Тема 5: Соціологічна концепція особи. Соціалізація
Зміст поняття „суспільство”. Суспільство – це сукупність всіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в якій знаходить прояв їх взаємозалежність один від одного і які склалися історично. У більш вузькому сенсі суспільство виступає структурно або генетично визначеним типом спілкування людей, посталим як певна історична цілісність або система. Найбільш характерними ознаками суспільства є:
Отже, ці суттєві ознаки суспільства трактують його насамперед як систему. Соціальна система — це цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. Суспільство складається з безлічі індивідів, але не являє собою простої суми чи сукупності людей; це не сумативна, а цілісна система з якостями, яких немає у жодного і складових її елементів окремо. Суспільство як система структурно складається із людства в цілому (макрорівень), соціальних спільнот (мезорівень), індивідів (макрорівень). Соціальна структура суспільства: основні види та елементи. Поняття „соціальна структура” у науковій і соціально-політичній літературі має кілька трактувань. У широкому розумінні — це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів. Соціальна структура — сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселення) й етнічних спільнот (нації, народності), пов'язаних між собою відносно сталими стосунками. Соціологія виділяє два основні елементи соціальної структури: 1. Соціальні інститути, безособова система ролей і статусів. Цей підхід властивий структурному функціоналізму. 2. Система класів, верств, професійних та інших груп. На таких засадах базується марксистський детерміністський підхід. Обидва підходи взаємодоповнюють один одного. Соціальні інститути є більш або менш рухомою суспільною формою організації й регулювання діяльності соціальних груп. Соціальний інститут (з лат. − устрій, установа) — це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути можна поділити на формальні (регулюються законами, нормативними актами) й неформальні. Соціальні інститути класифікують на основі змісту, функцій які вони виконують — економічні, сімейні, обрядові, політичні, виховні та культурні, релігійні, професійні й промислові. Соціальні ж групи, будучи активним суб'єктивним компонентом соціальної структури, інтегрується в цю суспільну форму, якщо вона відповідає їхнім потребам, інтересам і цінностям, або ж вони її відхилять. Поняття „соціальна група” є родовим щодо понять: „клас”, „соціальна верства”, „колектив”, „нація”, „етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти”, оскільки фіксує соціальні відмінності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру, фаху, освіти, рівня й структур прибутків, статі, віку, національної приналежності, місця проживання, стилю життя та ін. Соціальна спільнота — це реально існуюча сукупність індивідів, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їх неповторної своєрідності. Соціологія виділяє такі види соціальних структур.
Теорія соціальної стратифікації Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання: як відрізняти ці групи одна від одної? Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стратифікації. Її було створено на початку 40-х років XX ст., американськими соціологами Т. Парсонсом, Р.Мертоном, К.Девісом, У.Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві. На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняється одна від одної певними важливими для даного суспільства ознаками: характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національними чи іншими рисами. Соціальна верства — сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціально рівноцінними видами праці, які отримують приблизно рівну матеріальну та моральну винагороду. Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й „портретом” цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому. Соціальна стратифікація — процес соціального витворення, внаслідок якого верстви, групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з рівним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціальної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основних шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення. Аскрипція — просування соціальними „сходинками" завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін). Досягнення — здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам. Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну. В останні роки у світовій соціологічній літературі поняття „класи” посідає таке ж визначене місце, як і поняття „страти”, й обидва вони використовуються як у національних, так і в міжнародних дослідженнях.
|
