У результаті взаємодії дуальних етносів виникла потужна нація, в якій органічно поєднались свобода, повага до людини, вірав єдиного Бога і чітка державна організація. Згідно з легендами, антською державою керувала духовна каста укрів (мудреців) [74]. Тому це начебто була не просто держава, а Свята Земля, свого роду Мекка християнського світу і центр європейської культури [75].
| Ритуальні зображення на кераміці.
Півд.-зах. Україна,
III—IV ст. н. е. *
Нагорі: символіка циклу, який складається з 4-х фаз, тривалістю 4+3+2+1=10.
Сварга (свастика) — знак Сина Божого, а також символ творчого, атакуючого, чоловічого начала.
Внизу: символ виокремленої, захищеної з чотирьох сторін світу святої землі — “тетрагону”, “України”
|
Таким чином, етнос галілеян-тиверійців став батьківським етносом, який у II—III ст. вступив у етнотворчу взаємодію з материнським етносом. Галілеяни-тиверійці— прямі нащадки сучасників, друзів і учнів Ісуса Христа — принесли в Україну живі спогади про втіленого Бога і його вчення, підкріплені страшним досвідом виконання Його пророцтв. Відбулось заплідненняукраїнського етносу нового циклу (419—951). Приблизно через століття він народився під іменем народу антів, ім’я якого було прославлене по всій Євразії. За свідченням готського історика Йордана, серцевиною Антського (тобто богатирського) союзу була земля між Дніпром і Дністром[76], відома також як Тивер. З часом римська назва — “тиверці” — забулась, а залишилась самоназва “галілеяни—галичани”.
Після взаємодії галілеян з кількісно переважаючим місцевим населенням архетип “Адміністратор” поступово розчинився в етнічному морі “Миротворця”. Нинішня Галичина — це типовий “Миротворець”, як і Україна в цілому. Що лишилось у сьогоднішніх галичан від їхніх предків-галілеян, так це незнищима, глибоко укорінена в свідомість і підсвідомість потреба в українській державності. Про це, серед іншого, засвідчили і Галицько-Волинське князівство (яке проіснувало ціле століття після падіння Києва у 1240 році), і героїчний опір Української Повстанської Армії аж до кінця 1950-х років (знову війна на два фронти — як і 2 тис. тому в Галілеї), і пасіонарність галичан у перші роки незалежності України, і навіть результати президентських виборів — коли галичани проявляли готовність терпіти будь-який режим, аби лише була українська держава. Лишився ще один незнищимий архетип — культ матері Ісуса Христа галілеянки Діви Марії і вперте переконання у тому, що Христосбув їхнім одноплемінником.
Як показав Микола Чмихов, початок нового 1596-річного циклу знаменує величезні соціальні перетворення. У нашому випадку формування нового українського етносу і держави Антів збіглося в часі з виникненням феномену слов’янства. Згідно з працями Йордана та інших тогочасних істориків, анти як найсильніші зі слов’ян розташовувалися між Дністром і Дніпром, між Чорним морем і Поліссям[77]. “ Їхньою прабатьківщиною було, найімовірніше, межиріччя Вісли і Дніпра ”, — пише видатний чесько-американський дослідник слов’янства Франтішек Дворнік. “ Одна їх частина, можливо, була керована сарматською верхівкою, званою антами...”[78]. Тобто з IV ст. на зміну самоназві “гали” приходить ім’я “слов’яни”.
