СТРУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ“СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ” ОПИС ПРЕДМЕТА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ Предмет: СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ (Сп. Дошкільна освіта) До-31
II. НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН Всього годин - 72, аудиторних – 36, лекцій – 18, практичних - 18, семінарських –, самостійна робота – 36 год. Екзамен – 6семестр.
СТРУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ “СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ” ОПИС ПРЕДМЕТА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ Предмет: СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ (Сп. Дошкільна освіта) До-41
II. НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН Всього годин - 54, аудиторних – 28, лекцій – 14, практичних - 14, семінарських –, самостійна робота – 26 год. Залік – 7семестр.
III. Зміст програми Модуль І. Вступ до соціальної психології Тема 1. Становлення та історія розвитку соціальної психології як науки 1. Поняття про соціальну психологію як нову якісну складову соціології, психології, антропології, психіатрії. 2. Основні етапи становлення і розвитку соціальної психології: І етап – накопичення соціально-психологічних знань в рамках філософії та загальної психології (VІ ст. до н.е. – середина ХІХ ст.). Вплив на розвиток соціальної психології наукових ідей філософів Древньої Греції та Риму (Аристотель, Платон, Теофраст, Геракліт, Демокріт); ідеї філософів нового часу (Т. Гоббс, Дж. Локк, А. Сміт, І. Бентам, Н. Макіавеллі, П. Прудон, Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо, К.Гельвецій та ін.); погляди українських та російських філософів і громадських діячів (М.Бердяєв, В.Белінський, Г.Ващенко, О.Герцен, М.Добролюбов, М.Драгоманов, М.Костомаров, П.Куліш, М.Ломоносов, Д.Писарєв, Ф.Прокопович, Г.Сковорода, Т.Шевченко, Леся Українка, М. Чернишевський, С. Яворський та ін.); ІІ етап – виокремлення описової та прикладної соціальної психології з філософії (соціології) та загальної психології у 50-60 р. ХІХ ст. – 20 р. ХХ ст. 3. Перші історичні форми соціально-психологічних теорій: · «Психологія народів»: Германія – середина ХІХ ст. (В.Вундт, М.Лацарус, О.О.Потебня, Г.Штейнтайль); · «Психологія мас»: Франція, Італія – друга половина ХІХ ст. (Г.Леон, С. Сігале, Г. Тард); · «Теорія інстинктів соціальної поведінки»: Англія, США – кінець ХІХ – початок ХХ ст. (В. Мак-Дауголл, Е. Росс). ІІІ етап – оформлення соціальної психології в експериментальну науку: 20-30 рр. ХХ ст. і до нинішнього часу (В. Бехтерєв, В. Меде, Ф. Оллпорт). 4. Основні напрямки зарубіжної соціальної психології: · психоаналітичний (З.Фрейд, Е. Фром, К. Хорні, К.-Г. Юнг, А.Адлер); · когнітивний (Л. Кольберг, К. Левін, Ж. Піаже, Ф. Хайдегер, Л.Фестінгер); · біхевіористський (А. Бандура, Дж. Роттер, Р. Сірс, Б. Скіннер, К.Халл,); · гуманістичний (Роджерс, Маслоу, Мей, Сепір, Феріс). 5. Розвиток соціальної психології в Радянському Союзі та в Україні: Поєднання соціологічного (Л. Войтоловський, М. Райснер) та психологічного (В.Артемов, В.Бехтерєв, П.Блонський, Л.Виготський, К.Корнілов,) підходів у 20-30 рр. ХХ ст. Зв’язок соціальної психології з педологією (О.Залужний, Є. Аркін) та психотехнікою (В.Бехтерєв, О.Гастєв, П.Кержен, А.Макаренко, Ю.Платонов). Причини припинення соціально-психологічних досліджень в СРСР в 30-50 роки. Розробка соціально-психологічної проблематики у межах загальної, педагогічної психології та психології праці. Відродження та розвиток соціальної психології в: 60 -70 рр. ХХ ст. (О.Ковальов, В.Колбановський, Є. Кузьмін, О.Леонтьєв, В.Мясищев, Б.Паригін, К.Платонов). Стан соціальної психології у 70 - 90 рр. ХХ ст. (І. Левикін, В. Шаронов, А.Горячева, М.Макаров, Б.Поршнєв, І.Белявський, В. Шкуратов, Г. Андрєєва, Є. Шорохов, Б. Ломов, Н.Богомолова, Є. Кузьмін). Соціальна психологія у 90-р. ХХ ст. – 2007 р. (В. Арутюнян, А. Акопов, А.Бодальов, Є.Руденський, Л. Орбан, В.Пирожков, Я.Коломенський, М.Корнєв, А.Коваленко, А.Крилов, А. Петровський, А. Реан, М. Савчин, А.Чечулін, Т. Шибутані, Г.Щокін та ін.). Основні поняття:соціологія, психологія, антропологія, психіатрія, соціальна психологія, «психологія народів», «психологія мас», «теорія інстинктів соціальної поведінки», психоаналітичний, когнітивний, біхевіористичний, гуманістичний напрями соціальної психології, «теорія поля», психотехніка, рефлексологія, педологія, соціальна фасилітація, соціальна інгибіція, коакційний ефект, інтеракція, атрибуція каузальна. Тема 2. Предмет, об’єкт, завдання та структура соціальної психології 1. Поняття про соціальну психологію як окрему галузь психологічної науки. Причини появи соціальної психології. 2. Три основні підходи у визначенні предмета соціальної психології: соціологічний (В. Колбановський, А. Горячева, А. Баранова, Б. Поршнєв, П.Якобсон, А. Ковальов) - дослідження суспільної психології (20 рр. ХХ ст.); психологічний (Є. Кузьмін, В. Селіванов, К. Платонов, Є. Шорохов) - дослідження психології особистості (50-60 рр. ХХ ст.); синтезуючий ( Б.Паригін, Н.Мансуров, Д.Угринович) - вивчення масових психічних процесів і становища особистості у групі (70 - 90 рр. ХХ ст.). 3. «Соціальна психіка» як об’єкт дослідження соціальної психології (В.Вичев, А. Ковальов, В. Єрмолін): специфічні закономірності безпосереднього спілкування (відношення між засобами і способами взаємовпливу людей, механізми наслідування, навіювання, переконання та ін.); групові психічні явища, стани, процеси, які виникають в результаті спілкування (колективні почуття, настрої, потреби, думки, потяги, орієнтири та ін.); стійкі психічні особливості різних соціальних груп (національні, професійні, демографічні), які знаходять вираження в установках, ціннісних орієнтаціях, стійких соціальних почуттях та ін.; обумовлені груповими явищами психічні стани індивіда в групі, соціально-психологічні механізми контролю за його поведінкою (санкції, рольові вимоги, правила, норми та ін.). 4. Завдання та основні напрямки дослідження соціальної психології: взаємодія у системі «Я-інший»; проблеми соціалізації індивіда; активність особистості в соціумі; взаємодія в системі “група-група” та ін. 5. Структура соціальної психології за А. Петровським: соціально-психологічні явища у макросередовищі – велика група (психологія класів, націй, закономірності поширення чуток, моди; масова комунікація); мікросередовищі – мала група (проблеми сумісності, стосунків, розуміння) та соціально-психологічні прояви особистості в колективі (ролі, статус, активність). 6. Структура соціальної психології за Б.Паригіним: методологія (основні положення філософії; принципи, закони і категорії соціальної психології; теоретичні передумови для методів, методик і технік конкретних досліджень); феноменологічні основи (проблеми особистості, спілкування та взаємодії у великих і малих спільностях (сім’я – людство); праксиологічні теорії (прикладні галузі психології). 7. Функції соціальної психології: методологічна (концептуально-ідеологічна); теоретико-пізнавальна (прогностично-відображальна); прикладна (практично-інструментальна). Основні поняття: методологія, феноменологія, праксиологія, велика група, мала група, предмет соціальної психології, соціальна психологія, соціальна психіка.
Тема 3. Методи дослідження в соціальній психології 1. Рівні дослідження соціальної психології: експериментально-емпіричний; теоретичний; філософсько-методологічний. 2. Методологічні основи соціальної психології: загальна методологія; спеціальна методологія; методологія як сукупність конкретних методичних прийомів. 3. Методика та основні етапи дослідження: програма дослідження (мета, об'єкт, предмет, гіпотеза, завдання); вибіркова (залежні і незалежні змінні) та генеральна сукупність; пілотажне дослідження (збір первинної інформації); збір фактичних даних; інтерпретація даних (кількісне та якісне їх опрацювання); звіт про отримані результати дослідження. 4. Специфіка наукового дослідження в соціальній психології та проблема якості соціально-психологічної інформації: репрезентативність, надійність, валідність, стійкість і точність. 5. Основні групи методів дослідження в соціальній психології: - методи збору інформації (спостереження, експеримент, опитування, тестування, вивчення документів та ін.); - методи обробки інформації (кореляційний аналіз, факторний аналіз, побудова типологій та класифікацій та ін.). 6.Загальна характеристика конкретних методів соціально-психологічного дослідження: · соціально-психологічне спостереження:включене - невключене; відкрите - приховане; природне - лабораторне самоспостереження та опис значущих ситуацій. Поняття про моніторинг. Переваги та недоліки, особливості проведення та застосування методу спостереження в соціальній психології; · соціально-психологічний експеримент: природний, лабораторний. Відмінність експерименту від спостереження: довільне введення експериментатором незалежних змінних та контроль за ними; спостереження за змінами залежних змінних; виділення контрольної і експериментальної груп; можливості й особливості застосування експерименту в соціально-психологічних дослідженнях; · опитування: опосередковане (анкетування) - безпосереднє (інтерв’ю, бесіда); групове - індивідуальне; очне - заочне; усне - письмове. Вимоги до формулювання запитань при опитуванні. Соціометрія, референтометрія, аутосоціометрія – визначення соціометричного статусу, установок, взаємостосунків у групі та ін.; · тестування:застосування для визначення соціально-психологічних особливостей груп, міри вираженості групових феноменів; диференціації груп на підставі їх соціально-психологічних характеристик. Види тестів: особистісні тести, тести креативності, проективні тестові методики, тест семантичного диференціала Ч.Осгуда (метод вимірювання соціальних установок), діагностичні шкали та ін.; · метод вивчення документів (аналіз продуктів людської діяльності): за способом фіксації інформації (письмові, друковані, комп'ютерні записи); за мірою персоніфікації (листи, протоколи, програми, статути); залежно від статусу джерела (офіційні і неофіційні).; · контент – аналіз (кількісний і якісний аналіз письмових джерел при дослідженні масових комунікацій). Група «активних» соціально-психологічних методів: · методи соціально-психологічного тренінгу: тренінг соціальної чутливості; дискусійний тренінг; ігровий тренінг; театралізований тренінг; психодраматичний тренінг та ін.; · методи культурно-психологічного тренінгу: видовищно-ігровий; ритуально-ігровий; спортивно-ігровий; танцювально-ігровий; карнавально-ігровий та ін.; · методи соціальної психорегуляції: метод соціально-психологічної трансформації; метод емоційного насичення; метод емоційної напруги; метод катарсису; метод діяльнісного переключення та ін.; · концептуально-діалогічні методи соціальної психології: психодрама й соціограма Дж.Морено; трансактний аналіз Е.Берна; психосинтез Р.Ассаджіолі; психоаналіз З.Фрейд; раціонально-емотивна соціотерапія; Основні поняття: методологія, особистісно-центрована методологія, діалогічна методологія, метод, методика, гіпотеза, вибірка, репрезентативність, надійність, валідність, спостереження, експеримент, опитування, соціометрія, референтометрія, аутосоціометрія, тест, контент-аналіз, психодрама; соціодрама, психоаналіз, трансактний аналіз, психосинтез, брейнcтормінг, соціально-психологічний тренінг.
Модуль ІІ. Психологія спілкування та міжособистісної взаємодії в групах Тема 4. Загальна характеристика процесу спілкування 1. Поняття про спілкування та його багатогранність: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінтшейн); як один із видів людської діяльності (Б.Г.Ананьєв, М.С.Коган, І.С. Кон, О. О.Леонтьєв); як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку (О.Д.Урсун, Л.О.Резніков); як взаємодія, стосунки між суб'єктами, що мають діалогічний характер (Г.М.Андрєєва, В.С.Соковнін, К.К.Платонов). Розмежування понять “Спілкування” і “Комунікація”. Психологічна культура як одна із умов успішного спілкування. 2. Якості, значущі для спілкування: комунікативність, контактність, діалогічність, ініціативність, активність та ін. 3. Основні аспекти вивчення спілкування (Л.П.Буєва): інформаційно-комунікативний, інтеракціонний, гносеологічний, аксиологічний, нормативний, семіотичний, праксеологічний. 4. Рівні спілкування – макрорівень, мезорівень, мікрорівень; спілкування як фактор розвитку психіки; спілкування в процесі життєдіяльності конкретної людини; спілкування в процесі розв'язання конкретної ситуації та взаємодії в ході її розв'язання. 5. Функції спілкування: контактна, інформаційна, спонукальна, координаційна, розуміння, емотивна, встановлення стосунків, намагання впливу; регулювання спільної діяльності; пізнання; формування свідомості людини; самовизначення індивіда як фактор розвитку суспільства, як фактор розвитку особистості. 6. Сторони спілкування: комунікативна, інтерактивна, перцептивна. Форми спілкування: зовнішня – внутрішня; м'яка – жорстка; подавляюча (пригнічуюча) – підбадьорююча (заохочуюча); груба – доброзичлива; суха – емоційна (В. М. Мясищев). Структура спілкування: мета спілкування: спонукання, гальмування, узгодження взаємних дій; встановлення міжпартнерами певних емоційних зв'язків і стосунків; засоби спілкування: лінгвістичні (мовні), оптико – кінетичні (жести, міміка, пантоміміка), паралінгвістичні (якість, діапазон, тональність голосу), екстралінгвістичні (паузи, сміх, плач, темп мовлення), просторово-часові (дистанція, час, місце, ситуація); учасники спілкування (люди та результати їх праці); тип зв'язків, що встановився між учасниками спілкування (дружні, напружені, нейтральні, міжособистісні, групові, індивідуальні); форма спілкування (офіційно-рольова, формально- офіційна, неформальна); результати спілкування (вирішення міжособистісних, групових, між групових, індивідуальних проблем; досягнення певних результатів діяльності, взаємодії та ін.). 7. Класифікація та види спілкування: залежно від контингенту учасників (міжособистісне, групове, міжгрупове, масове); за тривалістю – короткотривале, довготривале, постійне, епізодичне; за завершеністю (завершене, незавершене, перерване); за мірою опосередкованості (безпосереднє, опосередковане). Специфічні види спілкування: анонімне, ділове, функціонально-рольове, особистісно орієнтоване, резонансне, педагогічне та ін. Взаємостосунки між людьми в процесі спілкування. Стилі спілкування: авторитарний, демократичний, ліберальний; творчо-продуктивний, дружній, дистанційний, подавляючий, популістський, заграваючий, вимогливий, діловий, позиційний (Є.В.Руденський); «спільна творчість», «дружня прихильність», «загравання”, «залякування», «дистанція», «менторський» (І. М. Юсупов). Основні поняття: спілкування, комунікація, соціальні норми, роль, функції спілкування, структура спілкування, види спілкування, фасцинація, стилі спілкування, атракція, міжособистісний простір, візуальний контакт, експресивні реакції, комунікативні жести, підкреслюючі жести, модальні жести. Тема 5. Комунікативна, перцептивна та інтерактивна сторони спілкування 1. Спілкування як обмін інформацією. Вербальна та невербальна комунікація. Одиниці (елементи) комунікативного процесу. 2. Класифікація та види інформації, що застосовуються в комунікативному процесі: за характером впливу комунікатора на реципієнта (спонукальна і констатуюча); залежно від спрямованості (аксіальна – міжособистісне та групове спілкування; ретиальна – масове спілкування). 3. Бар'єри комунікації: естетичний, інтелектуальний, смисловий, мотиваційний, психологічний, моральний та ін. Мовні бар'єри комунікації: фонетичний, семантичний, стилістичний, логічний. 4. Поняття соціальної перцепції. Взаємопізнання людей у процесі спілкування. Перцептивні компоненти спілкування (взаємосприйняття, взаємооцінка, взаєморозуміння). 5. Механізми міжособистісного сприймання: егоцентризм, ідентифікація, каузальна атрибуція, рефлексія, стереотипізація, емпатія. 6. Спілкування як взаємодія. Мотиви соціальної взаємодії: кооперація, альтруїзм, рівність, конкуренція, індивідуалізм, агресія та ін. Сторони (зовнішня – формальна, внутрішня – змістова) та зміст взаємодії. 7. Взаємний вплив та пізнання людей в процесі міжособистісного спілкування: його цілі і наслідки. Види психологічного впливу: переконання, навіювання, зараження, прохання, примушування, деструктивна і конструктивна критика, ігнорування, маніпуляція, формування прихильності, пробудження імпульсу до наслідування; паніка, чутки, мода та ін. Тема 6. Конфлікти. Психологія конфлікту при спілкуванні 1. Кризи і конфлікти в житті людини. Життєвий цикл і вікові кризи. 2. Психологічна структура конфлікту: причини виникнення та динаміка розвитку. 3. Особистісні конфлікти (мотиваційні, когнітивні, рольові) та способи їх конструктивного подолання. 4. Основні типи міжособистісних конфліктів (ціннісні, інтересів, через порушення норм чи правил взаємодії та ін.) і їхній розвиток. Способи вирішення та стратегії поведінки в міжособистісних конфліктних ситуаціях. Розвиток навичок ефективної взаємодії у складних ситуаціях людських стосунків. 5. Екзистенціальні кризові ситуації: проблема смерті, проблема “свободи волі”, екзистенційна ізоляція, проблема змісту існування та ін. Основні поняття: інцидент, кризова ситуація, криза, екзистенціальна ситуація, конфлікт (латентна, демонстративна, агресивна, батальна фази конфлікту), протидія, сварка, ворожнеча, фрустрація, агресія, пряма провокація, когнітивне втручання. Тема 7. Група в соціальній психології. Великі соціальні групи. Соціально-психологічні явища в малих групах. Групова динаміка 1. Поняття та головні ознаки групи: цілі і завдання діяльності; зміст і характер спільної діяльності; усвідомлення членами групи своєї належності до неї; певний тип стосунків між членами групи; визначеність ролей, які виконують певні індивіди; виділення лідерів ін. Функції групи: соціалізації, інструментальна, експресивна, підтримуюча та ін. 2. Основні параметри групи: композиція (склад) групи; система ролей; статус (позиція) в групі; структура групи. 3. Проблеми дослідження групи.Великі і малі групи. Теоретичні підходи до дослідження групи у зарубіжній та вітчизняній психології: теорія К. Левіна; інтеракціоаністська концепція; теорія систем; соціометричний напрямок; психоаналітична концепція З.Фрейда; загальнопсихологічний підхід Р.Л.Кричевського, Е.М.Дубовської; емпірико-статистичний напрямок Р.Кеттела; формально-модельний підхід; теорія підкріплення (Д.Хоманс, Д.Рібо, Г. Келлі); діяльнісний підхід (А. В. Петровський, М. Г. Ярошевський, Г.М.Андреєва); параметрична концепція; організаційно-управлінський підхід (Є. С. Кузьмін). 4. Класифікація груп: за чисельністю ( малі – великі); за мірою опосередкованості (умовна (номінальна) – реальна); за тривалістю взаємодії (тимчасові – постійні); за суспільним статусом (формальні (офіційні) – неформальні (неофіційні)); за способом функціонування (лабораторна (штучна) – природна); за мірою відкритості (відкриті – закриті); за мірою значущості міжособистісних стосунків (первинні – вторинні; групи членства – референтні групи); за рівнем розвитку (дифузна група; асоціація (просоціальні, асоціальні); група-кооперація (автоматична, традиційна, спонтанна, директивна, контрактні форми); корпорація, колектив. 5. Характеристика великої соціальної групи, її ознаки. Утворення великої соціальної групи та механізми її функціонування. Сталі спільності: етноси, нації, народи, соціальні класи, професійні та вікові групи тощо. Поняття про стихійну групу (натовп, юрба, публіка). Способи впливу в стихійних групах (зараження, навіювання, наслідування). Структура великої групи: динамічні елементи (потреби, інтереси, настрої); стійкі утворення (традиції, звичаї, ментальність та ін.). Етнічна група та нації. Етнопсихологія про національну самосвідомість, національні почуття, національний характер, модальну особистість, етнічну особистість, ментальність. Психологічні особливості українського національного характеру. Дослідження М.Костомарова, В.Липинського, Д.Чижевського, Ю.Липи, Ю.Кульчицького та ін. про український національний характер. Особливості спілкування в умовах великої соціальної групи. Масова комунікація як різновид міжгрупового спілкування. Особливості масової комунікації. 6. Поняття про групову динаміку та групові процеси. Механізми групової динаміки: розв'язання внутрішньогрупових суперечностей; “ідіосинкразичний кредит”; психологічний обмін. 7. Основні елементи групової динаміки: цілі групи; норми групи; структура групи (соціометрична, комунікативна, статусна (влади)); проблема лідерства; групова згуртованість; фази розвитку групи. 8. Фактори групової динаміки: параметричний підхід до динаміки групового розвитку Л. І. Уманського (група-конгломерат, колектив, антиколектив); фази розвитку групи за І. Ялом і К. Хеком: фаза адаптації, фаза активної роботи, фаза цілеспрямованої діяльності; фази розвитку групи за А.В.Петровським та В. В. Шпалінським. 9. Групові норми і нормативна поведінка як стандартизовані правила поведінки; соціальні санкції. Причини виникнення групової норми: переслідування спільної мети, прагнення до збереження стабільності групи, наслідування інших груп, страх перед санкціями. Дослідження нормативного впливу групової більшості; експерименти М. Шеріфа, С. Аша. Поняття “конформізм”, “конформність”: Г.Келмен про три рівні конформної поведінки: підпорядкування, ідентифікація та інтерналізація. Поняття “нонкорформізм” та самостійність, незалежність особи. 10. Вплив меншості на групу. Поняття про інтеракціоністську модель групового впливу (меншість може виступати у групі провідником зовнішніх соціальних впливів). Умови впливу меншості на групу та її тактичні засоби. Поняття про референтну групу. Теорії референтних груп Т. Хаймена, Ч. Кулі, В.Джеймса; А.В.Петровський про референтність як феномен міжособистісних стосунків. 11. Групова згуртованість як складний психологічний механізм. Фактори, що впливають на процес згуртованості групи. А. Лотт і Б. Лотт про згуртованість як міжособистісну аттракцію та причини її виникнення. Згуртованість (за Д.Картрайтом) як результат мотивації групового членства. Згуртованість (за А. В. Петровським) як ціннісно-орієнтаційна єдність. 12. Міжособистісна сумісність як взаємне прийняття партнерів по спілкуванню і спільній діяльності. М. Шоу про потребову та поведінкову сумісність; М. М. Обозов і А. М. Обозова про структурну і функціональну сумісність; Р. М. Кричевський та І. Б. Антонова про сумісність, пов'язану з двома видами групової діяльності: інструментальною та емоційною. Групова сумісність як показник згуртованості групи, злагодженості, спрацьованості. Основні поняття: група, велика група, глобальна (субглобальна, соцієтальна, субсоцієтальна) спільнота, мікрогрупа, етнічна група, національний характер, натовп, зараження, навіювання, наслідування, модальна (етнічна) особистість, ментальність, масова комунікація, мала група, теорія поля, композиція групи, внутрішня структура групи, статус у групі, лідерство, роль, групові норми, первинна група, вторинна група, офіційна група, неофіційна група, умовна (номінальна) група, реальна група, природна група, штучна група; група інтересів, група членства, закрита група, відкрита група, тимчасова група, постійна група, референтна група,група-конгломерат, колектив, дифузна група, група-асоціація, група-кооперація, корпорація, колектив, антиколектив, групова згуртованість, групова сумісність, міжособистісна атракція, мотивація групового членства, ціннісно-орієнтаційна єдність, міжособистісна, (потребова, поведінкова, структурна, функціональна) сумісність, ступінь інтеграції, групові процеси, групова динаміка, соціальні санкції, конформізм, нонконформізм, підпорядкування, ідентифікація, інтерналізація, інструментальна (емоційна) групова діяльність, групові конфлікти (мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, організаційний) підхід.
Модуль ІІІ. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ Тема 8. Особистість з погляду соціальної психології. Проблеми соціалізації особистості на сучасному етапі суспільного розвитку 1. Еволюція особистості в контексті культурно-історичного процесу. Основні сучасні підходи до пізнання феномена особистості у соціальній психології. Проблема соціального і біологічного в особистості. Ототожнення особистості з її ставленнями. Визначення особистості як сукупності суспільних відносин. Біосоціальна суть особистості. Соціально-психологічні якості та атрибути особистості: свідомість, динамічність, активність, неповторність та ін. Простори існування та структура особистості. 2. Поняття соціалізації особистості. Первинна та вторинна соціалізація особистості. Структура процесу соціалізації. Різні підходи до визначення етапів соціалізації. Зміст процесу соціалізації в різних наукових напрямках. Критерії соціалізованості особистості. Формування свідомості та самосвідомості у процесі соціалізації. 3. Інститути соціалізації як транслятори соціального досвіду. Роль сім'ї та дитячих закладів у первинній соціалізації людини. Школа як засіб соціалізації через систему освіти та виховання. Середні та вищі навчальні заклади як інститути вторинної соціалізації. Трудові колективи та громадські організації як інститути соціалізації. Вплив великих і малих соціальних груп на процес соціалізації. 4. Основні механізми соціалізації. Стихійні та цілеспрямовані механізми соціалізації. Механізми «зсування мотиву на ціль», ідентифікація, наслідування, прийняття та засвоєння соціальних ролей, навіювання, переконання, соціальна фасилітація, конформність. Залежність механізмів соціалізації від характеру соціальних відносин. Соціалізація, розвиток, виховання та адаптація особистості. Поняття соціального потенціалу особистості. Формування захисних функцій особистості у процесі соціалізації. 5. Моделі особистості: людина механічна, людина психодинамічна, людина психоенергетична, людина рольова, людина, яка пізнає, думає. Порівняльна характеристика основних моделей особистості. 6. Основні сфери особистості: мотиваційна, емоційно-вольова, когнітивно-пізнавальна, моральна, екзистенціально-побутова, дієво-практична. Особистість як система конструктів, система рис, система особистісних смислів, суб'єкт персоналізації тощо. 7. Соціальні ролі особистості. Конвенціональні (формалізовані — закріплені у суспільстві і визначені позицією індивіда в соціальній взаємодії) та міжособистісн і (їх визначають учасники соціальних відносин) соціальні ролі. Ролі спрямовані на включення людини в соціальні структури і групи та досягнуті завдяки особистісним зусиллям. 8. Соціальний ранг особистості. Чинники, що визначають ранг: продуктивність праці, ставлення до роботи, комунікабельність, уміння відстоювати свою точку зору, професійні здібності тощо. 9. Форми рольової ідентичності: статева, гендерна, етнічна, групова, політична. 10. Гендер у соціалізації особистості. Стать як біологічний та соціальний феномен. Гендер як психологічна і соціальна характеристика чоловіків та жінок, що формується в процесі соціалізації. Провідні чинники гендерної соціалізації: сім'я, середовище однолітків, ЗМІ, дитячі установи. Гендерна соціалізація в сім'ї. Механізми гендерної ідентифікації: спрямування, моделювання, заохочення (підкріплення). Статево типізовані очікування батьків. Різниця у вихованні хлопчиків і дівчаток. Розподіл, ієрархізованість статевих ролей дитини в сім'ї, ідентифікація зі статево відповідними дорослими, гендерні взірці батьківської сім'ї. Гендерна соціалізація в дитячих освітніх закладах. Школа - провідний чинник гендерної соціалізації. Статеві стереотипи в педагогічних колективах. Ідентифікація з одностатевими однолітками. Аналіз гендерних стереотипів. Стереотипи маскулінності / фемінності. Виміри гендерної поведінки. Характер гендерних ролей. Маскулінні та фемінні культури. Соціостатеві установки в українській етнокультурі. Стилі виховання хлопчиків та дівчат. Набуття гендерної ідентичності. Первинна статева ідентифікація. Вторинна статева ідентифікація. Зріла гендерна ідентичність. Основні поняття:індивід, індивідуальність, особистість, суспільство, активність особистості, ставлення, соціально-психологічна компетентність особистості, досвід, природне, біологічне, спадкове, вроджене, соціальне, дозрівання, якість особистості, ознаки особистості, атрибути особистості (свідомість, динамічність, неповторність), первинна та вторинна соціалізація, стадії соціалізації, інститути соціалізації, наслідування, навіювання, переконання, рефлексія, ідентифікація, соціальна фасилітація, конформність, соціальна роль, розвиток особистості, виховання, адаптація, біологічна стать, психологічна стать, гендер, гендерна соціалізація, статеві стереотипи, маскулінність, фемінність, гендерна ідентичність. Тема 9. Особистість у структурі групових стосунків. Лідерство і керівництво в групах 1. Специфіка входження особистості в групу. Соціальні норми. Фаза адаптації. Фаза індивідуалізації. Фаза інтеграції. 2. Соціальний статус як показник місця особистості у суспільстві та її приналежності до певних груп. 3. Влада й авторитет. Джерела авторитету і влади. Авторитет реальний і формальний. Престиж. Показники престижу. Соціальна позиція. Взаємозв'язок позиції зі стійкими характеристиками особистості. Активна життєва позиція. 4. Поняття про лідерство як процес організації малої соціальної групи неофіційним лідером. Керівництво як суто управлінський феномен. Динаміка лідерства та керівництва. Теорії походження лідерства і керівництва. Особистісна теорія лідерства (теорія рис, теорія великих людей). Харизматичний лідер. Ситуаційна теорія лідерства. Проблема лідерства і поведінка керівника. Синтетична теорія лідерства. Стилі лідерства і керівництва. Авторитарний стиль, демократичний стиль, ліберальний (потуральний) стиль. Модель типології лідерства Б.Д.Паригіна. Типологія лідерства К.Левіна. Модель керівництва Ф.Фідлера. 5. Поняття про статус особистості у групі, його стабільність та динамічність: правовий, економічний, політичний, професійний, особистісний статуси; статусні права і обов’язки; авторитет і статус особистості; престиж і статус. 6. Поняття про «позицію особистості» за А.Адлером; соціологічний та психологічний підходи до розуміння позиції особистості, вплив позиції на формування рис характеру. Установка як елемент позиції особистості. Соціальна установка, її функції. Аттитюд: когнітивний, афективний, поведінковий компоненти. Ціннісна орієнтація особистості. 7. Поняття ролі; рольова теорія особистості В.А.Ядова; стадії ролі: зразок ролі, модель ролі, рольова поведінка, стиль рольової поведінки. Основні поняття: лідерство, керівництво, особистісна теорія лідерства, теорія рис, харизматичний лідер, ситуаційна теорія лідерства, поведінка керівника, синтетична теорія лідерства, стиль лідерства, авторитарний стиль, демократичний стиль, ліберальний стиль, модель типології лідерства, заданий статус, досягнутий статус, формальний статус, неформальний статус, суб’єктивний статус, об'єктивний статус, авторитет, престиж, позиція особистості, установка, соціальна установка, аттитюд, ціннісна орієнтація, роль, модель ролі, рольова поведінка, стиль рольової поведінки. Тема 10. Духовність суспільства та проблеми духовного розвитку особистості 1. Духовні інтенції XXI століття та актуалізація універсальних цінностей світової цивілізації. 2. Обгрунтування філософського, соціально-психологічного та педагогічного змісту духовності, її становлення і розвитку (В. І. Абрамова, А. Г. Асмолова, Р.Ассаджіолі, М.Бердяєва, Г.Ващенка, В.І.Вернадського, Д.Донцова, Р.Еммонса, М.Екхарта, П.І.Зінченка, А.Камю, Е.Канта, С.Кіркегора, С.Б.Кримського, А.Ф.Лосєва, В.П.Москальця, М.К.Мамардашвілі, Е.О.Помиткіна, В.В.Розанова, М. В. Савчина, Ж.- П. Сартра, В. С.Соловйова, В.О.Сухомлинського, Г.С.Сковороди, П.Флоренського, С.Л.Франка, В.Франкла, Е.Фромма, Д.Чижевського, А.Швейцера, К.Юнга, П. І. Юркевича та ін.). 3. Теоретико-методологічні засади загальнофілософських, соціально- психологічних та педагогічних поглядів на особистість і її духовні виміри, які базуються на розумінні вітчизняною та зарубіжною психологією взаємозв'язку між свідомістю, самосвідомістю і діяльністю, особливостей її формування у різні вікові періоди, а також на основних концептуальних положеннях теорії розвитку особистості в умовах учбової діяльності, теорії розвиваючого і особистісно зорієнтованого навчання та положень про творчу діяльність людини, про діалектичну єдність індивідуального й загальнолюдського, біологічного й соціального в процесі виховання духовно-моральної особистості, що містяться у творчому доробку К.А.Абульханової-Славської, І.Д.Беха, М.Й.Боришевського, Л.І.Божович, І.С.Булах, Л.С.Виготського, П.Я.Гальперіна, В.В.Давидова, Д.Б.Ельконіна, Е. Еріксона, О.В.Запорожця, В. П. Зінченка, Г.С.Костюка, І. С. Кона, О. М. Леонтьєва, Д. О. Леонтьєва, С.Д.Максименка, А. Маслоу, В. О. Моляко, А.В.Мудрика, В. А. Роменця, К. Роджерса, С. Л. Рубінштейна, В.О.Семиченко, О. В. Скрипченка, В.І.Слободчікова, А.Г.Спіркіна, В.В.Століна, В.О.Татенка, Т.М.Титаренко, П.Р.Чамати, І.І.Чеснокової, Г. Шихі та інших психологів. 4. Провідні принципи духовного суспільного розвитку: принцип «монадності» як звернення до переорієнтації соціуму у внутрішню соціальність так званих трансперсональних переживань; принцип консенсусу, тобто узгодження всіх позицій, а отже, утвердження рішень, від яких виграють усі; принцип діалогу, в якому метою є не ствердження однобічної правоти одного учасника та не менш однобічне визнання хибності позиції іншого, а прилучення свідомості опонентів до третього світу істини, що виступає однаковою цінністю для них усіх; принцип еквіпотенційного крещендо, тобто розуміння життя як зростаючої кульмінації творчих подій, коли смерть особистості становить не кінець, а вінець звершень, альтернативних небуттю; принцип толерантності, духовна сутність якого зводиться не стільки до гасла терпимості, скільки до вимог розуміння іншого, та принцип «панорамного бачення єдиного» в багатоманітні соціальних ситуацій; принцип полісистемності мети як духовна альтернатива фанатизму; принцип проблемності людської жертви,який полягає у тому, що людське життя, як фундаментальна цінність, може бути принесене в жертву певним ідеям чи ідеалам лише внаслідок вільного вибору особистості; принцип споглядання суб’єктом об’єкта, в результаті якого перетворення відбуваються не в об’єкті, а в самому суб’єкті; принцип несилового зіткнення добра та зла в становленні духовності XXI століття; особистісний аспект принципу ненасильства,якийполягає в тому, що Добро стверджує себе не насильством, а вічним, страшним і невблаганним нагадуванням; екзистенційний принцип Віри, Надії й Любові, які є життєдайними чинниками віковічних традицій духовності; принцип солідарності як рух до трансперсональних структур, які закодовані в людській психіці (С. Кримський). 5. Роль «монадної особистості» у становленні духовності суспільства XXI століття. Особистість, яка здатна репрезентувати свою націю, свою культуру, свою епоху і тим самим маніфестувати індивідуальну іпостась універсального досвіду. 6. Методологія, методика й практика розвитку духовності в українській школі, системі освіти в цілому та їх соціально-психологічне обгрунтування. Соціально-психологічні та педагогічні умови, шляхи та напрями формування в учнів, студентів здатності до саморегуляції, самоорганізації, самоактуалізації та самореалізації, зокрема власного духовного потенціалу. Основні поняття:духовність, духовний потенціал, духовний розвиток, духовні цінності, духовнасамосвідомість, соціальна особистість, монадна особистість, духовна особистість, принципи духовності, рефлексія, самопізнання, самооцінка, самоконтроль, самоорганізація, самоактуалізація, самореалізація, самоефективність, соціальна позиція, активна життєва позиція.
Орієнтовна тематика практичних занять Модуль І. Вступ до соціальної психології Тема 1. Становлення та історія розвитку соціальної психології як науки Запитання до практичного заняття 1. Становлення соціальної психології в системі наук про людину. 2. Донауковий етап у розвитку соціальної психології. 3. Перші історичні форми соціально-психологічних теорій. 4. Основні напрямки зарубіжної соціальної психології. 5. Розвиток соціальної психології в Радянському Союзі та в Україні. Тема 2. Предмет, об’єкт, завдання та структура соціальної психології Запитання до практичного заняття 1. Поняття про соціальну психологію. Причини її виникнення. 2. Предмет та об'єкт соціальної психології. 3. Завдання та основні напрямки розвитку соціальної психології. 4. Структурні складові соціальної психології. 5. Характеристика основних функцій соціальної психології.
Тема 3. Методи дослідження в соціальній психології Запитання до практичного заняття 1. Характеристика основних етапів дослідження в соціальній психології. 2. Основні та допоміжні методи дослідження соціальної психології: а) спостереження та експеримент; б) методи опитування; в) соціометрія та референтометрія; г) тест та діагностичні шкали; д) метод вивчення документів та контент-аналіз. 3. Характеристика групи “активних” соціально-психологічних методів.
|
