Причины и механизм артериальной гиперемии

В середині кожного рівня його одиниці пов'язані системно. Це означає, що між ними існують певні відношення. Визначається два види відношень – парадигматичні і синтагматичні.

Прикметник "парадигматичний" утворений на основі терміна "парадигма" (від грец. 'зразок'), який пов'язується з розрізненням морфологічних одиниць, що входять до одного морфологічного категоріального ряду (наприклад, парадигма відмінювання: парта, парти, парті та ін.; парадигма дієвідмінювання: пишу, пишеш, пише і т.д.). Відношення елементів цих парадигматичних рядів становлять парадигматичні відношення, в якому представлені різні форми того самого категорійного ряду (або відмінка, або особи; або однини, або множини). Пізніше цей термін почали використовувати щодо словникових і синтаксичних рядів, звукових і словотвірних.

Стосовно всіх рівнів парадигматичні відношення – це ті відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії.

Наявність у системі мови парадигматичних рядів дозволяє мовцям у мовленні залежно від наміру сформулювати думку, яку вони прагнуть передати, вибрати той чи інший член цього ряд}' (фонетичного, словесного, морфологічного чи синтаксичного), який відповідає задуму.

Синтагматичні – це відношення, в які вступають одиниці одного рівня в процесі послідовної їх пов'язаності в мовленні. Це відношення, за якими визначається, що в ланцюгу поєднання слів, наприклад, з формою вчитель можлива лише форма прикметника досвідчений (а не досвідчена, -є), можливе лише поєднання вчитель викладає (а не викладаєш). Прикметник "синтагматичні" виник на основі терміна "синтагма (від грец. syntagma – поєднане), що розуміється і як поєднання двох (або більше) мовних одиниць, розташованих в лінійній послідовності одна за одною, і як ритміко-інтонаційна одиниця мовлення.

Різні види відношень, які в сучасному мовознавстві іменуються парадигматичними і синтагматичними, видатний російський і польський учений І.О.Бодуен де Куртене пропонував розрізняти як відношення за вертикаллю (парадигматичні) і горизонталлю (синтагматичні). Ця влучна характеристика відношень допомагає краще усвідомити відношення слів у системі мови. Справді, парадигматичні відношення – це, наприклад, форми того ж самого слова чи однотипної будови речення, як-от:

парта \ пишу \ Я працюю в школі

парти \ пишеш \ Я працював у школі

парті \ пише \ Я працюватиму в школі
парту \ або: пишемо /або: Я працював би в школі

партою / пишете / Хай я працюватиму в школі

(на) парті / пишуть /
парто ' '

Синтагматичні відношення – це горизонтальне розгортання відношень, наприклад: Учень сидить (не сиджу) на парті (не на парту).

Варіант та інваріант.

Варіант – це різні прояви однієї абстрактної сутності (інваріанту). Інваріант – це абстрактне позначення однієї сутності без її конкретних проявів (варіантів). Оскільки мовлення є явищем лінійним (у вигляді лінії, ланцюжка звуків, слів, речень) у мовленнєвому ланцюжку можна розташувати лише один варіант мовної одиниці (наприклад, залежно від синтаксичної функції ми обираємо варіант (його словоформу) іменника у певному відмінку книга, книзі, книгою, книгу тощо). Абстрактна лексема книга є одиницею мови (що співпадає з формою називного відмінку книга внаслідок традиційної фіксації у словнику іменників у наз. відмінку) є інваріантом, який може бути представлений зазначеними варіантами (книга, книзі, книгою, книгу) на конкретному відрізку мовлення.

Морфема, наприклад, як мовна одиниця – це абстрактний інва­ріант, який реалізується в мовленні у вигляді варіан­тів – морфів. Скажімо, в словах писати, пишу, письмо і рука, ручка, руці одна морфема виступає в трьох мор­фах – пис, пиш, пис і рук, руч, руц.

Варіант фонеми — конкретний звук, в якому реалізується фоне­ма. Наприклад, варіантами російської фонеми \ л \ можуть бути тверде \ л \ і м'яке \ л' \ у словах лук та люк.

Зміст і вираження.

Мовні знаки представляють собою двосторонню сутність. З одного боку, він є матеріальним (тобто має план вираження), з іншого — він є носієм нематеріального смислу (план змісту).

З точки зору Фердинанда де Соссюра, в знаку розрізняються дві сторони: позначуване (зміст (те, що позначається), сигніфікат, образ предмету, ідея, поняття, концепт, в традиційному вжитку — значення) та позначувальне (вираження (те, що позначає), сигніфікант, експонент).

Планом змісту мовного знаку дерево є його поняття – багаторічна рослина, з кореневою системою, стовбуром, гілками, листям, корою тощо, а планом вираження звуко-графічна оболонка знака – його звучання \' дериво \ та написання. дерево.

Причины и механизм артериальной гиперемии

К артериальной гиперемии может привести усиленное действие обычных физиологических раздражителей (солнечных лучей, тепла и др.), а также действие болезнетворных факторов (биологических, механических, физических). Расширение просвета приводящих артерий и артериол достигается за счет реализации нейрогенного и гуморального механизмов или их сочетания.

Нейрогенный механизм. Различают нейротоническую и нейропаралитическую разновидности нейрогенного механизма развития артериальной гиперемии. Нейротонический механизм характеризуется преобладанием эффектов парасимпатических вазодилататорных влияний на сосудистую стенку (за счет ацетилхолина) по сравнению с симпатическими влияниями (примером является покраснение лица и шеи при патологических процессах во внутренних органах - яичниках, сердце; классическим примером нейротонической гиперемии у человека считается краска стыда или гнева на щеках). Нейропаралитический механизм заключается в снижении или отсутствии симпатических влияний на стенки артерий и артериол (например, при повреждении симпатических

нервов, идущих к коже верхних конечностей, ушей, отмечается их покраснение; классическим примером нейропаралитической гиперемии у человека считается так называемый морозный румянец на щеках). Проявлением нейропаралитического действия электрического тока считаются так называемые «знаки молнии» (зоны артериальной гиперемии по ходу прохождения тока при поражении молнией).

Гуморальный механизм. Он обусловлен действием на артерии и артериолы вазодилататоров, которые местно увеличиваются и оказывают сосудорасширяющий эффект. Расширение сосудов вызывают гистамин, брадикинин, молочная кислота, избыток углекислоты, оксида азота, аденозина, гипоксия, ацидоз тканевой среды, некоторые простагландины и др.