Спадкоємці Примордіальної традиції

Сумери справили величезний вплив на розвиток людської культури, науки, релігії. Чи не найвідомішою у світі є сумерська “Поема про Гільгамеша”. Її головний герой — Гільгамеш, правитель міста Урук (близько 2700—2600 рр. до н. е.) — виводив свій рід із Аратти[272].

У сумерів існував міф про потоп, найдавніший серед аналогічних міфів, поширених у різних народів старо­дав­нього Сходу. Міф розповідає про побожного правителя Зіасудру. Він, скоряючись божественному голосу, збудував величезний корабель, завдяки чому врятувався від потопу. Цього праведника названо “рятівником імені всіх рослин і насіння роду людського”[273].

Через багато століть деякі деталі сумерського опису Великого потопу майже дослівно будуть відтворені у Біблії. На­приклад, фрагмент, який пізніше потрапив до книги “Буття” (8):

Виніс голуба і відпустив я;

Полетів голуб і назад повернувся:

Місця не знайшов, назад прилетів він.

Виніс ластівку і відпустив я;

Полетіла ластівка і назад повернулась:

Місця не знайшла, назад прилетіла.

Виніс крука і відпустив я;

Крук полетів, спадання води побачив,

Не повернувся...

Вийшов я, на чотири сторони склав я жертви... [274]

Тут доречно згадати і легенду про походження Саргона I — засновника семітської держави Аккад: “Мати Саргона була невільницею, що працювала від ранку до вечора 7 днів на тиждень. Вона виплела очеретяний кошик, поклала дитя з кошиком в очерет над берегом Євфрату. По воду прийшов водонос Акі, знайшов хлопця і виховав його. Богиня Іштар (Інанна) зробила хлопця, як доріс, царем аккадів”. Ця легенда записана щонайменше за 1000 років перед Мойсеєм[275].

Можливо, подібність сюжету про походження Саргона і Мойсея пов’язана з тим, що патріарх Авраам, від якого євреї виводять свої корені, походив з “Ура халдейського”[276], тобто з міста колишнього Сумера.

Як вже згадувалось, після аккадського завоювання на зміну люблячим і сонячним богам сумерів прийшли інші боги, владні і суворі. Це пов’язано зі зміною расового складу населення Месопотамії, коли на місце індоєвро­пей­ців (раси-3) прийшли семіти(раса-2). Відомо, що у спіль­нот другого психоінформаційного рівня (рівня колективних норм) для підтримання порядку і дисципліни найефек­тивнішим сти­му­лом є страх перед покаранням, а не самосвідомість — як у спільнот третього рівня (рівня свободи і творчості).

Саме з цієї причини релігійні системи семітів (юдей­ський Закон, ісламський шаріат) є громіздкими і детально унор­мо­ваними[277], з широким застосуванням погроз (згадайте наси­чений прокляттями Старий Завіт) і жорстокої практики їх вико­нання — відрубування частин тіла і смертна кара за порів­няно невеликі провини (напр., перелюб), зокрема, повільне вбивство через колективне укаменування, причому перші камені мали кинути найближчі родичі засудженого (Второзаконня, 13.10).

З цієї ж причини семітиуявляли свого родоплемінного бога Яхве передусім як грізного, ревнивого і невблаганного: “ Палкий Бог, і мстивий Господь, Господь мстивий та лютий, — Господь мстивий до тих, хто Його ненавидить, і пам’ятає про кривду Своїх ворогів ” (Наум, 1.2)[278].

Піктографічне письмо. Кіш, IV тис. до н. е. З книги В. Замаров­ського “Спочатку був Шумер”, Київ: “Веселка”, 1983

Сумери володіли високими знаннями “божествен­ного по­ход­ження”. Наприклад, вони знали, що зоряне небо робить повний оберт за 25 920 років. У храмових бібліотеках Ніппура і Сіппара всі таблиці, присвя­чені діленню і множенню, основу­ються на числі 12 960 (тобто 25 920: 2)[279]. Сумеризнали і число “пі”, і теорему, яку через тисячу років відкрив Піфагор. Їхні жерці і вчені вирішували складні алгебра­їчні задачі, розв’язували квадратні рівняння з кількома невідомими, завдання на складні проценти і навіть завдання, що виходили за межі алгебри[280].

Серед клинописних текстів, знайдених у Сумері, міститься математич­ний ряд, кінцевий підсумок якого виража­ється числом 195 955 200 000 000. Це було число, яким, на думку спеціалістів, європей­ська наука не могла оперувати навіть у часи Декарта і Лейбніца[281].

“ Писали вони дерев’я­ни­ми паличками по вологій глині, і те, що вони робили, надовго випереджувало як практичні потреби життя, так і загальний рівень знань. Ми бачимо високі знан­ня, що раптом з’явля­ються і на рівень яких людство виходить лише через тисячоліття ”[282].

Такого роду РАПТОВІСТЬ є характерною ознакою того, що це не власні знання, а привнесені іззовні. Звідки вони взялися? Це тема наступної книги, а ми продовжимо дослідження феномену арійства.