Психодіагностика особистості та індивідуально-психологічних властивостей підлітка3.1.1. Мета: актуалізувати у студентів теоретичні знання з теми «Особистість»; навчити засобам спостереження за особистісними проявами в підлітків та навичкам використання емпіричних процедур дослідження особистості дитини. 3.1.2. Теоретична й методична підготовка до теми «Особистість та її індивідуально-психологічні властивості» 3.1.2.1. Питання для теоретичної підготовки до заняття: 1. Співвідношення понять: «індивід», «особистість», «індивідуальність». 2. Основні рушійні сили розвитку особистості: соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність, особистісні новоутворення. 3. Структура особистісних новоутворень. Темперамент і характер в структурі особистості. 4. Методи психодіагностики та корекції розвитку особистості. 3.1.2.2. Основні поняття до теми:Людина. Індивід. Особистість. Індивідуальність. Соціалізація, Фрустрація. Потреба. Мотив. Мета. Відношення. Інтерес. Установка. Спрямованість. Ціннісні орієнтації. Життєва позиція. Статус особистості. Саморегуляція. Рівень домагань. Самооцінка. Темперамент. Екстраверсія. Інтроверсія. Індивідуальний стиль діяльності. Характер. Структура характеру. Риси характеру. Характер і особистість. Типологія характеру. Акцентуації характеру. Виховання характеру.
3.1.2.3. Методи психодіагностики особистості: 1) спостереження; 2) бесіда; 3) експертне оцінювання; 4) анкетування; 5) природний експеримент; 6) аналіз продуктів діяльності; 7) проективні методи; 8) опитувальники; 9) семантичний диференціал. 3.1.2.4. Бібліографія: 3.1. 2.4.1. Основна література: 1. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии / Под ред. И.И.Ильясова, В.Я.Ляудис. – М.: МГУ, 1981. – С. 129-138. 2. Гиппенрейтер Ю.Б. Понятие личности в трудах А.Н.Леонтьева и проблема исследования характера // Вестник МГУ. – Серия 14. – Психология, 1983. – № 4. – С. 7-22. 3. Леонтьев А.Н. Индивид и личность // Хрестоматия по психологии. – М.: Просвещение, 1987. – С.140-146. 4. Мерлин В.С. Отличительные признаки темперамента // Хрестоматия по психологии. – М.: Просвещение, 1987. – С. 286-292. 5. Моргун В.Ф. Концепція багатовимірного розвитку особистості та її застосування //Філософська й соціологічна думка. – 1992. – № 2. – С. 27-40. 6. Моргун В.Ф. Мотивация разносторонней деятельности учащихся // Учителям и родителям о психологии подростка. – М.: Высшая школа, 1990. – С. 91-129. 7. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. – М.: МГУ, 1981. – 84 с. 8. Панок В.Г. та ін. Основи практичної психології. – К.: Либідь, 1999. – С. 402-454. 9. Петровский А.В. Быть личностью // Хрестоматия по психологии. – М.: Просвещение, 1987. – С. 155-161. 10. Рубинштейн С.Л. Направленность личности // Хрестоматия по психологии. – М.: Просвещение, 1987. – С. 152-154. 3.1. 2.4.2. Підручники, посібники: 1. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – К.: Наукова думка, 1989. – 200 с. 2. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – М.: Просвещение, 1986. – 272 с. 3. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л.: Медицина, 1983. – С. 78-202. 4. Моргун В.Ф., Седых К.В. Делинквентный подросток. – Полтава, 1995. – 161 с. 5. Моргун В.Ф. Психологічна піраміда часу в багатовимірній концепції особистості // Особистість. Час. Культура. Міждисциплінарні проблеми дослідження їх взаємозв’язку в гуманітарних науках. Матеріали наук.-практ. конферен. 28-29 листопада 2005 р. / За ред. В.І. Ковальова. – Чернівці: Зелена Буковина, 2006. – С. 129-133. 6. Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1986. – С. 201-205; 215-229. 7. Психодиагностика, коррекция и развитие личности. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 512 с. 8. Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 1999. – С. 76-134. 9. Психология. Словарь /Под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М.: Политиздат, 1980. – 494с. 10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: ПИТЕР, 2000. – 720 с. – С.518-535; 634-645. 11. Фридман Л.Ф., Кулагина М.Ю. Психологический справочник учителя. – М.: Просвещение, 1991. – С. 123-157. 3.1.2.4.3. Додаткова література: 1. Абрамова Г.С. Практикум по возрастной психологии. – М.: Академия, 1999. – 320 с. 2. Баєв Б.Ф. Чи знаєте Ви свою дитину? – Київ, 1985. – 80 с. 3. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М.: Прогресс, 1986. – 422 с. 4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с. 5. Головаха Е.И., Кроник А.А. Психологическое время личности. – К.: Наукова думка, 1984. – 207 с. 6. Моргун В.Ф. Психологія особистості у педагогіці A.C. Макаренка. – Полтава, 2002. –84 с. 7. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1986. – 255 с. 8. Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащегося и ученических коллективов. – М.: Просвещение, 1988. – 207 с. 9. Шапарь В.Б. Практическая психология. Инструментарий / Серия «Учебники для высшей школы». – Ростов н/Д.: Феникс, 2004. – 768 с.
3.1.3. Завдання для спостереження на уроці:
Спостерігаючи Вашого досліджуваного учня на різних ситуаціях уроку, зафіксуйте прояви переважаючої спрямованості учня на предмет, спілкування чи на самого себе, орієнтуючись на вираженість таких показників: · особливості реагування на поставлене навчальне завдання (розв’язання задачі, виконання вправи, самостійна робота тощо): приступає до його виконання відразу, не потребує додаткових пояснень (або ж уточнює зміст завдання), заглиблюється у виконання і зосереджено, старанно його виконує; виявляє намагання до отримання оцінки якості його виконання, виявляє адекватні результатам діяльності емоції, намагається самостійно виправляти неточності в роботі, мало орієнтується на сторонні репліки й звернення інших учнів; · під час пояснення нового матеріалу виявляє інтерес до змісту інформації, що подає вчитель, задає уточнюючі питання та питання практичного спрямування, не звертає уваги на репліки однокласників та не виявляє бурхливих емоцій чи коментарів до зауважень учителя, адресованих іншим учням, на адресовані йому зауваження реагує адекватно; · у роботі демонструє організованість, дисциплінованість та діловитість, мало відволікається на сторонні справи, здатен прикладати зусилля для виконання поставленого завдання; · легко відгукується на шум і розмови в класі, дозволяє собі коментувати дії вчителя, намагається виразити своє ставлення до успіхів чи промахів своїх однокласників, не виявляє комунікативної стриманості під час пояснення нового матеріалу, емоційно коментує поведінку інших учнів, намагається висловлювати свою думку з різних приводів, вдається до сторонніх розмов під час уроку, підказок тощо; · під час уроку слабо виявляє зовнішню увагу, часто виглядає заглибленим у свої роздуми, активізується в ситуаціях індивідуального звернення вчителя, виявляє напруженість при оцінюванні результатів своєї роботи, чутливо реагує на зауваження вчителя і репліки однокласників, без особливої зацікавленості включається в колективні форми роботи, надає перевагу завданням, де може себе проявити, схильний до демонстративної поведінки, виявляє високі очікування у схваленні своїх дій, стриманий у вияві ставлення до успіхів/невдач інших учнів тощо. Результати спостереження заносяться у протокол і аналізуються відповідно до поставленого завдання. Схема протоколу спостереження:
Кількість дій, що виражають спрямованість учня на предмет ______________ Кількість дій, що виражають спрямованість учня на спілкування ___________ Кількість дій, що виражають спрямованість учня на самого себе ____________ Висновки: на основі отриманих результатів спостереження зробіть висновок про переважаючий тип спрямованості досліджуваного Вами учня. 3.1.4. Методики індивідуального обстеження особистості учня: 3.1.4.1. Методика особистісного диференціалу (за В.Б. Шапарь) Мета: визначення особистісних властивостей підлітка. Умови дослідження: індивідуальне чи групове в позаурочний час. Засоби: бланк опитувальника, аркуш паперу, ручка чи олівець. Інструкція досліджуваному: оцініть самих себе за такими рисами особистості (позначаючи їх вираженість оцінками 1,2,3):
Обробка результатів: Підрахуйте отримані бали за трьома факторами О, С, А, керуючись наведеним нижче ключем:
Інтерпретація результатів: Фактор оцінки – «О»: · Високі значення цього фактора свідчать про те, що досліджуваний сприймає себе як особистість, оцінює себе як носія позитивних, соціально бажаних характеристик, задоволений собою; · Низькі значення вказують на критичне ставлення людини до самої себе, на незадоволеність власною поведінкою, рівнем досягнень, на недостатній рівень домагань і рівень прийняття самого себе; · Особливо низькі значення цього фактора в самооцінці свідчать про можливі невротичні проблеми, що пов’язані з відчуттям малої цінності власної особистості. Фактор сили «С» свідчить про розвиненість вольових якостей особистості: · Високі значення говорять про незалежність особистості, схильності розраховувати на власні сили у складних ситуаціях; · Низькі значення свідчать про недостатній самоконтроль, нездатність дотримуватися прийнятої лінії поведінки, залежність від зовнішніх обставин чи оцінки; · Особливо низькі значення свідчать про астенізацію та тривожність. Фактор активності «А» інтерпретується як показник екстравертованості особистості: · Позитивні значення вказують на високу активність, комунікабельність, імпульсивність; · Негативні — на інтровертованість, пасивність, спокійні емоційні реагування. У висновках охарактеризуйте особливості переважаючого типу спрямованості особистості учня й наведіть рекомендації щодо шляхів та умов розвитку окремих особистісних якостей, виявлених у дослідженні.
|
