Інші особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

1. Право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм таспособів прояву своєї індивідуальності становлять право на Індивідуальність, передбачене ст.ЗОО ЦК.

2. Особисте життя кожної людини гармонійно взаємодіє з її суспільним життям. В цьому обидві форми соціального існування людини неподільні і рівнозначні. Проте найбільш вразливим для різних втручань є особисте життя фізичної особи. Саме тому законзакріплює численні гарантії недоторканності особистого життя(ст.301 ЦК). Потреба в особистому житті знаходиться за межамиправа, але право виражає, закріплює цю потребу та забезпечує її задоволення. Воно лише в найзагальніших рисах впливає на характер взаємовідносин між людьми в сфері особистого життя, оскільки ці відносини регулюються в основному нормами моралі.

Вся сфера сімейного життя, дружніх зв'язків, інтимних та інших особистих стосунків, симпатій і антипатій охоплюється поняттям особистого життя. Право на особисте життя означає надану людині й гарантовану державою можливість контролювати інформацію про самого себе, не допускати розголошення відомостей особистого, інтимного характеру. Право людини на особисте життя — це також можливість її безперешкодного спілкування з іншими людьми. Згідно з ЦК фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Суб'єктивне право на особисте життя характеризується у доктрині цивільного права як особисте немайнове право особи на свободу визначення особистої поведінки в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд, яка виключає будь-яке втручання в її особисте життя з боку інших осіб, крім випадків, передбачених законом.

Структуру цього суб'єктивного права можна вбачати у двох взаємопов'язаних групах повноважень. Перша з них виконує функцію забезпечення недоторканності особистого життя, друга — функцію збереження таємниць цього життя. Збереження у таємниці обставин свого особистого життя — право кожної фізичної особи. Виняток з цього правила міститься у ч.4 ст.301 ЦК, згідно з якою обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.

3. Стаття 200 ЦК відносить інформацію до нематеріальних благ.Право кожної особи вільно збирати, зберігати, використовувати іпоширювати Інформацію усно, письмово або в інший спосіб — насвій вибір — закріплює Конституція (ст.34).

Згідно із ч.і ст.302 ЦК фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Не допускаються збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. ЦК зобов'язує фізичну особу, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності. Достовірною вважається інформація, яка відповідає дійсності. Переконання у достовірності Інформації має базуватися на особистій перевірці, отриманні відповідних доказів, виходити з достовірних джерел.

Так, достовірною інформацією вважається інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах, а саме: у звітах, стенограмах, повідомленнях засобів масової Інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування. Якщо фізична особа поширює таку інформацію, вона не зобов'язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування.

4. ЦК закріплює право кожної фізичної особи на особисті папери (ст.ЗОЗ) та право особи, якій належать особисті папери, розпорядитися ними на власний розсуд, у тому числі і на випадоксвоєї смерті (ст.304). Такі права у спеціальній літературі дісталиназву "права на недоторканність особистої документації". Стаття303 ЦК містить перелік особистих паперів: документи, фотографії,

щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо. Цей перелік не є вичерпним. Зміст права на особисті папери включає: право авторської приналежності, повноваження щодо користування і розпоряджання матеріальним об'єктом розглядуваного права, диспозитивні повноваження. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублікування, допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать. Якщо ж особисті папери фізичної особи стосуються особистого життя іншої особи, для їх використання, у тому числі опублікування, потрібна згода і цієї особи. В разі смерті вказаних фізичних осіб, особисті папери можуть бути використані лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів і сестер.

Окрема стаття ЦК присвячена розпоряджанню особистими паперами самою фізичною особою, якій вони належать і які є її власністю (ст.304).

5. Особисті папери фізичної особи — документи, фотографії,щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо, які передані до фонду бібліотек або архівів, можуть бути предметом вільного ознайомлення та використання, зокрема шляхом опублікування. Закон вимагає в такому разі додержання прав самої фізичноїособи, якій вони належать, а також іншої фізичної особи, особистого життя якої стосуються ці папери, у разі смерті зазначених фізичних осіб — додержання прав їхніх дітей, вдови (вдівця), якщо жїх немає — батьків, братів та сестер, у випадку коли інше не встановлено договором, на підставі якого були передані особисті папери. Обмеження права на ознайомлення з особистими паперами, якіпередані до фонду бібліотек або архівів, мають міститися лише успеціальних законах (ст.ЗО5 ЦК).

6. Відповідно до ст.31 Конституції кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, зокрема ст.306 ЦК.

Об'єктом права на таємницю кореспонденції є різного роду довідки про поштові і телеграфні відправлення, телефонні розмови, які можуть видаватися підприємствами зв'язку лише відправнику, адресату, особі, яка брала участь у телефонній розмові, абоненту телефонної мережі чи їх представникам. Під довідками розуміють інформацію про зміст кореспонденції, про осіб, які скористалися послугами органів зв'язку, про наявність чи відсутність кореспонденції. Листи, телеграми тощо є власністю адресата. Право на таємницю кореспонденції має абсолютний характер, тому суб'єктами, які зобов'язані зберігати таємницю кореспонденції, є невизна-чене коло осіб.

7. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи ві-деоплівку лише за її згодою (ст.307 ЦК). Форма вираження згодицією статтею не передбачена, що можна тлумачити таким чином:згода може бути виражена як в усній, так і в письмовій формі, алеїї наявність за вказаних обставин є обов'язковою. Із змісту статтіможна зрозуміти, що згода повинна передувати такій дії, як зйомка. Слід виходити із того, що отримані за допомогою фото-, кіно-, теле- чи відеозйомки об'єкти мають характер звичайної інформа-

ції і не підпадають під положення ст.308 ЦК, в якій йдеться про художні твори, які є об'єктами творчої діяльності людини. Формулювання назви статті через поняття захисту інтересів фізичної особи вказує на те, шо законодавець приділяє увагу переважно захисній функції права у цьому разі, тобто усуненню наслідків недотримання прав фізичної особи. Особливої уваги потребує визначення межі між інтересами фізичної особи та правами інших осіб вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію (ст.302 ЦК).

8. Стаття 308 ЦК вказує на те, що фотографія, інші художнітвори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічнопоказані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, ав разі її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів та сестер. Останнє доповнення дозволяєохороняти після смерті також інтереси як бездітних, так і неодружених осіб. Зі змісту статті можна також дійти висновку, що у разі смерті самої зображеної фізичної особи, її дітей, вдови (вдівця),батьків, братів та сестер, художні твори, про які йдеться у ційстатті, можуть бути безперешкодно показані, відтворені і розповсюджені.

Публічний показ, відтворення, розповсюдження художніх творів, на яких зображено фізичну особу (наприклад, відомого письменника, політичного діяча), не завжди пов'язані з порушенням права на честь, гідність, ділову репутацію цієї особи (ст.ст.27, 299 ЦК), але певне розміщення, співставлення, місце, де розташовані ці художні твори, можуть викликати небажані асоціації або їх небажаність може пояснюватися Іншими причинами, які призводять до порушення особистих нсмайнових прав фізичної особи, якими вона володіє довічно. Як виняток вказується на те, що без згоди фізичної особи фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений, якщо фізична особа позувала авторові за плату.

9. Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості передбачається ст.309 ЦК і означаєможливість і право фізичної особи користуватися гарантованоюсвободою у названих сферах. Гарантії такої свободи надає насамперед Конституція (ст.54). Розрізняють технічну та духовну (літературну, художню, наукову) творчість. Важливою гарантією названого права слід визнати те, що цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається. Водночас створення умовдля розвитку літературної та художньої критики та інших формоб'єктивної оцінки історико-культурних процесів визнається явищем позитивним. Згідно зі ст-15 Конституції цензура забороненане лише у сфері творчої діяльності.

10. Право на місце проживання пов'язане з майновим правом нажитло, яке гарантується ст.47 Конституції. Водночас воно має самостійний характер в силу особливостей його змісту і меж здійснення. Право на місце проживання можна вважати одним із основних прав людини, яке забезпечує її людську гідність і повиннебути гарантованим кожній без винятків фізичній особі незалежновід можливостей придбати його з огляду на свій матеріальний ста-

н чи інших негативних обставин. Демократичне суспільство не повинно ігнорувати стан, коли у державі існують безпритульні особи. ЦК надає фізичній особі право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, передбачених законом.

11. Конституція у ст.ЗО гарантує кожному громадянину недоторканність житла. Зміст права на недоторканність житла має внутрішню і зовнішню сторони. Так, внутрішня сторона цього права виявляється в тому, що громадянин самостійно визначає свій розпорядокдня, час для відпочинку, прийому гостей тощо. Зовнішня сторонаправа на недоторканність житла виконує охоронну функцію, юридично захищаючи громадянина від вторгнення в житло третіх осіб.

Цивільно-правовий аспект такої недоторканності полягає не лише в тому, що ніхто не може проникнути до житла без волі тих, хто в ньому проживає, а Й у тому, що фізична особа не може бути виселена з нього, за винятком випадків, прямо передбачених законом. Відповідно до ч,2 ст.311 ЦК проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду, що відповідає конституційним вимогам (ст.ЗО). ЦК містить винятки щодо змісту попередніх двох частин, йдеться про невідкладні випадки, пов'язані із рятуванням життя людей та майна або безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

12. Кожен має можливість заробляти собі на життя працею, якувін вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст.43 Конституції). Таким чином, фізична особа згідно зі ст.312 ЦК має право навибір та зміну роду занять. У випадках, передбачених законом, фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу абообіймати певні посади. Така заборона може бути встановлена за рішенням суду.

13. Суть права на свободу пересування полягає в тому, що фізична особа може вирішувати на власний розсуд, які місця їй відвідувати і як довго там перебувати (ст.313 ЦК). Юридичний змістправа на свободу пересування включає ряд повноважень, середяких можна назвати:

 

1) право вільно пересуватися в межах своєї держави;

2) право на вибір місця перебування;

3) право на вільний виїзд за межі своєї держави;

4) право на безперешкодне повернення у свою країну.

Наведений перелік повноважень не є вичерпним, оскільки стосується лише основних можливих шляхів реалізації права на свободу пересування. Стаття 33 Конституції закріплює право фізичних осіб вільно залишати територію України та право громадян України в будь-який час повернутися в Україну. Відповідно до ЦК право на вільний самостійний виїзд за межі України має фізична особа, якій виповнилося 16 років. Право фізичної особи на свободу пересування може обмежуватись лише у випадках, передбачених законом.

14. Фізична особа має право на формальні та неформальніоб'єднання для задоволення своїх особистих та майнових інтересів(ст.314 ЦК). Згідно зі ст.36 Конституції громадяни України маютьправо на свободу об'єднання у політичні партії та громадські орга-

нізації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом. Належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації є її правом, а не обов'язком, тому це не може бути підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг. Зазначена норма ЦК відповідає конституційному положенню щодо того, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій (чА ст.36 Конституції). Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку (ч.4 ст.37 Конституції).

15. Згідно зі ст.315 ЦК фізичні особи мають право на мирні зібрання. Збори, конференції, засідання, фестивалі тощо розглядаються як форми прояву безпосередньої демократії. Відповідно до Конституції громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст.39). Аналогічні норми містяться і в актах міжнародного законодавства. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання відповідно до Конституції і ЦК можуть встановлюватись судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки і громадського порядку. Так, на період надзвичайного стану може заборонятися проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом, а також заборона страйків.

КНИГА ТРЕТЯ

ПРАВО ВЛАСНОСТІ

ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА

Розділ І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 23. Загальні положення про право власності

1. Загальне поняття права власності

1. Право власності визначається ч.і ст.316 ЦК. Право власності — це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповіднодо закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є одним із найбільш вагомих в цивільному праві. Визначення поняття права власності є неоднозначним. Право власності визначають як повне І абсолютне панування особи над річчю. Це перше визначення. Друге визначення встановлює право власності як відносини осіб з приводу речі. Кожне визначення містить певні ознаки права власності, проте перше визначення є більш суттєвим і виражає найбільш характерні ознаки права власності — його абсолютний характер, виключність стосовно всіх третіх осіб, які не мають права втручатися в здійснення власником права власності на свій розсуд і виконувати правомочності володіння, користування і розпорядження (див. коментар до ст.319).

2. Право власності в його економічному вимірі виражає приналежність матеріальних благ певним конкретним особам, стан присвоєння матеріальних благ, поділ цих благ в соціальних відносинахна благо "моє" і "чуже".

Право власності виражає найбільш повне панування особинад річчю (майном) і тому воно є абсолютним правом. Власникздійснює своє право відповідно до закону і це здійснення не може суперечити закону, але здійснює він його своєю волею, насвій розсуд. Це позитивний характер права власності. Негативний характер означає, що ніяка інша особа не може мати на туж річ того ж права власності. Власник завжди виключає всіх інших осіб від власності на цю річ, ніхто не може втручатися в його здійснення права власності, перешкоджати здійсненню власником цього права. „,..

 

У зв'язку з цим до кожної особи можна пред'явити вимогу, щоб ця особа була визнана як власник з його повним і абсолютним правом власності.

Позитивний аспект права власності, таким чином, означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний — усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

3. Повнота панування власника над річчю означає можливістьздійснювати з цією річчю будь-які дії. Вона виражає свободу власника, а можливі обмеження, які вводить закон, захищаючи суспільний інтерес, не означають зменшення повного панування, якеспрямоване на річ як таку.

Ніяке інше право, таким чином, не може конкурувати з правом власності або поглинути його. Свобода власника у здійсненні свого права власності виражається також в тому, що воно є безстроковим і ця безстроковість пов'язана з якостями особи як такої. Важливою особливістю права власності є те, що воно тісно пов'язане з особою власника: зі смертю особи-власника припиняється і право власності. Право власності на майно, яке належало власнику, який помер, переходить до його правонаступників у порядку спадкування.

4. Розрізняють право власності в об'єктивному І суб'єктивномурозумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це юридичний Інститут, який становить сукупність правових норм, які відображають право власності. Ці норми закріплюють, регулюють І здійснюють захист права власності конкретних осіб. Право власності всуб'єктивному розумінні — це сукупність правомочностей володіння, користування і розпорядження майном власником.