Осип Эмильевич МАНДЕЛЬШТАМ

Назва стилю	Позитивне	Негативне
Авторитарний - жорсткийстиль управління, припинення ініціативи, відсутність обговорення прийнятих рішень	Увага до контролю; Оперативне прийняття рішення в екстреній ситуації; Планування; Виконання всіх справ у відповідності з термінами.	Формальність відносин; Велика соціальна дистанція; Рішення не обговорюються.
Демократичний - спільне обговорення проблем, заохочення ініціативи членів групи, активний обмінінформацією, прийняття рішень спільно.	Задоволеність своєю діяльністю і положенням серед членів сім'ї; Сприятливий психологічнийклімат; Обмін інформацією та адекватне прийняття рішень.	Контроль; Повільне прийняття рішень; Батьки повинні володіти терпимістю по відношенню до дитини.
Ліберальний - добровільна відмова від керівництва вихованням дитини	Орієнтація членів сім'ї на самостійність	Відсутність контролю і керівництва.

Типи сучасного спілкування дітей і батьків
Скільки сімей, стільки особливостей виховання. Але, незважаючи на всю їхню розмаїтість, можна виділити типові моделі відносин між дорослими та дітьми в сім'ях.
1. Сім'ї, які поважають дітей. Дітей у таких сім'ях люблять. Батьки знають, чим вони цікавляться, що їх турбує, поважають їх думку, переживання, намагаються тактовно допомогти. Це найбільш благополучні для виховання сім'ї. Діти ростуть щасливими, ініціативними, незалежними, доброзичливими. Батьки і діти відчувають стійку потребу у взаємному спілкуванні. Відносини характеризуються загальної моральної атмосфероюродини: порядністю, відвертістю, взаємною довірою, рівністю у взаєминах.
2. Чуйні сім'ї. Відносини між дорослими і дітьми нормальні, але існує певна дистанція, яку ні батьки, ні діти намагаються не порушувати. Діти знають своє місце в сім'ї, коряться батькам. Вони ростуть слухняними, чемними, доброзичливими, але недостатньо ініціативними, часто не мають власної думки, залежні від інших. Батьки проникають у турботи дітей, і діти діляться з ними своїми проблемами. Зовні відносини благополучні, але деякі глибинні, потаємні зв'язки можуть порушуватися. Намічається «тріщинка» у душевних зв'язках дітей і батьків. Часом батьки не встигають за динамізмом розвитку дітей. А діти вже виросли, вже мають свою думку. У таких випадках батьківська чуйність повинна бути збільшена.
3. Матеріально-орієнтовані сім'ї. Головна увага в сім'ї приділяється матеріальному благополуччю. Дітей з раннього віку привчають дивитися на життя прагматично, у всьому бачити свою вигоду. Їх змушують добре вчитися з єдиною метою - вступити до вузу. Духовний світ батьків і дітей збіднений. Інтереси дітей не враховуються, заохочується тільки «вигідна» ініціативність. Діти рано дорослішають, але це не можна назватисоціалізацією в повному сенсі цього слова. Батьки намагаються вникати в інтереси і турботи дітей, діти це розуміють, але не беруть, тому що високі помисли батьків розбиваються об низький педагогічну культуру здійснення. Бажаючи застерегти дітей від небезпек, забезпечити їх майбутнє, батьки прирікають дітей на позбавлення і страждання.
4. Ворожі сім'ї. До дітей проявляється неповага, недовіра, стеження, тілесні покарання. Вони ростуть скритними. Недружніми, погано ставляться до батьків, не ладнають з однолітками, не люблять школу, можуть йти з сім'ї. Поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки. Такого роду ситуації пов'язані з віковими особливостями дітей, коли вони не можуть оцінити досвіду батьків, їх зусиль на благо родини. У дітей з'являються захоплення шкодять навчанні, в деяких випадках з аморальними вчинками. У таких ситуаціях важливо, щоб батьки прагнули розібратися в мотивах поведінки дітей, виявляли повагу до їх аргументів. Адже діти переконані у своїй правоті, а батьки не хочуть і не можуть їх зрозуміти. При всій своїй правоті, батькам важливо знати, що існують психологічні бар'єри спілкування: недостатнє знання один одного, відмінність характерів, негативні емоції.
5. Антисоціальні сім'ї. Це, швидше, не родини, а тимчасові притулки для дітей, яких тут не чекали, не люблять, не приймають. Батьки ведуть аморальний спосіб життя: пиячать, крадуть, б'ються, погрожують один одному і дітям. Батьки займають конфліктну позицію, не бажаючи пригнічувати свої недоліки. Це проявляється в нервозності, гарячковість, нетерпимості до іншої думки. Гострі конфлікти виникають через емоційної глухоти батьків. Нерозуміння і неприйняття дорослими переживань дітей веде до обопільного відчуженню. Вплив таких сімей вкрай негативне. Діти з таких сімей зазвичай беруться під опіку держави.

 

10. Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник — підлеглий, викладач — студент, колега — колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім’ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) — розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків — лікар — пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв’язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм — нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і нестикстнс. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування: ^ індивідуальні й групові бесіди; телефонні розмови; ^ наради; ^ конференції; ^ збори; ^ дискусії; ^ полеміка.

Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

o залежно від форм втілення мовних засобів — зовнішнє спілкування (усне, писемне), внутрішнє (діалог людини із собою):

o за способом взаємодії між кому ні кантами: монологічне, діалогічне, полілогічне;

o з урахування специфіки каналів спілкування — мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернеттощо);

o залежно від функції та змісту повідомлення — побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.

o за способом організації — стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);

o за сферами спілкування або стосунками комунікантів — дружне (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

Осип Эмильевич МАНДЕЛЬШТАМ

1891 — 1938

"Для меня он не только великий поэт, но и человек, который, узнав.., как мне плохо.., сказал мне прощаясь, - это было на Московском вокзале в Ленинграде: "Аннушка (он никогда в жизни не называл меня так), всегда помните, что мой дом — ваш". Это могло быть только перед самой гибелью...";

 

Так пишет об Осипе Мандельштаме Анна Ахматова.

Видный представитель акмеизма Осип Эмильевич Ман­дельштам родился 3 (15) января 1891 года в Варшаве в купеческой семье. Будущий поэт окончил Тенишевское училище (1907), слушал лекции в Сорбонне и в Гейдельбергском университете (Германия), учился на историко-филологическом факультете Петербургского университета.

Первые стихи Мандельштама появились в печати в 1910 году, и они свидетельствуют о том, что начинающий поэт испытал на себе сильное влияние символизма. Однако, придя в 1912 году в "Цех поэтов", Мандельштам объединится с другими акмеистами прежде всего в протесте против "инфляции священных слов". Он скажет: "Русский символизм так много кричал о "несказанном", что это "несказанное" пошло по рукам, как бумажные деньги".

Приход поэта к акмеистам был не простым формальным приобщением к литературной школе. Это был вполне осознан­ный и логичный поступок художника, тяготевшего к ясной и зримой предметности поэтических образов. Мандельштам отме­тил, может быть, самое принципиальное отличие акмеизма от символизма: "Мы не летаем, мы поднимаемся только на те башни, какие сами можем построить".

В "Письмах о русской поэзии" Н. Гумилев писал: "Любовь ко всему живому и прочному приводит Мандельштама к архитектуре". Поэт часто обращается к образам архитектурных шедевров древней Византии, средневековой Франции, импера­торской России, видя в этих созданиях рук человеческих судьбы самого человечества, запечатленные в строениях из камня: