Аналіз використання робочого часу

 

У системі показників, що характеризують результативність функціонування трудового потенціалу, важливе значення мають дані про використання робочого часу, тому що обсяг продукції прямо пропорційний фонду робочого часу й обернено пропорційний її трудомісткості.

Показники використання робочого часу відбиваються в матеріалах табельного обліку, листках непрацездатності (втрат через хворобу), розрахунково-платіжних відомостях (при розрахунках тарифної заробітної плати за відпрацьований час), у даних диспетчерського обліку, у системах автоматизованого контролю над використанням робочого часу, у статистичній звітності.

Мета аналізу використання робочого часу – визначення величини й причин втрат робочого часу, розробка заходів щодо їхнього усунення.

У процесі аналізу необхідно зіставити фактично відпрацьований робочий час (явочний фонд) і неявки звітного періоду (у т. ч. із причин) із плановими показниками на цей період і з показниками базисними. Це дасть можливість оцінити ефективність і визначити тенденцію у використанні робочого часу.

Для аналізу робочого часу застосовується система показників, що включає коефіцієнти використання номінального й реального фондів робочого часу, індекси средньогодинного, середньоденного й середньорічного вироблення, коефіцієнти використання часу протягом зміни, а також показники балансу робочого часу одного робітника.

Для оцінки використання робочого часу застосовуються відносні показники, що характеризують ступінь використання того або іншого фонду робочого часу; для чого визначається питома вага відпрацьованого часу у відповідному фонді робочого часу.

1. Коефіцієнт використання календарного фонду робочого часу:

2. Коефіцієнт використання табельного (номінального) фонду робочого часу:

3. Коефіцієнт використання максимально можливого фонду робочого часу:

4. Коефіцієнт використання реального фонду робочого часу:

Більш подібний аналіз робочого часу починають із розгляду використання цілозмінного фонду, визначення величини цілоденних простоїв, прогулів, неявок з дозволу адміністрації, втрат через хвороби.

У ході аналізу втрат робочого часу через прогули, вивчають склад порушників трудової дисципліни за: віком, статтю, професією, стажем роботи, рівнем освіти. Ці дані важливі, тому що можуть свідчити про недоліки в організації й стимулюванні праці, низькій дисципліні працюючих.

Використання номінального фонду робочого часу залежить від правильності визначення додаткових відпусток і планування неявок у зв'язку з виконанням державних і суспільних обов'язків.

Скорочення планованих неявок (відсутність через хворобу, додаткові й адміністративні відпустки) веде до збільшення номінального фонду робочого часу (календарний фонд робочого часу – вихідні й святкові дні) і коефіцієнта його використання, а зменшення непланованих втрат – до росту коефіцієнта використання реального фонду робочого часу (реальний фонд робочого часу – неявки на роботу) величина недоданої продукції в результаті цілоденних втрат робочого часу може бути визначена за наступною формулою:

грн (3.17)

де – цілоденні втрати, днів;

– середньоденне вироблення, грн.

 

Крім цілоденних втрат, аналізуються й внутрішньозмінні втрати робочого часу. Для визначення їх величини визначають базову, планову й фактичну середню тривалість робочого дня. Остання визначається:

, (3.18)

де – відпрацьовані людино-години, що включають внутрішньозмінні простої й понаднормові;

– фактично відпрацьовані людино-дні.

Виділяють ще й середню встановлену тривалість робочого дня:

Чисельник, у свою чергу, визначається, як середньозважена за числом робітників тривалість робочого тижня різних категорій робітників; наприклад, на підприємстві 1423 робітників. Для 1335 з них тривалість робочого тижня – 41 година, а для 88 – 36 годин. Тоді середня встановлена тривалість робочого тижня одного робітника планування складе:

годин/на тиждень,

а середня встановлена тривалість робочого дня:

годин/на день.

Загальне уявлення про використання робочого часу можна одержати зіставляючи показники динаміки средньогодинного, середньоденного й середньорічного вироблення робітників.

Індекс середньорічного вироблення рівний:

(3.19)

Якщо – перевищує , то це свідчить про покращення використання цілозмінного фонду робочого часу протягом року. Більш високі темпи росту за годину в порівнянні з відбивають збільшення внутрішньозмінних втрат робочого часу й зниження фактично відпрацьованих годин за зміну:

(3.20)

де –число відпрацьованих годин за зміну, годину.

(3.21)

Найбільш повний ступінь використання робочого часу можна оцінити тільки на основі періодично проведених на підприємстві фотографій робочого дня. Усі виявлені внутрішньозмінні втрати робочого часу розподіляють за причин виникнення. За зведеною відомістю ФРЧ установлюють величину внутрішньозмінних простоїв у відсотках вчасного спостереження. Величина втрат на одного робітника визначається розподілом загальних втрат робочого часу на середньоспискову чисельність робітників.

У практичному плані аналіз використання робочого часу проводиться за наступними напрямками:

використання календарного фонду робочого часу;

загальний аналіз витрат робочого часу;

вивчення структури втрат робочого часу;

аналіз структури корисно використовуваного часу;

докладний (із причин) аналіз цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу, втрат його через хвороби.

Вивчення використання календарного фонду робочого часу наводиться у формі таблиці 3.7. Розраховуються відхилення календарного, номінального й реального фондів робочого часу. Виділяються цілоденні простої, неявки на роботу, внутрішньозмінні втрати, кількість відпрацьованих понаднормових годин. Розраховуються середня тривалість робочого дня на 1 людину, коефіцієнти використання різних фондів робочого часу (календарного, номінального, реального, табельного максимально можливого).

Для прикладу заповнимо перші три стовпці за показником: «фактично відпрацьований час». Нижче шапки таблиці вказуються джерела одержання інформації (попередні таблиці, форми статистичної звітності, різні підручники та ін.) і тут же формула або порядок розрахунків показника, а ще нижче – саме числове значення показника. Після заповнення таблиці повністю, розраховуються відносні показники, коефіцієнти й складається безпосередньо текст аналізу, наприклад, з перших трьох стовпців: “Фактично відпрацьований час усіма робітниками у звітному періоді склало 113667 людино-днів; розраховуючи на одного робітника – 196 днів, що становить 84, 5 % від базисного (планового) фонду робочого часу одного робітника”.

Далі при аналізі використання робочого часу необхідно досліджувати структуру його втрат, що здійснюється за допомогою таблиці 3.8.

 

Таблиця 3.7