Київська губерніальна друкарня

Другою гражданською друкарнею в Києві була друкарня Київського губерніального правління. Засновано цю друкарню 27 липня 1799 р. за губернатора Коробкина, засновано «во облегченіе излишняго приказнослужителям затрудненія, а паче к постепеннейшему восполненію налагаемых по входящим документам резолюцій».

Саму друкарню дістали в повітовому місті Махнівці ²⁶ (див. нижче с. 332). Коли махнівський ключ був сконфіскований у гр. Потоцького ²⁷, то місцева друкарня частиною перейшла до Києва і стала за основу друкарні губерніальної. Ця друкарня на початку друкувала лише афіші та службові папери; вже на квітень 1806 р. вона мала чистого доходу 415 карб.

Київський губернатор А. Тормасов писав 14 лютого 1804 р., що в Києві єсть друкарня при губерніальнім правлінні; заведено її (остаточно) 1800 р. коштом цього правління. Друкарня має тільки один станок «єдинственно для облегченія переписок в делах канцелярских»; тут провадиться друкування лише указов и экземпляров с нужных дел и на русском и польском языках».

Але губерніальна друкарня була в злому стані, скоро попсувалась та зносилася і її треба було обновляти, особливо шрифти. Звернулися за поміччю до Лаври, але київський митрополит не дозволив відлити нового шрифту в печерській словолитні. Тоді 1805 р. кинулися до Махнівки за Геринком, але той вже помер, а Махнівська друкарня належала Семену Селезневу. І ось цей Селезнів і доставив губерніальній друкарні 20 пудів літер на 900 карб. 1805 р. в цій друкарні працювали: 3 майстри, 3 помічники і ł переплетник з учнем, а всі вони разом получали утримання 127 карб. 6 к. асигнаціями місячно. ПРОВІНЦІАЛЬНЕ ДРУКАРСТВО НА КИЇВЩИНІ

Києво-Печерська друкарня була такою могучою та продуктивною, що легко постачала потрібні книжки на цілу Україну, а тому друкарство позакиївське не розвивалося, бо було б не в силі конкурувати з багатою Лаврою. Замість цього по Київщині в деяких містах постають друкарні польські, що мали певний вплив і на сполонізоване українське населення, особливо така друкарня, як, скажемо, Бердичівська, 3 польських друкарень на Київщині працювали друкарні Фастівська, Бердичівська та Махнівська.

1. Фастівська друкарня

Київський бискуп Иосиф Верещинський, не маючи доброї садиби в Києві, звернув свою увагу на бискупський маєток — Фастів ²⁸ на річці Унаві. Обіцянками різних вольностей він зібрав багато населення на свої маєтки і збудував в Фастові на березі р. Унави замок з костелом та бискупською палатою. Цей замок бискуп ²⁹ Верещинський (він був родом з с. Верещина на Холмщині) назвав Новим Верещином.

Йосиф Верещинський був добре освіченим, любив писати і друкував свої твори в Кракові. Українець з походження Верещинський постійно носився з далекосяглими мріями про будучність України, головно — як боронити її від татар. Була це людина залізної волі.

Зносини з Краковом, де Верещинський друкував свої твори, в той час не були легкими, а тому цей бискуп заклав в Фастові, в своїм замку власну друкарню і 1597 р. випустив тут свій твір: Votum, польською мовою, готицким шрифтом; на книжці зазначено: Drukowano w Nowym Wereszczynie. Цеї ж книжки, здається, було ще видання 1598 р.

2. Бердичівська друкарня

Серед провінціальних польських друкарень, що працювали на землях українських, найдовше існувала друкарня Бердичівська о. о. Кармелитів босих. Кармелити, на заклик Яна Тишкевича, прибули до Бердичева ³⁰ ще 1626 р., заклали тут монастиря й костела на кошт Тишкевича, але 1646 р. змушені були втікати до Львова через повстання козацьке. Вернулися вони до Бердичева лише 1722 р. і зараз же завзято зайнялися своїми справами. В монастирі свойому мали вони військо та пушки для охорони від нападу ворогів.

Року 1760 ці Кармелити босі заклали в Бердичеві свою власну латино-польську друкарню, і з того часу почали: надзвичайно енергійно видавати книжки, заливаючи ними ціле Правобережжя. Вже 1760 р. тут видано книжку: Droga krzyża Pana Jezusowego. На початку друкарня ця мала назву: «Drukarnia Karmelu w Fortecy N. Maryi Panny», a пізніше, коли роздобула собі королівського привілея, стала писатися: «Drukarnia uprzywilejowana o. o. Karmelitów bosych». Один час, скоро по заснуванні, друкарня ця славилася своїми добрими гравюрами — звідси виходили різні образки Бердичівської (коронованої) Божої Матері, її чуда, сама коронація, вигляд костела, малюнки заслужених мужів і т. п. Працювали тут гравери: Пилипович, Троцькевич (ці два із Львова), особливо вславився Хведір Раковецький (батько знаного філолога Гната Раковецького).

Бердичівська друкарня пережила всі інші — її закрито лише 1844 р. Мала ця друкарня також російський шрифт і випускала видання часом і російською мовою. За 84 роки свого життя Бердичівська друкарня випустила дуже різних видань: це були книжки побожні, богословські, історичні, шкільні, господарські, оповідання, вірші, казання і т. п. Надзвичайно велике поширення в давнину мав бердичівський календар — «Kalendarz gospodarski», що виходив двома мовами, польською та російською. Календар цей виходив з 1760 р. (чи з 1780 р.?), виходив навіть по закритті друкарні — то в Києві, то в Житомирі, аж по 1864 р.; останні роки книжки цеї бито по 40.000 примірників.

Бердичівські календарі постільки були популярними на Вкраїні, що їх часом перекладали й друкували в інших містах; так, в Харкові в 1797, 1799, 1808 та 1809 рр. бердичівський календар чотири рази передруковувався в перекладі протоієрея А. Прокоповича. Бердичівські видання часом дуже гарні своїм зовнішнім виглядом. Взагалі, видання цеї друкарні мали великий вплив не тільки на польське населення Правобережжя, особливо на панські двори та дворики, але й на сполонізоване українське. По закритті друкарню цю перенесено 1840 р. до Житомира.

В Бердичеві працювали також дві давні жидівські друкарні, звідки виходило багато релігійних жидівських книжок, що мали свій вплив на ціле жидівське населення України; їх обидві 1850 р. російський уряд закрив.

3. Махнівська друкарня

Махнівка була повітовим (з 1796 по 1846 р.) містом на Київщині, а з 1846 р. вона — тільки містечко; знаходиться вона в двох милях від Бердичева. Це було родинне місто графа Прота Потоцького, котрий заснував тут ще 1793 р. латино-польську друкарню. Управителем цеї друкарні був Тадеуш Геринк [* Дослідники пишуть ще: Герин (Русск. Библ., 1911. Кн. VII. С. 18) або навіть Дерич (Кіев. Стар. 1900. Кн. XI. С. 93)].

Пізніше махнівський ключ був сконфіскований, а друкарню віддано по контракту купцеві третьої гильдії Семену Селезневу, що й почав тут з 1802 р. друкувати книжки, давши перше підписку, що не буде друкувати заборонених св. Синодом «соблазнительных книг». Але 21 грудня цього ж 1802 р. друкарня Махнівська пішла на продаж з аукціону, і купець Селезнів набув її собі вже у власність за 3520 злотих. Друкарня ця мала 4 станки, 30 пудів літер (старих) російських та польських (спочатку друкарня ця мала ще й шрифти: грецький, німецький, французький і єврейський). Селезнів випускав книжки польською, російською і німецькою мовою.