Підстави цивільно-правової відповідальності за завдання недоговірної шкоди1. Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання недоговірної шкоди втілено у ст. 1166 ЦК, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Стаття 1166 ЦК 2003 p. відтворює правило, яке раніше містилося у ст.440 ЦК 1963 р., та більш повно регулює загальні підстави відповідальності за завдання шкоди. Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). В науці цивільного права акт завдання шкоди прийнято в процесі теоретичного аналізу розмежовувати на складові елементи (елементи складу цивільного правопорушення), до яких належать: а) протиправна поведінка завдавача шкоди; б) настання шкоди; в) причинний зв'язок між двома першими елементами; в) вина завдавача шкоди. Протиправність поведінки в цивільних правовідносинах має дві форми: дія та бездіяльність. Протиправність означає будь-яке порушення чужого суб'єктивного (в даному випадку) абсолютного права. Деліктна відповідальність спирається на так званий принцип генерального делікту, відповідно до якого будь-кому заборонено 784 завдавати шкоду майну або особистості будь-кого, і будь-яке завдання шкоди іншому є протиправним, якщо особа не була уповноважена завдавати шкоду. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) применшення нематеріального блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода — це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності. За загальним правилом ст. 1166 ЦК завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Із правила повного відшкодування завданої шкоди ЦК встановлює виняток. Так ст. 1193 Кодексу допускає зменшення розміру відшкодування з урахуванням грубої необережності самого потерпілого, а також матеріального становища фізичної особи — завдавача шкоди, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. 2. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Вирішення питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між поведінкою особи та шкодою, що настала, може бути ускладнено тим, що ЦК в ряді випадків передбачає відповідальність одних суб'єктів за дії інших (відповідальність юридичної особи за шкоду, завдану за вини її працівників, відповідальність батьків за шкоду, завдану малолітньою особою тощо). В цих та аналогічних випадках причинний зв'язок складається з двох та більше ланок: перша ланка виражає зв'язок поведінки безпосереднього завдавача шкоди зі шкодою, що настала; друга — зв'язок між поведінкою безпосереднього завдавача та діями відповідальної особи. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за винне завдання шкоди. Вина завдавача шкоди презюмується, тобто відсутність вини доводиться особою, яка завдала шкоду (ч.І ст.1166 ЦК). Перелічені підстави визнаються загальними, оскільки для виникнення деліктної відповідальності їх наявність вимагається в усіх випадках, якщо інше не встановлено законом. Якщо закон змінює коло цих обставин, говорять про спеціальні умови відповідальності, до яких, наприклад, можна віднести випадки завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого несе відповідальність незалежно від вини (ст.1187), або відповідальність за шкоду, завдану актами влади (ст.ст. 1173—1175 ЦК). 3. Підстави звільнення від обов'язку відшкодування завданої шкоди 1. Відповідно до норм ЦК не в усіх випадках завдавач шкоди зобов'язаний її відшкодувати. Закон передбачає певне коло обставин, наявність або відсутність яких може зняти із завдавача шкоди обов'язок її відшкодувати або зменшити обсяг відшкодування. Серед обставин звільнення від обов'язку відшкодування завданої шкоди слід виділяти: а) зовнішні обставини, які впливають на поведінку завдавача шкоди. До таких обставин належать землетруси, повені, інші сти- хійні лиха, які розглядаються юридичною наукою як обставини непереборної сили (надзвичайні та невідворотні за даних умов події — ст.263 ЦК). Для того, щоб вищезазначені обставини могли бути підставою звільнення від відповідальності, необхідна наявність двох ланок причинного зв'язку: перша ланка зв'язує обставини непереборної сили та поведінку завдавача шкоди, а друга ланка акту — зазначену поведінку та шкоду, що настала. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом (ч.З ст. 1166 ЦК); б) протиправні дії третіх осіб є однією з підстав повного чи часткового звільнення завдавача шкоди від відповідальності перед потерпілим. Для цього необхідно, щоб поведінка третьої особи включала в себе всі елементи підстави цивільно-правової відповідальності. Вона повинна бути протиправною, винною та причиннопов'язаною з заподіяною шкодою; в) обставини, які характеризують стан завдавача шкоди. Частина 1 ст.1186 ЦК передбачає, що шкода, завдана дієздатною фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значеннясвоїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. Длязастосування ст. 1186 та звільнення особи від відповідальності істотне значення мають причини такого стану особи. Вказана статтязастосовується, якщо стан недієздатності особи виник внаслідокхвороби або сильної моральної, душевної травми. Проте якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах ЦК. У випадку, передбаченому ст.1186 ЦК, суд може постановити рішення про повне або часткове відшкодування шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, з урахуванням її майнового стану та майнового стану потерпілого; г) обставини, які характеризують поведінку потерпілого. Закон надає юридичне значення протиправній поведінці потерпілого, якщо він діяв умисно або з грубою необережністю. Проста необережність не розглядається як підстава звільнення завдавача шкоди від відповідальності. Умисел потерпілого є свого роду абсолютною підставою звільнення завдавача шкоди від обов'язку відшкодувати шкоду потерпілому (ч.і ст.1193 ЦК). На відміну від умислу, груба необережність є відносною підставою звільнення від відповідальності. Відповідно до ч,2 ст. 1193 ЦК якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоду — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується в разі відшкодування потерпілому, якому завдано шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч.і ст.1195), а також у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (ч.З ст.1193 ЦК); д) майновий стан завдавача шкоди. За загальним правилом майновий стан не є підставою для звільнення від відповідальності за завдану шкоду. Проте ч.4 ст.1193 ЦК надає суду право зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.
|
