Класифікація зобов'язань за спільною діяльністю та підстави їх виникнення

1. Залежно від особливостей співробітництва, цілей, що ставлять перед собою його учасники, та інших чинників група зобов'язань за спільною діяльністю поділяється на два основні типи.

2. Учасники можуть обрати організаційно-правову форму їхспільної діяльності без створення юридичної особи. Саме цей типдоговору передбачається гл.77 ЦК. В цьому разі відносини, що виникають між учасниками, оформляються у договорі про спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобов'язання за спільною діяльністю і містить усі істотні та інші умови взаємовідносин сторін.

У межах цього договору існує поділ за різними критеріями. Так, договори про спільну діяльність можуть опосередковувати діяльність, що здійснюється як на основі поєднання вкладів учасників, так і без поєднання вкладів учасників. Частіше укладаються договори, в яких поєднуються вклади учасників. Але на практиці трапляються й такі, за якими сторони зобов'язуються спільно діяти в загальному інтересі, не роблячи при цьому ніяких внесків (наприклад, договори про виробничу спеціалізацію, про різного роду співробітництво тощо). Ці договори можна назвати договорами про спільну діяльність у широкому розумінні. Незважаючи на те, що на цю обставину звертали увагу науковці', чіткого законодавчого закріплення такого поділу в нових Цивільних кодексах країн СНД немає. У ЦК договір про спільну діяльність тлумачиться широко, зокрема пропонується таке його визначення: "За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові" (ст. 1130). Таким чином, тут називається загальна ознака всіх договорів про спільну діяльність, а саме — спільна діяльність для досягнення загальної мети. Якщо така діяльність здійснюється на основі поєднання вкладів учасників, такий договір називається договором простого товариства. Для всіх видів договорів про спільну діяль-

¹ Див.: Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. - Т.2. — М., 1993. — С 371—376. ^! Див.: Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — СПб, 1997. - Т.2.

ність ЦК передбачає ще два загальні положення: 1) письмова форма договору; 2) учасникам договору надається велика диспозитив-ність у встановленні умов договору, якщо інше не передбачено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК).

3. Спільна діяльність учасників може бути спрямована на здійснення співробітництва для створення І діяльності самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Тут слід мати на увазі, що в ЦК установчим документом для повного та командитного товариств виступає засновницький договір (ст.ст.120, 134 ЦК). Для створення всіх інших товариств, як підприємницьких, так і непідприєм-ницьких можуть укладатися договори про створення (заснування) товариств, які не є установчими документами (ст.ст.142, 153 ЦК).

Щодо того, чи можна установчий (або засновницький) договір розглядати як різновид договору про спільну діяльність, існують різні думки. Одні автори вважають, що спільна діяльність учасників юридичної особи не може регулюватися традиційним договором про спільну діяльність. Цей договір не підходить навіть для регулювання відносин щодо створення юридичної особи, крім договорів про створення засновниками майбутнього акціонерного товариства, громадських організацій, фондів та інших формувань, які не визначають правового становища створеної на їх підставі юридичної особи¹. Лише останні договори, на думку цих авторів, за своїм характером є різновидом договорів про спільну діяльність, оскільки містять лише положення про організаційні засади створення юридичної особи, які не визначають її правового статусу і не виконують функції установчих документів.

Інші автори вважають, що установчий договір є різновидом договорів про спільну діяльність. На їх думку, діяльність осіб зі створення, наприклад, повного товариства та взаємовідносини його учасників щодо управління повністю укладаються в рамки договору про спільну діяльність².

Вважаємо, що хоч сучасне законодавство визнає установчий договір як окремий тип договірних зобов'язань, до цих правовідносин можуть застосовуватися за аналогією закону норми договору про спільну діяльність, якщо їх застосування не суперечить суті та призначенню відповідних товариств. Що ж стосується засновницьких договорів товариств, то їх слід розглядати як різновиди договору про спільну діяльність.