По преимуществу из тех же самых хаттов, воспринявших новый неситский

(хеттский) язык ”.

Не без допомоги лінгвістів історики заплутались з іменами царів хеттів.

Такі імена, як: Лапар нас, Амму нас, Питха нас, Хата саур, Телепи наус, Тиглатпал сар,

Таванан наса... треба читати: Лапар — наш, Амму — наш, Питха — наш, Хатта — цар,

Телепі(е)нь — наш, Тиглат — пал — (с) цар, Та - вана — наша...

Як, наприклад, наведемо слово Тапарнас, яке має читатися — Тапар — наш, і вказує

на урядову (можливо військову) посаду, але не на ім’я.

Військовою відзнакою правителя була сокира — “топір”, що видно з зображення.

(История Древнего Востока, ч. 2, 1988,с. 165).

З санскриту слово “ Pitha ” (Пітха) означає “трон”, “стул”.

(В.А. Кочергина “ Санскритско - русский словарь “ (филология) – М. 1996, с.395).

 

Там само, знаходимо значення імені його сина – Анітаса (annutta – «непреодолимый»,

«непобедимый» (с.42).

Це свідчить, що і Анітас, і його батько - Пітха (Пітхана, Пітха на(с) – Пітха - нас), були

арійцями.

Арійцями були і далекі пращури українців – народ Хатти, хоча більшість мовознавців,

помилково, як ми вважаємо, не відносять їх до народів індоєвропейської мовної групи.

Вивчаючи історію Хеттської держави, натрапляємо на визначення, державної установи

- «тулії».

 

Войтех Заморовський пише:

«По мнению Бедржиха Грозного (его придерживался и В.В. Струве), первым из этих

органов была тулия – «совет», состоявший из царских сыновей, кровных

родственников царя и его зятьёв, племенной и придворной знати, а также начальника

личной царской охраны. Эта коллегия ограничивала суверенное право царя налагать

тягчайшие наказания на своих родственников. Царь, который самовольно казнил бы

кого-нибудь из них, отвечал за это собственной головой и по решению тулии мог быть

и сам казнён. Далее, как подсказывает само ее название, тулия была совещательным

органом, в компетенцию которого, судя по всему, входили наиболее важные вопросы

государственной политики»

(В. Заморовский «Тайны Хеттов», М., «Вече», 2000, с.263).

Визначення цієї хеттської установи знаходимо з допомогою санскриту, який подає

наступні визначення визначення слів: «tula» (весы, чашка весов, равновесие), tulana

(поднятие, взвешивание).

(В. А. Кочергина “ Санскритско - русский словарь “ (филология) – М. 1996, с.245).

Не дарма «ваги» стали в наш час атрибутом богині судочинства.

В сиву давнину, спірні питання у Хеттській державі вирішувала судова установа, яка

називалась «Тулія».

Допитливим дослідникам залишається встановити ті сучасні мови, які запозичили це

хеттське слово, та його давнє значення. Це буде ще одним ланцюжком, який поєднає

давнє минуле Хеттської держави з сучасністю.

 

Продовжуючи дослідження, наголосимо, що тіі історики, які вважали, що Лапарнас і

Хаттусилис – І одна особа, не помилялись.

Адже, “ Лапар- нас ” (пастух наш) означає посаду, а Хаттусилис - ім”я

(Там само, с. 129).

м’я цариці Таваннаша треба читати: Та — ван (бан) — наша, що означає: «Та» —

(вказівний займенник «то» - жін. рід.), «ван» (бан) — «пастушка» - посада, «наша»

(«то дружина нашого пастуха», де «Бан» - шумерське - «пастух»).

З хеттської мови:

tapariala (“правити, управляти ”), tapariali (“ правитель”), lapani (a) (“пасти”).

Порівняйте лувійске: lapana (“пастбище”).

Таким чином, “Лапар – нас” може означати “пастух наш”, яке часто вживається у

Біблії, а “ Тапар – нас “ — правитель, військовою відзнакою якого є топір (сокира).

Цих прикладів достатньо, щоб зрозуміти, що хаттська (хеттська) мова, як і шумерська

та хеттська, потребують уваги саме українських лінгвістів.