ТЕМА 5. ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ

Писемне мовлення у діяльності юриста. Особливості перекладу юридичних текстів. Редагування тексту документа.

Роль і значення теми для діяльності правоохоронців: Тема має зосередити увагу курсантів на основних вимогах професійного писемного мовлення.

Ключові слова: писемне мовлення, документ, переклад, редагування тексту, словосполучення, речення, текст.

Обсяг знань, вмінь курсанта після вивчення теми: Необхідно знати: особливості морфології й синтаксису як фундаменту тексту службового тексту. Треба вміти: самостійно працювати над удосконаленням знань з української мови; володіти технікою вибору слова для використання в професійній діяльності; використовувати орфографічні та пунктуаційні норми під час редагування документів.

 

ТЕМА 6. ОРФОЕПІЧНІ ТА АКЦЕНТОЛОГІЧНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Орфоепічні норми. Функції орфоепічних словників. Фонетичний аналіз слова. Фонетичний аналіз тексту. Словесний наголос. Основні правила наголошування слів у сучасній українській мові. Наголошування слів української мови. Фразовий наголос.

Орфоепія – це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови. Предметом вивчення орфоепії є: звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам); правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних); правильна вимова звукосполучень; правильна вимова окремих слів і їх форм.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

Роль і значення теми для діяльності правоохоронців: Тема має ознайомити курсантів з правилами вимови та наголошування слів відповідно до норм української літературної мови

Ключові слова:вимова, звук, орфоепічний словник, наголос, фонетика.

Обсяг знань, вмінь курсанта після вивчення теми: Необхідно знати: орфоепічні та акцентологічні норми мови та принципи їх використання у практичній діяльності. Треба вміти: правильно вимовляти та наголошувати слова під час усного спілкування.

ТЕМА 7. НОРМАТИВНІСТЬ УЖИВАННЯ ГРАМАТИЧНИХ ФОРМ САМОСТІЙНИХ ЧАСТИН МОВИ

Особливості вживання граматичних форм іменника, прикметника, числівника, займенника, дієслова у професійній діяльності.

Кожна мова має свій словниковий запас, але самі по собі слова ще не становлять мови. Для того, щоб слова служили засобом вираження думки, їх треба поєднати за існуючими в кожній конкретній мові законами у словосполучення і речення. Отже, не лише факти дійсності, а й зв’язки, відношення між ними, які людина усвідомлює, стають конкретним змістом мови, знаходять відображення в мовних формах.

Система існуючих у мові й об’єктивно діючих законів зміни форм слів і сполучення їх у речення становить граматичну будову мови. Наука, яка вивчає граматичну будову мови, тобто будову і форми слова та речення, називається граматикою (від гр. grammatike, gramma – буква).

Граматична форма слова – мовні матеріальні (звукові) засоби вираження граматичних значень слова.

Роль і значення теми для діяльності правоохоронців: Тема має ознайомити курсантів з нормативним вживанням граматичних форм самостійних частин мови.

Ключові слова:самостійні частини мови, граматична форма, іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово.

Обсяг знань, вмінь курсанта після вивчення теми: Необхідно знати: закономірності використання граматичних форм слів у професійній діяльності в усному і писемному мовленні. Треба вміти: самостійно працювати над удосконаленням знань з української мови, доречно використовувати мовні засоби відповідно до функціонально-стильового різновиду і жанру писемного мовлення.

 

ТЕМА 8. ВИКОРИСТАННЯ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ У ПРАВНИЧИХ ДОКУМЕНТАХ. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ

Порядок слів у реченні. Координація присудка з підметом. Складні випадки керування. Використання однорідних членів речення. Використання складних речень у мовленні правників. Розділові знаки у простому реченні, при однорідних членах речення, при відокремлених членах речення, при уточнюючих членах речення; при вставних словах, вставних реченнях і звертаннях. Розділові знаки у складносурядних, складнопідрядних та складних безсполучникових реченнях.

Текст документа викладається в основному простими реченнями. Однак просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв’язків між фактами, їх ієрархічну послідовність; тоді доводить вдаватися до складних

(частіше складнопідрядних) речень; звертаються до них і у випадках, коли потрібно пом’якшити відмову, усебічно аргументуючи її тощо.

Розташування простих речень у межах складного в ділових текстах таке: означальні підрядні речення звичайно ставляться поряд із тим іменником, до якого вони належать; додаткові підрядні речення найчастіше стоять поряд із присудком. Обставинне підрядне речення розміщується перед головним або слідом за ним, залежно від призначення: якщо треба наголосити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставиться попереду; якщо ж підрядне речення лише пояснює, посилює головну думку, то його можна ставити й після головного.

Роль і значення теми для діяльності правоохоронців: Тема має ознайомити курсантів з особливостями використання простих і складних речень у документах.

Ключові слова:речення, синтаксис ділового мовлення, пунктуація, просте речення, складне речення.

Обсяг знань, вмінь курсанта після вивчення теми: Необхідно знати: особливості синтаксису як фундаменту тексту службового документа. Треба вміти: дотримуватись основ оформлення речень текстів ОДС.