Наростання кризових явищ в економічному й суспільно-політичному житті соціалістичних країн після ІІ світової війни

Драматично розвивалися події 1956 р. у Польщі та Угорщині. В Угорщині справа дійшла до анти-тоталітарної революції, що була придушена за допомогою військової сили.

Після подій у Польщі та Угорщині 1956 р. керівництво країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути найголовніші причини незадоволення. Було припинено масові репресії й проведено часткову реабілітацію їхніх жертв.

На початку 60-х років у більшості країн регіону було зроблено спроби провести економічні реформи. Не відмовляючись від наріжних принципів економічної системи соціалізму (пріоритет держави в економіці, планово-адміністративна система управління і розподілу матеріальних благ тощо), передбачалося надати підприємствам відносну економічну самостійність. Проте, зберігаючи державну власність, партійно-бюрократична номенклатура забезпечувала можливість повного підкорення всіх сфер життя своїм інтересам.

З другої половини 60-х років (а інколи й дещо раніше) резерви, що забезпечували можливості екстенсивного розвитку країн Східної Європи, виявилися значною мірою вичерпаними, що відбилось у падінні прибутку та уповільненні темпів розвитку економіки.

Криза у Чехо-Словаччині (1968-1969 рр.), або "Празька весна" стала одним з найважливіших і доленосних періодів для народів Східної Європи у повоєнні часи.

Загальна криза тоталітарного режиму виявила себе також у Польщі в подіях 1968 і 1970 рр.

Після поразки "Празької весни", подій у Польщі, Югославії почалося посилення тоталітарних режимів у Східній Європі. Економічні реформи практично зупинилися, ринкові стосунки, що зароджувались, або ліквідовувались, або вкрай обмежувались. Активізувався дисидентський рух. Відставання від розвинутих країн Заходу зростало. Для придушення невдоволення правлячі компартії зміцнювали армії, органи внутрішніх справ, держбезпеки.

Загальна криза системи наростала.

АБО

Смерть Сталіна у березні 1953 р. мала значний вплив на розвиток країн Східної Європи. Звільнення від постійного страху виявило глибокі протиріччя тоталітарного соціаліз­му і масове невдоволення ним внас­лідок обмеження споживання, па­діння життєвого рівня, репресій то­що. У НДР, Польщі, Угорщині ви­никли політичні кризи. їх неможли­во було подолати, зберігши існуючу систему і не застосувавши силу. Значну роль у придушенні виступів населення відіграли радянські війсь­ка, які брали безпосередню участь у каральних операціях (Берлін — 1953р., Угорщина - 1956 р.).

Не дивлячись на придушення ви­ступів силою, були внесені зміни у курс комуністичних партій, які усунули головні причини невдоволення:

припинялись масові репресії проводилась часткова реабіліта­ція їх жертв;

було переглянуто темпи і методи індустріалізації;

пом'якшено форми кооперування, а в Польщі вони взагалі були зупинені;

частково знімались обмеження для малого бізнесу.

Пізніше було проведено деяк економічні реформи, відбулись певні зміни у відносинах з СРСР: вони набули форми рівноправних. Розпочався новий період у розвит­ку країн Східної Європи.

Тоталітарний режим не був лік­відований, а лише модифікований. Йому намагались надати рис, які б зробили його привабливішим для народів. Проте, процес реформу­вання соціалізму мав жорсткі межі. На певному етапі постало питання про політичні права людини і еко­номічні свободи, приватну влас­ність, ринкові відносини. Це заг­рожувало монополії комуністів на владу. Дійшовши до цієї межі, ко­муністичні партії ставали на шлях згортання реформ, який вів до нео-сталінізму. З цього можна дійти висновку, що соціалізм реформу­ванню не підлягає в принципі.

Перехід до неосталінізму відбу­вався без особливих катаклізмів. Лише у Чехословаччині (1968 р.) він був здійснений за допомогою втру­чання СРСР та інших соціалістичних держав («Доктрина Брежнєва» — про колективну відповідальність за долю соціалізму в кожній країні).

Це на деякий час відтягнуло кризу соціалізму у Східній Європі.

Встановленню неосталінізму сприяла також «розрядка», яка дала доступ країнам Східної Євро­пи до фінансових ресурсів країн Заходу. Східноєвропейські лідери прагнули здійснити централізоване оновлення основних фондів, щоб випускати конкурентоспроможну продукцію. Реалізувати це вдалося лише частково. Проникнути на рин­ки країн Заходу виявилось не під силу, а коли настав час сплачувати борги, то не залишилось нічого іншого, як брати нові кредити. Зов­нішня заборгованість катастрофіч­но зростала. Це примусило уряди країн Східної Європи вживати тер­мінові заходи: нарощувати експорт і обмежувати імпорт. До цього до­далася світова енергетична криза. Все це призвело до падіння темпів економічного розвитку і до загаль­ної економічної стагнації, застою. На Заході у цей час відбувався пе­рехід до постіндустріального, ін­формаційного суспільства, розпоча­лось економічне піднесення.