Трансцендентальні методи

Питання

1. Пізнання методами трансцендентальної медитації.

2. Пізнавальні можливості містичного споглядання.

3. Духовне пізнання і методологія духовного інсайта.

Психічне надрозширення свідомості в пізнавальних актах транс­цендентальної медитації може приводити до утворення «гносеолд-гічних реальностей» буття-діяльності різних рівнів (типів): імагіналь-на, креативна і віртуальна реальності.

Імагінальна гносеологічна реальність утворюється в межах мен- талосфери суб'єкта шляхом розгортання сутності його «індивідуума» в індивідуальний духовний світ; цей внутрішній світ суб'єкт конструює по мірі своєї сутності аж до формування усвідомлюваного мікрокосму (для-себе-сутнісний-світ) — це немовби «внутрішнє розширення) свідомості зі зміненими параметрами психічного буття.

Креативна реальність носить уже онто-гнасеологічний характер і формується через «свідомість ототожнення» суб'єкта і обєкта на основі буття-діяльності; людина може діяти як деміург, надаючи зовнішньому оточенню інші якості і перетворюючи дійсність по мірі своєї духовної сутності (теоретично — змінюючи погляд на неї людей або практично — змінюючи характер буття людей у ній); таким чином діяли великі вчені, філософи, герої, полководці, історичні діячі, які закладали початок розвитку інших історичних епох; психічно — це уже більш «зовнішнє розширення» свідомості зі зміною параметрів зовнішнього буття людей.

Віртуальна реальність набуває характеру тимчасово існуючої «екзістенціональної реальності» у вигляді тієї чи іншої предметне» ре­алізованої можливості буття; уже зазначалося, що матеріальні основи при утворенні реальностей подібного типу існують (віртуальні частин­ки, тахіони, кванти простору і часу, інші типи фундаментальних взаємодій); це особливого роду модельовані реальності (видимо, які можуть бути і імпульсно-світловими), котрі становлять у своїй сукуп­ності нерозчленоване «субстанціональне буття»; але в актітрансцен-дентальної медитації віртуальна реальність немовби «вичленяється» з -і цієї загальної сукупності як якась «індивідуальна екзистенція», тобто «екзистенціальний прототип» об'єктивно наявних реальностей (фізичних або нефізичних); таким шляхом здійснювали свої відкриття великі вчені, які «реально» побачили ці «екзистенціальні реальності»:

Демокріт — атомну будову природи, Нільс Бор — будову атомного ядра, Ейнштейн — буття з просторово-часовими характеристиками, що змінюються, та реальності інших вимірів; побачена була молеку­лярна структура речовини, як якась «молекулярно-атомна сітка» була побачена періодична таблиця Менделєєвим (який це цілком виразно усвідомив); усвідомлював духовно-матеріальні взаємодії Декарт і представив цю взаємодію «декартовою системою координат»; бачив свої «психомонади» Лейбніц, який представив їх взаємодію у вигляді диференціального та Інтегрального числення; чутливість до віртуальнрсті у людини дуже висока (але покищо не оцінена) —

наділений такою чутливістю «токарних справ майстер» може вловлю­вати мікронні відхилення на оброблюваній ним поверхні предмета, та­лановиті інженери бачать віртуальні технічні конструкції, а видатні технологи — цілі технологічні системи, аналогів яких у природі проси не існує; на наших очах формується новий психотип людей— «віртуальників»,природна цінність яких у тому, що вони можуть ви­користовувати інші можливості нчшого буття при наближенні при­родних катаклізміо і навіть космічних катастроф шляхом переходу на зовсім інші шляхи позвитку (коли природа не в змозі зробити цього природно-еволюційним шляхом, що вже спостерігалось в історії нашої планети).

Усі ці види реальностей є трансцендентальні реальності («транс-реальності»), онтологічний смисл яких у тому, що вони виконують функцію зв'язку, взаємодії (транскомунікації) між реальностями різного фізичного, надфізичного і нефізичного типів, а також функцію розвитку цих реальностей в єдиній системі світобудови шляхом використання взаємодоповнюючих можливостей. За ана­логією з діалектичними принципами всезагального зв'язку і розвитку, але на гносеологічній основі трансцендентального пізнання подібне функціонування трансреальностей (трансбуття) можна обумовити діями двох базових для них принципів:

принцип реальнісної трансгресії, тобто сутнісно-суб-сганціонального зв'язку всіх існуючих реальностей шляхом їх ре-гре-суаання до субстанціональних сутностей, а потім про-гресування у ті чи інші види буття;

принцип реальнісної трансмутації, тобто взаємозміни різних типів буття шляхом взаємодії через сутнісні основи, на рівні «сутнісних кодів» і програм їх розгортання у вітально-інформаційних процесах.

Методами трансцендентального пізнання можна долати бага-торівнеаість і «енергетичну несумісність», роз'єднаність реально­стей за вихідними принципами свого буття. Для земноприродного буття — це метод поглянути на себе «з боку», причому не тільки очима «інопланетян» нашого фізичного світу, а й «іносвітян» із інших реаль­ностей і світів. Для людини це спосіб подолати «рівневу роз'єднаність» своєї земносутності і космосутіюсті, встановити контакт і гармонійну взаємодію між своєю матеріальною і духовною природою (що до ос­таннього часу не вдається зробити без принципіального поділу філософських систем на «матеріалістів» та «ідеалістів»). Нарешті, це можливість передавання «буттєвого досвіду» життя різних реальнісних систем і утворень, що в історії філософії представлено, наприклад, як концепція «панспермії», космічної передачі принципу життя по усьому вселенському універсуму. З позицій трансцендентального пізнання тут можна побачити дію принципу вітально-сутнісної трансляції, наприк­лад, духовно-сутнісного «оживляння» світів, створення тих чи інших природних аналогів духовно-сутнісних начал буття. З цих позицій са­ме світло, світлові випромінювання, людський генотип «подвійної спіралі» може виступати цим «оживляючим кодом», несучи в частот­них характеристиках, у швидкості поширення (енергія) певну транс-інформацію («трансформацію»), яка сублімується в певні форми при­родного життя. Таким шляхом можна встановити дію принципу ген-но-сутнісної трансформації, вселенського морфоперетворсння реаль­ностей через буття у всякому бутті (за Гегелем).

Не поміч" ючи, ми часто використовуємо принципи вітально-сутнісної трансляції і генно-сутнісної трансформації навіть у своїй мові, здійснюючи подібну транс-ляцію і транс-формацію в знаково-мовіюму вигляді: «трансплантація», «трансформатор», «транспортер», «трансфокатор», «трансферт», «трансперсональність» та інші. Наоїа звичайна земнореальність цілком описується категоріями необхідності і випадковості, можливості і дійсності, несучи на собі «відбиток неод­нозначності» («транс-семіотичність») навіть при найсуворішій причтин-но-наслідковій детермінованості. Тому відкидати пізнання методами трансцендентальної медитації як альтернативні діалектико-ма-теріалістичному методу було б неправильно. Не кажучи вже про те, що вони довели свою продуктивність у філософських системах Сходу і домінували протягом тривалого історичного періоду, є ведучими і за­раз, знаходять підтвердження в науці.