Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елементу

 

Зважаючи на економічний глобалізм, інтеграційні процеси, потребу економіки України в іноземних інвестиціях, намагання українських інвесторів інвестувати в інші країни, на кінець програму адаптації законодавства України до вимог законодавства країн Європейського союзу засоби регулювання підприємництва при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підкорюються загальному механізму правового регулювання підприємництва. В той же час є ряд особливостей, які спричинені економічними реаліями, традиційними зв’язками, вимогами міжнародного співтовариства, суб’єктивним сприйняттям процесів у митній сфері тощо. Наприклад, відповідно до ч. 30 ст. 1 МК України підприємство визначене як будь-яка юридична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, а також громадянин,який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи [10]. Це є досить незвично з огляду на різну термінологію у ЦК України (ст.80), ГК України та МК України.

Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елементу проявляється в інвестиційному, торговому і митному праві. Зміни в економіці привели також до радикальних змін у зовнішньоекономічній сфері, ліквідації монополії зовнішньої торгівлі, наданні права участі у ЗЕД усім юридичним і фізичним особам, організації внутрішнього валютного ринку, розвитку іноземного підприємництва, удосконалення контролюючих функцій держави, розширення економічних методів регулювання ЗЕД і т. д.

Економічний розвиток і інтеграція України у світове господарство неможливі без розвитку національного законодавства відповідно до міжнародного досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правове регулювання ЗЕД включає в себе систему нормативних актів різної галузевої приналежності, у рамках і на основі яких здійснюється її практика. Ця система представлена:

— міжнародними правилами та нормами, підписаними і ратифікованими Україною, міжнародними договорами України з іншими країнами. Навіть у тому разі, коли міжнародні акти і не підписані, приймаються всі міри, щоб вони дотримувались або принаймні грубо не порушувалися;

— національним законодавством про ЗЕД, яке представлене законами, кодексами, а також підзаконними актами;

— зовнішньоекономічними контрактами суб’єктів підприємництва.

Створення системи правового регулювання ЗЕД — тривалий процес, що залежить від розвитку як національної економіки, так і міжнародних зобов’язань України, що стоїть на порозі вступу у Світову торгову організацію (СОТ). Найважливішими завданнями є удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтеграції в структури світового економічного простору, міжнародного поділу праці, прискорення адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів СОТ та ЄС, активної участі держави у міжнародних економічних, науково-технічних та інших організаціях, тісної взаємодії з ними. З цією метою використовуються різноманітні способи регулювання відносин. Зважаючи на те, що провідну роль у СОТ, МВФ, інших впливових міжнародних економічних організаціях та угодах відіграють економічно розвинуті країни і саме вони несуть головний тягар витрат щодо функціонування цих організацій, то вони диктують вигідні для них умови іншим країнам. До того, високого розвинуті країни створили могутній експортний сектор і зацікавлені в імпорті дешевої сировини, напівфабрикатів, відстоюють ідеї лібералізації міжнародної торгівлі. Вони вимагають від інших країн обмеження регулювання зовнішньоекономічної діяльності, вбачаючи в цьому регулюванні дискримінацію демократії.

Розрізняють тарифні і нетарифні засоби регулювання. Серед них:

кількісні обмеження — адміністративна форма нетарифного державного регулювання торгівельного обігу, яка полягає у встановленні кількості і номенклатури дозволених до експорту чи імпорту товарів. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування і «добровільне» обмеження експорту;

квоти — кількісні межі товару певних категорій, які дозволено для ввезення в країну. Квоти переслідують мету збереження іноземної валюти, захист промисловості України і забезпечення зайнятості населення. Квотування розглядається як різновид засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності через введення державними і міжнародними органами обмежень виробництва, експорту чи імпорту товарів. По спрямованості дії квоти поділяються на експортні та імпортні, по охопленню території — на глобальні та індивідуальні;

ліцензування –засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. У свою чергу ліцензії бувають разові і генеральні, глобальні й автоматичні:

разова ліцензія — письмовий дозвіл строком до 1 року на ввезення чи вивезення товару, який видається уповноваженим органом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

генеральна ліцензія — дозвіл на ввезення чи вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень угод;

глобальна ліцензія — дозвіл ввезти чи вивезти певний товар у будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості;

автоматична ліцензія — дозвіл, видаваний негайно після одержання від експортера (імпортера) заявки, що не може бути відхилена державним органом;

«добровільне» обмеження експорту — кількісне обмеження експорту, засноване на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі, чи обмеження або принаймні не розширення обсягу експорту, прийняте у рамках офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару. Таке обмеження в останні роки практикується країнами ОПЕК щодо обмеження видобутку й експорту нафти.

Поряд з кількісними методами серед нетарифних методів торгової політики істотну роль відіграють бар’єри не митного характеру. Серед них розрізняють:

• технічні бар’єри — національні технічні, адміністративні норми і правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввозу неякісних чи не бажаних на вітчизняному ринку товарів з-за кордону. Найбільш розповсюджені технічні бар’єри:

— вимоги про дотримання національних стандартів;

— вимоги про одержання сертифікатів якості імпортної продукції;

— вимоги до упаковки і маркування;

— вимоги про дотримання визначених санітарно-гігієнічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, включаючи проведення заходів щодо охорони довкілля;

— вимоги про дотримання митних формальностей і вимог законів про захист споживачів.

Втім технічні бар’єри далеко не завжди є засобом протекціонізму, у багатьох випадках їхнє введення продиктоване не стільки бажанням відгородити внутрішній ринок, скільки турботою про захист населення від шкідливих товарів. Наприклад, у 1995 р. Україна заборонила ввезення й продаж на її територій ряд низькоякісних жуйок.

Важливим засобом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є: внутрішні податки і збори (ПДВ, акцизи, збори за митне оформлення, портові збори), політика державних закупівель, вимоги про зміст місцевих компонентів.

З цією метою також широко застосовується система експортного контролю — сукупність заходів для реалізації державними органами порядку вивозу за межі України озброєння і військової техніки, а також окремих видів сировини, матеріалів, устаткування, технологій і науково-технічної інформації, що можуть бути використані при створенні озброєння і військової техніки (товари подвійного застосування); по недопущенню вивозу зброї масового знищення й інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій їхнього створення, а також заходів для виявлення, попередження і припинення вказаних порушень і встановленого чинним законодавством порядку. До товарів подвійного застосування відносяться окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, роботи і послуги, що пов’язані з ними, що, окрім основного цивільного призначення, можуть бути використані при розробленні, виробництві чи використанні озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю.

Експортний контроль переслідує такі завдання:

— організацію і здійснення державного контролю за забезпеченням інтересів національної безпеки, дотримання міжнародних зобов’язань України про нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки і обмеження передання звичайної зброї;

— прийняття заходів, спрямованих на захист державних інтересів в області експортного контролю;

— вирішення питань про можливість здійснення міжнародних передач контрольованих товарів;

— здійснення контролю за використанням контрольованих товарів із заявленою метою;

— реєстрація юридичних і фізичних осіб, діяльність котрих стосується експорту, імпорту, транзиту вказаних товарів і надання відповідних послуг;

— розробка проектів законодавчих та інших нормативних актів по регулюванню діяльності в цій сфері;

— створення автоматизованої системи державного експортного контролю і забезпечення її функціонування;

— здійснення співробітництва з відповідними органами іноземних держав і організаціями міжнародних режимів контролю;

— участь у підготовці матеріалів для розгляду Комісією з політики експортного контролю і військово-технічного співробітництва з іноземними державами з питань, що відносяться до її компетенції.

Державному експортному контролю відповідно до Положення про державний експортний контроль в Україні від 13 лютого 1998 р. підлягають міжнародні передачі товарів таких категорій:

— товари, що стосуються ядерної діяльності і можуть бути використані для створення ядерної зброї;

— товари, які можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї;

— вироби ракетної техніки, обладнання, матеріали і технології, у тому числі після відповідної доробки, які використовуються або можуть бути використані для створення ракетної зброї;

— товари військового призначення.

Правове регулювання підприємництва за участю іноземних суб’єктів має регіональний аспект, що виявляється у регіональному співробітництві та у спрощеному порядку митного оформлення та переміщення товарів.