ІІІ. Кризові центри соціально-психологічної допомоги

Кризові центри створюються для надання невідкладної соціальної допомоги людям, які опинилися в кризовій ситуації. Зокрема, жінкам, дітям та молоді, які пережили насильство, особи, що спроможні до насильства.

Головними напрямками діяльності кризових центрів є надання інформаційно-консультативної психологічної та юридичної допомоги, проведення семінарів, тренінгів тощо.

Основним завданням є адаптація і реабілітація жінок та дітей. постраждалих від насильства шляхом надання їм соціальної, психологічної, юридичної та медичної допомоги.

Криза – термін Гіппократа, який можна замінити метафора­ми «розлад», «хвороба», «страждання». З іншого боку, криза – закономірний етап розвитку, в основі якого лежить зустріч-конфлікт старого й нового.

У соціально-педагогічній роботі виділяють поняття «життєва криза», що стосується не тільки особистості, але й сім'ї. Життєву кризу розглядають як перехідний період життя, коли відбувається руйнація й активна зміна життєвих ролей особистості, якісний пе­рехід із одного стану в інший. Він, як і всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню (обумовлену поступовими внутрішніми змінами, які зумовлюють якісний стрибок), і зовнішню, обумовле­ну обставинами життя, труднощами міжособистісних стосунків, якимись значущими життєвими подіями тощо. Характерне для ба­гатьох особистісних криз прагнення «втекти від себе» – це праг­нення людини позбутися тієї ролі, яка чомусь стала причиною її дисгармонійного стану. В основі будь-якої кризи лежать втрата і страждання. Лише через сприйняття кризи як свого страждання, особистісної втрати, можливе розв'язання критичної ситуації. Страждання або «больові точки» (втрати) людського життя тоді виступають точками росту життєвого досвіду й невпинно вимага­ють від людини аналізувати та оцінювати свою діяльність. За за­пропонованою Робом Паже (Нідерланди) логічною матрицею кри­зи, вона має такі етапи: перший – шок – тяжке порушення життє­діяльності людини внаслідок гострого розладу її психічного стану, для якого в цей час характерне емоційне та рухове виснаження, тимчасова втрата орієнтації в часі, просторі тощо. Шок – це одна з найнебезпечніших загальних неспецифічних реакцій організму на дію певних чинників, насамперед травматичного походження. Хоча ця реакція була відома ще лікарям античного світу, зокрема Гіппократу, сучасною назвою вона завдячує французькому лікарю Ле Драну (Н. F. Le Dran), який у 1737 р. видрукував книгу «Traite on reflectiontirces de la pratique sur les playes d'rames a fen», у якій назвав цю реакцію терміном «секус», що означає поштовх, удар, й описав її клініку. Невдовзі книгу було перекладено англійською мовою, а термін «секус» було замінено відповідним англійським словом шок (shock). Потім для цієї реакції було запропоновано й інші назви, проте англійський термін «шок» залишився.

Відразу за шоком починається другий етап – відмова повіри­ти – тобто неможливість усвідомлення певної втрати. Третій етап – це переговори. Для нього характерна ілюзорна можли­вість «все виправити». З цим етапом часто пов'язане також від­чуття провини. Четвертий етап – прояви злості – усвідомлення того, що втрата дійсно сталась і повернути все назад неможливо. На цьому етапі існує два напрями розвитку кризи: орієнтованість злості на себе або злість на інших. Злість на себе може привести людину до глибокого стану депресії. Злість на інших може вияв­лятися в асоціальних діях. Подолання емоційних наслідків втрати починається на етапі розуміння та прийняття, який супрово­джує сильне страждання. Коли людина досягає етапу розуміння свої втрати, вона вже може висловити, передати залежно від віку та здатностей свої почуття, розповісти про них. Цей етап, на яко­му з'являється відчуття надії на майбутнє, – сходинка до насту­пного етапу – здатності пережити втрату.

З погляду на зміст та характер психологічних проблем чи жит­тєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей, що виникають, розвиваються та зникають, визна­чають певні типи життєвих криз. Нижче наведена класифікація за П.П. Горностай, яку не слід вважати універсальною типологією.

Кризи становлення особистості. Найхарактерніші кризи ста­новлення – це вікові кризи, які вважають нормативними, тобто необхідними для нормального процесу становлення особистості. Кризи становлення особистості характерні не лише для дитинст­ва, підлітковості та юності. Кризи становлення в дорослому віці можуть супроводжувати важливі життєві події (втрати): зміна фаху, місця роботи, втеча з сім'ї, переїзд в інше місто, втрата ро­боти тощо. Але всі вони обов'язково передбачають зміну важли­вих соціальних ролей людини: професійних, сімейних, міжособистісних та інших.

Кризи здоров'я. Часто людина переживає серйозну кризу в зв'язку з втратою здоров'я, каліцтвом чи іншими серйозними проблемами, що докорінно змінюють життя. Найбільш фруструючими кризовими чинниками є втрата в зв'язку зі зміною здо­ров'я якихось важливих життєвих і соціальних функцій (а отже, і важливих психологічних ролей), відмова від важливих життєвих планів у зв'язку з неможливістю їх втілити (тобто відмова від

майбутніх ролей).

Термінальні кризи. Дуже серйозні кризи, пов'язані з терміна­льними цінностями людини, зокрема з імовірним чи неминучим близьким кінцем її життя. Приклади: звістка про невиліковне захворювання; які-небудь обставини, що загрожують життю та яких неможливо позбутися; смертний вирок суду, онкозахворювання, СПІД тощо.

Кризи значущих стосунків. Надзвичайно важлива є сфера сто­сунків людини з іншими, а отже, значні зміни в структурі цих взаємин часто супроводжуються кризами та змінами міжособистісних ролей. Найвагомішими причинами подібних криз можуть бути: смерть близької людини, вимушена розлука, зрада інших людей, розлучення (що пов'язане з втратою міжособистісних ро­лей). До кризових явищ може призводити й поява нових міжосо­бистісних ролей. Так, народження дитини для сім'ї може стати причиною кризи. Як окрему категорію криз значущих стосунків можна розглядати кризи кохання (кохання без взаємності, втрата кохання, розчарування в коханні).

Кризи особистісної автономії. Причиною кризи можуть бути обставини, пов'язані з втратою чи обмеженням особистісної автономії чи свободи: фатальна залежність від людей чи обставин, позбавлення волі. Якщо криза значущих стосунків полягає у втраті значущих міжособистісних ролей, то криза особистісної автономії (що становить різновид попередньої) пов'язана з новою небажаною міжособистісною роллю.

Кризи самореалізації. Життєва криза може настати внаслідок обставин, пов'язаних з неможливістю нормальної, звичної чи та­кої, що планувалася, самореалізації людини: втрата роботи, важ­ливої соціальної роді (програш на виборах, втрата високого соці­ального статусу тощо), вихід на пенсію, банкрутство, крах життєвих планів, усвідомлення помилковості життєвого шляху, змушене вигнання (наприклад, внаслідок соціальних конфліктів).

Кризи життєвих помилок. Часто кризові явища розвиваються внаслідок яких-небудь здійснених фатальних вчинків (криза, яку переживає людина внаслідок скоєної нею зради, злочину, навіть якщо це не пов'язане з відбуванням покарання), втрата цінної ре­чі (автомобіль, будинок, квартира; сюди можна зарахувати й зли­годні внаслідок стихійного лиха), кризи гріха. Кризи життєвих помилок можуть бути наслідком і нездійснених вчинків, якщо це мало фатальні наслідки.

Кризи переживає кожна людина, кожна родина, суспільство. Так, існують певні класифікації кризи в сім'ї, за якими можна ви­значити необхідність втручання. Наприклад, кризи, які виявля­ють за джерелом турбот; події, що відбуваються поза сім'єю (катастрофи, землетруси, повені тощо); події, що відбуваються в сім'ї (наявність залежності в одного чи кількох членів сім'ї; три­вала хвороба одного з членів родини; міжособистісні конфлікти в сім'ї; психічні хвороби чи деформація особистості; відсутність знань та досвіду для адаптації; нестача матеріальних ресурсів, нестача чи відсутність соціальних зв'язків тощо); за природою проблем: поява нової людини в сім'ї (шлюб чи новий шлюб після розлучення; вагітність (бажана чи небажана) та батьківство; по­вернення будь-кого із членів сім'ї з місць позбавлення волі чи пі­сля тривалого лікування (наприклад, алкоголізму); влаштування в сім'ю дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського пік­лування; усиновлення); втрата члена сім'ї (смерть члена сім'ї, го­спіталізація, міграція на роботу за кордон, вихід дорослої дитини із сім'ї, влаштування жінки на роботу); деморалізація (втрата ро­боти чи джерела проживання; невірність; алкоголізм чи наркома­нія; злочин); деморалізація плюс поява або втрата члена сім'ї (розлучення, переведення до місць позбавлення волі, самогубство чи вбивство); зміна статусу (рантовий «перехід» у багатство чи злиденність; переселення на нове місце проживання).

Визначення кризи може базуватися на характеристиці загальних проблем сімей, що покладені в основу визначення стану сі­мей, а саме: соціально-демографічні проблеми (неповні, багатоді­тні, батьки розлучаються, батьки дуже молоді тощо); мате­ріально-побутові (малозабезпечені, живуть у незадовільних жит­лово-побутових умовах, втратили роботу, тривалий час не отри­мують заробітну плату і т. п.); медико-соціальні (батьки є інвалі­дами, алкоголіками, наркоманами, психічно хворими, з хроніч­ними соматичними захворюваннями); психологічні та соціально-педагогічні (у сім'ї несприятливий психологічний мікроклімат, емоційно-конфліктні взаємини, педагогічна безпорадність бать­ків тощо); соціально-правові проблеми (батьки ведуть амораль­ний, паразитичний, криміногенний спосіб життя; у сім'ї прожи­вають особи, які повернулись з місць позбавлення волі тощо).

Переваги раннього запобігання кризових ситуацій є очевид­ними. Це дає можливість підготуватися, проаналізувати ситуацію та розробити план реагування, а у разі безпосереднього втручан­ня – значно збільшити вірогідність успішного вирішення про­блеми. Раннє запобігання створює сприятливе підґрунтя для ви­значення цілей, вироблення можливих планів дій та їх порів­няння, аналізу можливого застосування обраного варіанту й реа­кції конфліктуючих сторін, а також розробки вірогідних сцена­ріїв розвитку ситуації. Враховуючи важливість раннього запобі­гання, у всіх заходах, спрямованих на врегулювання криз і запобігання конфліктам, великої уваги надають отриманню, оці­нці та аналізу інформації на ранніх етапах.

Одним із актуальних напрямків соціальної роботи є соціальна допомо­га особам, що вже знаходяться у стані кризи. Ця діяльність відома також під назвою «втручання у кризову ситуацію» або «кризове втручання». Сьогодні соціальні працівники вважають «кризове втручання» продуктивним підходом не тільки під час роботи з клієнтом в ситуації гострого стресу, але й в бага­тьох інших ситуаціях, зокрема в ситуації передкризового стану.

Завдання «кризового втручання» — це, у першу чергу, пом'якшення впливу стресової події шляхом надання безпосередньої емоційної допомоги та мобілізації зусиль клієнта на подолання кризи у процесі терапевтичного впливу. На думку фахівців, під час «кризового втручання» повинні бути реалізовані принаймні такі цілі: зняття симптомів; відновлення докризового рівня функціонування; усвідомлення тих подій, які ведуть до стану дисбалансу; виявлення внутрішніх ресурсів клієнта, його сім'ї, колег, друзів та різні форми допомоги ззовні для подолання кризи.

При наявності сприятливої соціальної ситуації можуть бути досягнуті дві додаткові мети:

1) усвідомлення зв'язку між стресом і колишніми життєвими переживаннями та проблемами;

2) засвоєння нових моделей сприйняття думок та почуттів, розвиток адаптивних реакцій і стратегії подолання стресу, які можуть бути корисни­ми не лише у стані кризи, але й у майбутньому.

Програма-максимум під час втручання у кризову ситуацію – мобілізація можливостей клієнта і повернення його на попередній або підняття на більш високий рівень функціонування. Якщо клієнт втратив щось непоправне, наприклад, особливо значущі для нього особисті взаємовідносини, або став калікою, то зусилля соціального працівника будуть спрямовані на те, щоб досягнути оп­тимального функціонування клієнта. Більшість практикуючих соціальних працівників з метою надання допомоги у кризових ситуаціях використовують комбінацію різних методів (бесіди, аналіз ситуації, дискусії та ін.).