Демографічні процеси і демографічна політика.

Тема: Населення світу.

 

План.

1.Кількість, густота, відтворення населення.

Демографічні процеси і демографічна політика.

2.Міграційні процеси і міграційна політика країн.

3.Мовний і етнічний склад населення.

4.Світові релігії.

 

 

Географія населення, одна з основних складових економічної гео­графії, набула в наш час небувалої актуальності, її складні зв'язки з суміжними науками — демографією, етнографією, історичною географією, дозволяють досліджувати і прогнозувати зміни значної частини біосфери Землі — людства. У кожної з назва­них наук свій предмет дослідження, тому нам при вивченні насе­лення світу доведеться звертатися до різних методів і отриманої за їх допомогою інформації.

Які особливості населення вивчають ті науки, які ми назвали?

Демографія досліджує закономірності відтворення населення в с спільно-історичній обумовленості цього процесу.

Етнографія вивчає походження і розселення народів, їх побут і культуру.

Географія населення досліджує особливості розміщення і територіальної організації населення, його місце в процесі суспільної виробництва і у взаємодії суспільства з природним оточенням.

Зараз на планеті мешкає понад 6 млрд. чол., а 40 000 років том; на думку вчених, все населення Землі становило 1 млн. чол.— населення одного сучасного міста-мільйонера. Демографічні процеси давнини настільки відрізнялися від сучасних, що в демографічні історії виділяють два періоди:

1-й: відповідав аграрній цивілізації і закінчився в XVII ст. Приріст населення, дуже низький, дещо збільшився при феодалізмі.

2-й: з XVII ст. до нашого часу. Населення Землі зростає неможливими раніше темпами. Доцільною ілюстрацією можуть бути таї факти: в 1900 р. населення становило 1,6 млрд чол., в 1960р.-вже 3 млрд, а в 1999 р.— 6 млрд.

Роки	Приріст населення, %
	Весь світ	Розвинені країни	Країни, що розвиваються
1960—65 рр.
1975—80 рр.
1999 р.
2025 р. (прогноз)

Найбільш високими темпами — 20 % на рік — населення Землі збільшувалося у 1960-ті рр., внаслідок чого виникло поняття демографічний вибух — різке зростання кількості населення. Але оскільки можливості виробництва всього необхідного для життя населення зростають повільніше, ніж його кількість, виникла демо­графічна проблема. Розв'язання цієї проблеми насамперед передба­чає проведення відповідної демографічної політики — соціальних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на зміну процесу відтворення населення.

Що ж таке відтворення? Відтворення — сукупність процесів народжуваності і смертності, співвідношення яких визначає вели­чину природного приросту. Існують два типи відтворення насе­лення.

1-й тип: низька народжуваність і різке зменшення смертності призводять до повільних темпів приросту населення (до 12 чоловік на 1000 жителів) і його «старіння». Цей тип відтворення, власти­вий розвиненим державам і країнам Східної Європи, називають «демографічною зимою».

2-й тип: висока народжуваність і смертність, що знижується, призводять до прискорення темпів зростання населення (природ­ний приріст понад 12 чоловік на 1000 жителів). Цей тип відтворен­ня, властивий країнам Азії, Африки, Латинської Америки, часто називають «демографічною весною».

У яких країнах світу кількість населення є найбільшою? Це Ки­тай (понад 1 млрд. 260 млн. чол.), Індія (понад 1 млрд.), США (понад 263 млн.), Індонезія (понад 197 млн.), Бразилія (понад 161 млн.), Ро­сія (близько 147 млн.), Пакистан (понад 140 млн.), Японія (понад 125 млн.), Бангладеш (понад 120 млн.), Ніґерія (понад 111 млн.), Мексика (понад 93 млн.), Німеччина (близько 84 млн.).

Таблиця продемонструвала загальносвітову тенденцію зниження темпів приросту населення, однак в окремих країнах ці темпи за­лишаються настільки високими або настільки низькими, що катас­трофічне погіршують соціальне становище людей. Для вирішення цієї проблеми держави проводять певну демографічну політику (на­приклад, заохочення народження дитини або навпаки — заборо­ну). Однак природна стабілізація кількості населення нашої плане­ти переростає кордони окремих країн і навіть регіонів і стає глобальною проблемою людства.

Як же розміщується населення на Землі? Дуже нерівномірно: 86 % людства мешкає в Східній півкулі, 90 % — в Північній.

Розміщення населення Землі визначається такими чинниками, як природні умови існування, ступінь розвитку виробництва, місце його зосередження і тип відтворення населення. Окремі регіони Землі відрізняються великим скупченням населення:

1) східно-азіатський (Китай, Японія, Корея) — понад 1,4 млрд. чол.;

2) південно-азіатський (Індія, Банґладеш, Шрі-Ланка, Пакистан) — близько 1,3 млрд. чол.;

3) європейський — близько 728 млн. чол.;

4) південно-східно-азіатський (Індонезія, Таїланд, Філіппіни
та ін. — понад 400 млн. чол.

У залежності від місця мешкання населення Землі поділяється на міське і сільське. Міське населення в сучасному світі складає трохи менше половини від загальної кількості, і його частка продов­жує збільшуватися. Зростання частки міського населення зумовле­не багатьма чинниками, серед яких і відтік людей з сільської місце­вості до міста, і перетворення на міста сільських поселень тощо. Процес збільшення частки міського населення (на думку деяких вчених він розпочався одночасно з виникненням міст) називається урбанізацією і є однією зі складових процесу розселення. Урбаніза­цію можна визначити і як світовий історичний процес підвищення значення міст у житті суспільства, поступове перетворення суспіль­ства на міське за характером праці, образом життя, культури, що пов'язано з розвитком цивілізації і особливо — розвитком науко­во-технічного прогресу. Урбанізація може приймати різні види. Так, наприклад, виділяють тенденцію до субурбанізацїї (підвищення ролі передмість, які «відтягають» на себе частину населення і функцій міст) і псевдоурбанізації (зростання населення міст відбувається за рахунок неконтрольованого притоку безробітних, що створює со­ціально-економічні проблеми).

За функціями, що виконуються, розрізняють міста адміністра­тивні, транспортні, торгові, промислові, культурні, курортні тощо.

XX ст. часто називають століттям урбанізації, оскільки вона зро­стала небувалими темпами. Найбільш урбанізованими країнами світу є Велика Британія, Німеччина, Швеція, Ісландія, Австралія, Уруґвай, Ізраїль, Кувейт, Японія.

Зростання міст і посилення зв'язків між ними призводять до виникнення такої форми розселення, як міська агломерація. Міська агломерація — це компактне просторове угруповання поселень повним чином міських), об'єднаних в одне ціле інтенсивними робітничими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв'язками. Найбільші міські агломерації світу сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Ріо-де-Жанейро та інших міст. Якщо зона урбанізована цілком, міські агломерації на цій території зливаються, утворюючи мегалополіс — найбільшу форму розселення. Так, міські агломерації Токіо і Хоккайдо злилися в мегалополіс Токайдо, а агломерації Бостона і Вашингтона — в мегалополіс Босваш.

Однак більше половини населення Землі як і раніше мешкає в сільській місцевості, причому передусім в країнах з невисоким або низьким рівнем розвитку економіки — Бангладеш, Індії, Китаї, Пакистані, Індонезії. Сільське населення Африки становить 80 % загальної кількості. При цьому сільське розселення може бути двох типів:

а) групове (Західна Європа, Японія, Китай, Росія, Україна, країни,
що розвиваються);

б) розкидане або фермерського типу (США, Канада, Австралія),
Ці типи сільського розселення можуть поєднуватися, утворюючи проміжний тип.