По-хеттськи (По - хаттськи) По - українськіБог дня — “ Сиват ” “ свято ” — святковий день, (“ сива -то”!!!) З литовської мови: “ неділя “ (savaite), “ свято “ (svente), “ святий “ (sventas), “ храм “ (sventove, sventykla). Словосполучення прикметника «сива» та вказівного займенника «то» («Сива то») сформувало слово «сивато», яке ми знаємо, як сучасне «свято». Давня етимологія цього слова – «щасливий день». Неділю, як єдиний день відпочинку, в який заборонялось працювати, наші далекі пращури називали «щасливим днем» - «Сива то», де «сива» з давньоіндійської мови «той, що приносить щастя». В індійській мові це слово є йменням одного з головних Богів – «Шиви» (Сиви). В індійській мові слово є запозиченням з мови арійських племен. В наш час, будь-який день відпочинку називається «святом». Це хаттське слово, запозичене євреями, у наш час визначає у сучасній єврейській мові числівник «7» («шива», «шєва»), який визначав у хаттів «день відпочинку» (неділю), синонімом «неділі» було інше хаттське слово «сівато» (сучасне – «свято»). В єврейській мові слово, яке визначає «свято» («праздник») промовляється «хаг», а «день відпочинку» - «йом мнуха». Ми вважаємо, що і єврейське слово «шабат» (субота) є попсованим запозиченням шумерського слова «субота» («су» (вода) + «боти» (взуття) = «мити взуття»). Субота - «день, коли милось взуття», перед тим, як йти у «неділю» (у «сівато») до храму. Це було суворою вимогою жерців до мешканців держави. Слово «Сива» було у давні часи занесене арійськими племенами і в Давній Єгипет. На крайньому заході сучасного Єгипту і зараз існує оазис з назвою «Сива» (Щастя – «Щасливе [ місце ]»). Ця назва визначає цей оазис, як «щасливе місце», «щасливу землю»… Коли наші далекі пращури казали про людину, що вона «свята»: «він сіватий» (суч. «святий»), малось на увазі – «він щасливий». Тобто, слово «святий» було критерієм духовного стану людини. «Щасливою» (святою!) людина може вважатись лише у випадку особистої свободи! «Святість» - це той духовний стан людини, який є взірцем для оточуючих, який стверджує для них ідеали людського щастя, радості, любові. А тепер, розуміючи давнє значення слова «святий», знаючи зміст, який вкладали в це слово наші далекі пращури, буде корисним співставити давнє значення слова з його сучасним значенням, з сучасним його змістом.
Богиня сонця міста «Савушка» — жіноче Аріни — «Савушка» старослов’янське ім’я
Бог місяці — «Кужух» «кожух» — чоловічий одяг. У давні часи вимовлялось “ кух – жух ” (одяг з [луски] риби), де «кух»(риба), «жух»(одяг). Слово, за своїм походженням, є шумерським. Ми його помістили в словничок хаттських (венедських) слів тому, що воно ще в часи малоазійської історії широко вживалось хаттами. Це слово ми розглянемо додатково, коли будемо наводити словничок шумерських слів. Археологам та мистецтвознавцям шумерів відомі зображення шумерських Богів в такому одязі. Наприклад, в шумеро-аккадській міфології відомий Оаннес – першолюдина, напівриба – напівлюдина. Російські дослідники висловлюють припущення про можливий зв'язок між міфологічною історією Оаннеса та шумерським образом «кулулу» («Мифы народов мира», энциклопедия, М., 1992, Т.2, с.234). Правопис шумерського слова «кулулу», яке згадується російськими дослідниками, має бути нами відкорегований на «кухлулу», де «кух»(риба), «лу»(людина). Подвійне «лу» («лулу») вказує на множину- «люди». Отримуємо етимологічне визначення цього слова «кухлулу» - «люди-риби». Шумерські жінки нанизуючи луску риби на нитку, та сшиваючи нитки між собою, створювали легкий, блискучий, очевидно дорогий одяг. Можливо з луски риби шились окремі елементи одягу, які нашивались на тканину, або шкіру. Адже, шумери робили одяг і з трави – «вісону». В сучасній українській мові «кожух» визначає одяг з будь-якої шкіри, а в часи Давнього Шумеру – виключно з луски риби, про що свідчить етимологія слова. Це може означати лише одне – на той час, шумери ще не володіли технологіями вичинення шкір тварин. Таким чином, луска риби («кух»), та трава («весен»), були у шумерів основними матеріалами для створення одягу. Це дає нам пояснення того, чому серед побутових речей шумерів, археологи часто знаходять гори рибної луски. А деякі приміщення шумерів, які ми ототожнюємо з складами одягу, або магазинами давніх шумерських торгівців, були вщент засипані таким «археологічним сміттям». Це сліди того, що зробив час, протягом тисячоліть, з давнім одягом шумерів. Тепер стає зрозумілим, чому наші пращури – хатти (венеди), словами «Велесової книги» називают шумерів «риб'янами». За одягом – і назва (народне прозвисько) носіїв цього одягу. Ця «шумерська технологія», зшиття рибної луски (зшиття окремих елементів), у пізніші часи використовувалась для виготовлення військового обладунку – кольчуги, де так само з’єднуються окремі металеві кільця.
Богиня підземного світу — «Лельвані» «Лель», «Леля» — жін. Богиня; порівняйте з литовським словом «lele» (лялька; лувійське - «кукла»). Бог грози і змій — в місті Кискилуссас «Иллуянкас» «Ілля» бог у слов’ян, чоловіче ім’я
«Перуна» (скала) «Перун» Бог у слов’ян, “Перку нас ” — бог грози у литовців. З литовської мови “ perkunija ” (гроза). Привертають нашу увагу такі литовські прізвища: Жидру нас, Варду нас..., де закінчення «нас» відповідає хаттському займеннику «наш», та хаттським (і хеттським) закінченням у словах: «лапар нас»,«тапар нас», «пітха нас», «перку нас», «ме нас», «сьрама нас»… Такі закінчення збереглись у назві сучасних литовських міст «Кау нас», «Віль н ю(а)с» (стара назва «Вільнас», «Вільна»). Це є свідченням тісних контактів, ще в часи малоазійського перебування, між пращурами українців - хаттами і далекими пращурами литовців- хеттами. Хетти, при запозиченні у хаттів слів, долучали до них, те незрозуміле хаттське «наш», у своїй власній формі «нас».
|
