європі, і нормалізація на цій основі стосунків з СРСР і країнами Східної Європи.

У серпні 1970 р. між ФРН та СРСР була укладена угода, яка ґрунтувалась на відмові західнонімецької сторони від претензій на перегляд європейських кордонів.

З вересня 1971 р. між СРСР, США, Англією та Францією була досягнута угода відносно Західного Берліна, згідно з якою місто отримувало особливий статус і не повинно було належати ФРН.

Угоди також були укладені між НДР і ФРН, ПНР і ФРН, ЧССР і ФРН. Усі сторони відмовлялись від взаємних територіальних претензій.

Результати розрядки у радянсько-американсь­ких відносинах

З початку 70-х років міжнародні відносини вступили в новий період — період переходу від протистояння, конфронтації двох світів на чолі з "наддержавами" СРСР і США до розрядки міжна­родної напруженості. Серед передумов цих змін можна назвати такі:

досягнення до початку 70-х років військово-стратегічного паритету (рівноваги) між СРСР і США;

усвідомлення світовою громадськістю, керів­никами провідних світових держав катастрофічності для світу будь-якого ядерного конфлікту;

поглиблення взаємозалежності і взаємозв'язку країн світу, неможливість поодинці вирішити на­ ростаючі проблеми в екології, енергетиці, забезпе­ченні сировинними ресурсами й інші глобальні проблеми людства,

Одночасно з поглибленням розрядки в Європі відбулась нормалізація радянсько-американських відносин. У відносинах з Радянським Союзом адміністрація Р.Ніксона змінила доктрину «гнучкого реа­гування» на більш наближену до нових реалій — так зване «реалі­стичне стримування». Наслідком цього була низка радянсько-аме­риканських договорів про відвер­нення загрози війни, обмеження гонки озброєнь, нормалізацію від­носин між двома країнами.

У травні 1972 р. відбувся візит президента США Р.Ніксона до СРСР, в ході якого були прийняті «Основи взаємовідносин між СРСР та США» та Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО). Впер­ше дві наддержави уклали угоду про заходи в галузі обмеження страте­гічних і наступальних озброєнь (0С0-1). Під час візиту Л.Брежнє­ва до США у червні 1973 р. керів­ники двох держав підписали угоду про запобігання ядерній війні.

Згідно з цими угодами були встановлені жорсткі обмеження випробувань ядерної зброї. Рати­фікація договору і угод була зірва­на у зв'язку із новим загострен­ням міжнародного становища на­прикінці 70-х років.

Процес розрядки поширився і на інші регіони світу. У 1971 р. у Східній Бенгалії, яка належала Пакистану, населення при підтримці Індії після тривалої боротьби отримало неза­лежність. На політичній карті Азії з'я­вилась нова держава — Народна Рес­публіка Бангладеш, а Індія перетво­рилась в регіональну наддержаву.

У 1972 р. про вихід із СЕНТО оголосив Пакистан. У 1977 р. блок СЕНТО припинив своє існування. Через деякий час припинив існу­вання і блок СЕАТО.

У 1973 р. була укладена Паризь­ка угода стосовно В'єтнаму, яка припинила пряму американську інтервенцію проти цієї країни.