Чорноморське козацьке військо.

Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі вимагало від Російської імперії організації якоїсь протидії. Адже існування «Січі за Дунаєм» викликало все більші симпатії в українського населення, зміцнювала військову потужність Порти й паралізувала участь у війні українців на стороні Росії.

 

Князь Потьомкін спочатку намагався силою стримати еміграцію козацтва за Дунай та на Забужжя, але з того нічого не вийшло. Тоді Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року маніфестами звернулася до козаків вже з проханням повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Ефект був той самий.

 

У 1781–1783 роках сталося повстання кримських татар. Князь Г.Потьомкін розіслав по запорозьких землях заклики до колишніх козаків, щоби вони збиралися в Херсоні, де з них будуть створені військові загони.

 

Перехід на Кубань. Частина монументу Антону Головатому в Одесі

 

Проте запорожці відгукувались неохоче. Всього зібралося близько 1 тисячі козаків. Їх отаманом став військовий осавул Сидір Білий, а його помічником — колишній суддя Війська Запорозького Антін Головатий.

 

6 квітня 1783 року козаків офіційно взяли на військову службу як Військо вірних козаків (відповідний царський указ виданий 22 січня (2 лютого) 1783 р.). Розділялося військо на кінне («комонне»), піхоту та флотилію (Чорноморська козацька флотилія).

 

Прапори Чорономорського козацького війська (1. Військове знамено 1788 року та 3. Курінні значки 1788 року, жалувані Катериною ІІ. 2. Знамено 1803 року, жалуване Олександром І.)

 

Очолив військо кошовий отаман Сидір Білий. «Війську вірних козаків» передали клейноди та ін. козацьку атрибутику, забрану російським урядом після розгрому Запорозької Січі у 1775. У війську відновились колишні старшинські посади, поділ на курені, козацький одяг. Під командуванням Сидіра Білого і Захарія Чепіги військо брало участь у російсько-турецькій війні 1787–1791.

 

Козацький цвинтар у селі Григорівка, Одеська область

 

Головний військовий штаб був розміщений в Олешках, де було зібрано майже 12 000 козаків. Ці козацькі частини боролися проти турків під командуванням О.Суворова.

 

Під час війни 1787–1791 рр. у різних операціях (битви під Кінбурном, Очаковом, Фокшанами, Римником, Хаджибеєм, Килією, Ізмаїлом, Мачином, Бендерами тощо) брали участь понад 42 тисяч українських козаків.

 

1788 — військо перейменували на Чорноморське козацьке військо.

 

1790 — князь Потьомкін за бойові подвиги у російсько-турецькій війні (1787–1792 рр.) виділив чорноморським козакам землі між Південним Бугом і Дністром аж до Чорного моря. Тоді ж козаки Чорноморського війська заснували 25 слобід, де заселили близько 9.000 душ обох статей — зокрема, Слободзею (тепер Молдова), яка стала військовим осередком.

 

Проте по закінченні війни російський уряд не хотів, щоб козацьке військо було дислоковане поблизу центру України та Задунайської Січі. 20 лютого 1792 року вийшов царський указ про те, що «добута від Порти Оттоманської земля між Бугом і Дністром прилучається до Катеринославської губернії». У війську почалося розчарування, стало зрозуміло, що козаки цю землю та привілеї не отримають.

 

21 травня 1792 року начальник імператорської канцелярії генерал-аншеф Каховський таємно наказав командувачу флотом адміралу Мордвінову терміново переправити Чорноморське козацьке військо на Кубань. 2 липня 1792 року з цього приводу було оголошено і указ Катерини II: «Войско казачье Черноморское, собранное покойным генерал-фельдмаршалом, князем Потемкиным-Таврическим из верных казаков бывшей Сечи Запорожской в течении последней нашей с Портой Оттоманской войны многими мужественными на суше и водах подвигами показало опыты ревностного к службе нашей усердия и отличной храбрости. В воздаяние таковых сего войска заслуг Всемилостивейше пожаловали Мы оному в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию, с землей между рекою Кубань и Азовского моря лежащего…».

 

Не всі прийняли виселення на Кубань. Частина козаків перейшла на Задунайську Січ.

 

25 серпня 1792 року близько 4 тисяч козаків на 50 чайках і бригантині прибули в Темрюк. Козаків розмістили вздовж т. зв. Чорноморської кордонної лінії, яка проходила від р. Лаби правим берегом ріки Кубані до Азовського моря. Головним завданням війська було охороняти лінію й брати участь у військових походах.

 

Загалом на Кубань морем і суходолом було переселено 8200 козаків, які заклали Кіш на Кубані і назвали його Катеринодаром, створили 40 куренів. До традиційних 38 запорозьких куренів, які зберегли свої назви, додали ще два — Катерининський та Бережанський. Загалом 1792 року разом із родинами на Кубань переселили майже 25 тис. українців, яким виділено земельний фонд площею 30 тис. км² — між річками Кубанню та Єю.

 

Головний військовий штаб був у Катеринодарі, заснованому 1793 р. (нині м. Краснодар, Російська Федерація).

 

За козаками спершу зберегли виборність військового уряду, але вже на поч. 1800 від них відібрали права обирати старшину, і російський уряд призначав кошових отаманів.

 

У 1840-х pp. курені чорноморського козацтва перейменовано на станиці (на донський зразок), які були об'єднані в 4 військових округах: Таманській, Катеринодарській, Бейсугській та Єйській.

 

Розселившись на Кубані, козаки вели господарську діяльність. У перші роки існування Чорноморського козацького війська на Кубані провідними галузями господарства були скотарство і рибальство, а з середини 19 ст. — хліборобство.

 

Козаки володіли значними угіддями. Спочатку розмір наділу козака не регламентувався і діяв принцип вільного займання. У 1842 російський уряд запровадив принцип довічного землекористування відповідно до ранґу: генерал — 1500 десятин, штаб-офіцер — 400, обер-офіцер — 200, рядовий козак — 30. Однак здійснити переділ відповідно до норм не вдалося.

 

Чорноморське козацьке військо на Кубані (1792–1860 рр.)

 

Чорноморське козацьке військо поповнювалось за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків із Чернігівської та Полтавської губерній, колишніх слобідських козаків Харківської губернії, а також колишніх козаків реформованих українських козацьких військ: Усть-Дунайського, Азовського, Бузького, Катеринославського та ін. Основні переселенські кампанії відбулися у 1808–1811, 1820–1821, 1832, 1848–1849, під час яких з України переселено понад 77 тис. чол.

 

До 1860 козацькі війська на Кубані налічували бл. 200 тис. чол. З них формувались військові підрозділи — 12 кінних полків, 3 піхотних батальйони, 4 батареї, 2 гвардійських ескадрони.

 

Чорноморське козацьке військо брало участь у всіх військових операціях, що їх вела Росія на Кавказі, та у Кримській війні 1853–1856.

 

1860 — об'єднане з західною частиною Лінійного козацького війська (6 бригад) і перейменоване на Кубанське козацьке військо.

 

Впродовж майже століття чорноморське козацтво продовжило, хоч у дещо зміненій формі, традицію запорозьких козаків.