Початок Реформації в Англії

 

Англійська Реформація являла собою якийсь середній шлях між Римом і Віттенберзі. Від католицизму вона відійшла, а до послідовного протестантизму вона не прийшла. В Англії існувала сильна королівська централізована влада, починала формуватися національна держава. Підпорядкування англійської церкви папській курії було не настільки значним. Однак важливішою була та обставина, що церква володіла великою частиною земель в Англії приблизно однією третиною. Природно, що нове дворянство, буржуазія, велика феодальна знати і королівський двір бачили в ліквідації церковного і монастирського землеволодіння спосіб поліпшення своїх майнових справ [16. С. 110].

Хоча Генріх VII Тюдор (1485-1509) зумів накопичити два мільйони фунтів стерлінгів (сума, колосальна для того часу), його честолюбний син Генріх VIII за півтора десятиліття ці мільйони пустив на вітер без будь-якої вигоди для Англії [13. С. 116].

Поступове поширення світських релігійних рухів, містицизму і сектанства відбивало деяке невдоволення традиційною духовною владою і прагнення видозмінити релігійні звичаї римсько-католицької церкви. Цей настрій спонукав деяких порвати з церквою чи, принаймні, спробувати реформувати її. Зерна Реформації були закладені в XIV – XV ст. Хоча здавалося, що загальна віра як і раніше залишається надійною основою для розвитку схоластичної теології, з'явилися радикальні лідери, що зважилися кинути виклик загальноприйнятим церковним звичаям. Наприкінці XIV ст. англійський письменник Джон Вікліф зажадав перевести біблію на загальну мову, увести причащання хлібом і вином, надати світським судам право карати духівництво, а також припинити продаж індульгенцій. Декількома роками пізніше групу його послідовників, лоллардів, обвинуватили у виступі проти корони. Наприкінці XV-XVI ст. ряд учених виступили із серйозною критикою церкви.

Усі лідери Реформації відносилися до Біблії як до верховного авторитету. Церкви, засновані ними, сильно відмінювались від середньовічної католицької церкви. Вони підкреслювали важливість церковного утворення і, у міру можливості, дистанціювалися від держави.

З іншого боку, більш непримиренні представники Реформації в усьому покладалися на силу Святого Духа і на здатність Бога говорити з простими, неосвіченими віруючими. Лідери радикальної Реформації відкидали інтелектуальну теологію, з підозрою відносилися до світських урядів і виражали прагнення до реституції (відновлення). Це означало, що вони хотіли повного, буквального відновлення християнства Нового Завіту в тому вигляді, як вони його розуміли:

v загальне володіння майном;

v мандрівні пастирі;

v водохрещення дорослих віруючих.

Деякі навіть проповідували з дахів будинків і намагалися копіювати структуру пастирства, описану в Новому Завіті.

На відміну від них, головні діячі Реформації займалися саме реформами: зміною церковних заснувань відповідно до принципів, встановленим у Новому Завіті і виробленим історією церкви. Вони терпимо відносилися до багатьох обрядів, тому що розуміли, що найважливіші доктрини можна застосовувати різними способами, у залежності від історичної, суспільної і культурної обстановки [12].

Деякі радикали були пацифістами, інші – ранні баптисти, квакери, меноніти – повністю відмовлялися брати участь у світських органах управління; треті прагнули домогтися перевороту в суспільстві силоміць. Для деяких груп було характерно спокійний, споглядальний настрій, вони робили упор на внутрішній роботі Святого Духа. Найбільш відомою з них є квакери. Багато хто вірили, що друге пришестя може наступити в будь-який момент, тому їм необхідно відокремитися від світу і створити церкву і суспільство.

На початку 16 століття Англія була зовсім невеличкою країною, більшість мешканців якої складали селяни. Тому зрозуміло, що “революція цін”, яка привела до підвищення цін майже на всі товари, особливо на сільськогосподарську продукцію, стала для Англії справжнім потрясінням [12].

Кількість роботи в країні значно зменшилася, тому з’явилася величезна кількість жебраків (їх на початку століття в Англії налічувалося майже 50 тисяч).

Король Генріх VІІІ почав видавати закони, що були направлені проти жебрацтва. Так, наприклад, збирати милостиню дозволялося тепер тільки хворим та немічним – тих же, хто ще міг працювати, били батогом і повертали додому. Якщо цю людину затримували вдруге – знову били та відрізали половину вуха, якщо втретє – страчували як злочинця [12].

Наступний король Едуард VІ ще більше посилив ці міри – згідно з новими законами, той, хто не працював, віддавався у рабство до того, хто на нього доніс. Таким своєрідним чином англійські королі боролися з кризою, яка того часу охопила Англію. До речі, ці закони ввійшли у історію під назвою “криваве законодавство”. Але саме тоді, на початку XVI століття, почався і швидкий ріст Англії як держави. Річ у тому, що країна виявилася розташованою на перехресті торгівельних шляхів між Європою та Америкою, внаслідок чого почала розвиватися торгівля та промисловість.

Як відомо, реформатором Генріх VІІІ став не через свої переконання, а тільки через відмову папи римського дозволити йому розійтися зі своєю дружиною, Катериною Арагонською (за католицькими законами дати такий дозвіл міг тільки папа). Генріх VІІІ вивів англійську церкву з-під влади Риму і створив нову, так звану англіканську церкву [30. С. 192].

Роль абсолютної монархії Тюдорів в реформації залежала не тільки від прагнення уряду Генріха VIII підпорядкувати церкву державі, але від більш глибоких соціально-економічних, політичних та ідеологічних причин, визначається виникненням і розвитком капіталістичних відносин. Однією з головних рис соціального розвитку Англії того часу було виникнення нового дворянства, що поступово зближувалось я за своїм становищем з буржуазією. В епоху обгорожувань ці класи особливо прагнули до збільшення своїх земельних володінь. Зацікавленість нового дворянства і буржуазії в секуляризації церковних земель і маєтностей і створенні дешевої національної церкви сприяла зростанню протестантизму в Англії. Зі свого боку, сам Генріх VIII аж ніяк не відмовлявся від надії вирішити складні внутрішньополітичні й фінансові проблеми за допомогою секуляризації [15. С.95].

Отже,Реформація у Англії, на відміну від інших країн, спочатку не викликала ніяких особливих проблем, тому що англійський король Генріх VІІІ сам ввів її. А основним стимулом проведення радикальних реформаторських перетворень зводились лише до власних бажань монарха. Йому потрібна була нова релігія для задоволення власних потреб. А простий народ його підтримав, бо вже не сила було дивитись як вищі чини католицької церкви жили в нечуваній розкоші, віддавалися розгулу гучного світського життя, дуже далекого від християнського ідеалу. І тому все більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. І саме тому не зважаючи на різні стимули до проведення реформ як знизу так і згори нова релігія задовольняла обидві сторони. Тому Реформація в Англії ще на початковому етапі знайшла досить серйозну підтримку як народних мас так і буржуазії.

Зростання реформаційних настроїв серед нового дворянства і буржуазії неминуче вело до початку реформації в Англії.