Предмет класичної механіки.

Найбільш простою фізичною формою руху матеріальних об'єктів є механічний рух, тобто зміна із часом взаємного положення тіл або їхніх частинок у просторі. Теорією такого руху і є класична механіка.

Основу класичної механіки становлять невелике число порівняно простих гіпотез (постулатів) про властивості простору й часу, сили, маси й законах механічного руху (закони Ньютона). Ці постулати отримані як безпосереднє узагальнення дослідних даних (відзначимо тут, що теорія невиведена з емпіричного базису, від досвіду до теорії немає прямого й однозначного шляху, теорію неможливо побудувати тільки з даних досліду, тому теоретичні закони – завжди постулати, тобто більш-менш сміливе узагальнення досліду. Додамо до цього, що вже встановлена теорія не може бути зведена до її емпіричного базису, тому що охоплює незліченну кількість досліджених даних, а реальний дослід завжди кінцевий й обмежений. Теоретичне знання завжди містить деякий «поза емпіричний осад» творчого характеру, має якісну специфіку стосовно емпіричного знання).

Як будь-яка інша фізична теорія, класична механіка має певні межі застосування. Фундаментальні обмеження на її справедливість випливають із принципу відповідності та сучасної ФКС (див. Вступ). Так як МН не містить ні однієї універсальної фізичної сталої, то з погляду КПКС вона не є точною фізичною теорією, що коректно відображає відомі властивості реального фізичного світу, а є теорія виключно наближена, не враховуючих ні релятивістських, ні квантових властивостей матеріальних об'єктів. Звідси випливає особлива важливість правильного розуміння межі застосування, а, отже, і визначення місця й ролі МН у сучасній ФКС. Для цього відзначимо дві обставини: 1) хоча МН – теорія досить повільних () рухів макроскопічних (квантовою дією «» можна знехтувати, тобто формально ) тіл, однак саме ця область рухів має «першорядне» значення для технологічної цивілізації; 2) для сучасної фізики величезне значення мають методи фізичного пізнання, розроблені в рамках класичної механіки (особливо методи Лагранжа й Гамільтона).

Але й у рамках МКС предмет класичної механіки вимагає подальшого уточнення. Справа в тому, що навіть повільні рухи макротіл реально бувають настільки складними, що колективний (математичний) опис їх неможливий без абстрагування від багатьох несуттєвих для даного руху деталей і вивчення замість руху реальних тіл руху деяких абстрактних, ідеалізованих об'єктів. Такими об'єктами в класичній механіці є: 1) матеріальна точка – об'єкт довільно малих розмірів; 2) система матеріальних точок – сукупність тіл, кожне з яких можна розглядати як матеріальну точку; 3) абсолютно тверде тіло – така система матеріальних точок, відстані між якими в процесі руху зберігаються незмінними; 4) суцільне середовище – абстракція, застосоване при вивченні руху реального середовища (деформованого твердого тіла, рідини, газу), коли можна зневажити дискретною атомно-молекулярною структурою середовища. Всі інші поняття й закони МН є абстрактними (модельними) тією самою мірою й у тому ж змісті, що й перераховані вище абстрактні об'єкти, рух яких цими поняттями й законами описується. Тому можна стверджувати, що «точним» предметом дослідження класичної механіки є вивчення повільного () руху ідеалізованих макроскопічних об'єктів, перерахованих вище (і тільки в цьому змісті її можна вважати «точною» теорією МКС).