Порядок нормування витрат і визначення нормативної собівартості продукції .

Важливою умовою ефективного функціонування норматив­ного методу обліку витрат і калькулювання собівартості є на­явність заздалегідь розроблених і затверджених нормативних затрат на виробництво одиниці про­дукції.

Нормативні затрати або нормативи - це заздалегідь вста­новлені реальні прямі затрати на кожен із видів матеріальних ресурсів, оплату праці та загальновиробничі накладні затрати в розрахунку на одиницю продукції в розрізі статей облікової калькуляції.

Під час визначення нормативних затрат виникає проблема встановлення вимог до норм. Існують два підходи залежно від вимог, які висувають до норм споживання ресурсів і облікових цін.

Перший підхід базується на нормах споживання виробничих ресурсів, що фактично склалися, тобто на основі даних минулих періодів.

Другий підхід базується на розрахункових і експериментальних методах розроблення норм, в яких беруть участь конструкторські, технологічні та інші підрозділи (відділи головного механіка, енергетика, інженера, маркшейдера, економіста, бухгалтера).

Кожен із цих підходів має недоліки і переваги. Так, перший - менш трудомісткий, однак він не позбавлений недоліків, що випливають з минулої діяльності підприємства. Другий метод не має недоліків минулих періодів, базується на прогнозуванні майбутньої діяльності, проте він надзвичайно трудомісткий. Підприємство, вибираючи той чи інший метод, має керуватися принципом «затрати - вигоди», тобто затрати на формування інформаційної бази не мають перевищувати вигоду, отриману внаслідок використання інформації.

Метод розробки норм залежить від мети, яку підприємство прагне досягти, наприклад, розширення ринків збуту, впровадження нових технологій, випуск нових видів продукції. Отже, розробка норм може бути зорієнтована на досягнення нормативів конкретних організацій або на досягнення підприємством конкретних цілей.

Залежно від вимог, які висувають до норм, їх поділяють на базисні, теоретичні (ідеальні) і поточні (досяжні). Для опера­тивного управління витратами важливе значення мають саме поточні норми, які розробляються з урахуванням нормативних умов діяльності підприємства за прийнятої технології і органі­зації виробництва.

До базових належать нормативи, які не змінюються протягом тривалого періоду. Хоча базові нормативи не враховують змін зовнішнього середовища, однак на їх основі можна простежити тенденції, що відбудуться в перспективі.

Ідеальні нормативи розробляють відповідно до ідеальних умов. Вони не включають непродуктивні втрати (природний убуток матері­алів, втрати від вимушених зупинок обладнання, технологічні відходи). Ідеальних норм практично неможливо досягти, проте їх можна використати для аналізу динаміки непродуктивних втрат.

Досяжні норми розробляються з урахуванням нормальних умов функціонування підприємства та включають поправку на природний убуток матеріалів, втрати від вимушених зупинок та інші затрати залежно від специфіки технології та організації виробництва. Такі норми реально досяжні, а виявлені на їх основі відхилення свідчать про низький рівень ефективності діяльності.

Норми та нормативи розробляють на матеріали, заробітну плату, загальновиробничі затрати та інші виробничі затрати.

Норми використання матеріалів встановлюють експериментально. До їх складу включають можливі втрати та відходи в процесі виробництва. Так, затрати на сировину, матеріали, придбані напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, енергію, що споживаються на технологічні цілі, визначають на основі технічно обґрунтованих норм затрат на виробництво одиниці продукції і встановлюють підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, виробничих потужностей та чинних цін. Нормативну кількість матеріалів розраховують за кожною вироб­ничою операцією для виготовлення конкретного продукту.

На практиці застосовують переважно два підходи, згідно з якими встановлюються фактичні або облікові нормативні ціни на ресурси. Нормативні ціни визначають на кожен вид матеріалів з урахуванням необхідної кількості, конкурентоспроможної ціни, найкращого способу транспортування, найвигіднішого способу оплати та включають знижки, які надають постачальники залежно від кількості придбаного матеріалу. Слід також враховувати надійність постачальників і найбільш зручні схеми поставки. Тільки з урахуванням даних чинників ціни можна вважати реальними й ефективними.

Затрати на основну заробітну плату встановлюють з урахуванням трудомісткості робіт і системи оплати праці. В основу планування затрат покладено нормативні ставки основної заробітної плати, розраховані відповідно до переліку робочих місць і норм обслу­говування.

Затрати на додаткову заробітну плату встановлюють в розмірах, передбачених законодавчими актами, колективними угодами із дотриманням норм та гарантій, передбачених законодавством і галузевими угодами.

Величину відрахувань на соціальне страхування встановлюють згідно з законодавством.

Непрямі затрати включають до собівартості окремих видів продукції на основі баз розподілу.

Всі норми повинні бути реально досяжни­ми, що має важливе стимулююче значення..