Функції соціальних пільг

В українському законодавстві немає яких-небудь закріплених якісних чи кількісних критеріїв надання соціальних пільг і переваг. Тому для їх правильного розуміння бажано проаналізувати функції, що входять до змісту правових норм, які регулюють відношення по наданню пільг і переваг. Функції соціального забезпечення (економічна, виробнича, політична, реабілітаційна, демографічна, духовно-ідеологічна, морально-етична) розглядаються як родове поняття. Отже, існуючі функції можуть бути взяті в якості кваліфікуючого критерію виявлення суті соціального призначення пільг і переваг [16, с.498-499].

Галаганов В.П. до основних функцій соціальних пільг відніс наступні: 1) компенсаційну; 2) додаткового матеріального забезпечення; 3) соціально-стимулюючу; 4) соціально-заохочуючу; 5) психологічну. Саме в цих функціях яскраво виявляються мета правового встановлення пільг і переваг, їх юридична природа, соціальне призначення.

Компенсаційна функція виявляється у покритті додаткових витрат їх отримувачів. Так при протезуванні інвалідам оплачується проїзд до місця протезування і тим самим компенсуються підвищені грошові витрати інваліда. Недостатність отримуваних сум основних видів соціального забезпечення (нижче прожиткового мінімуму) приводить до необхідності введення для таких отримувачів знижок в оплаті житлово-комунальних послуг. Цим самим держава визнає свою неспроможність на відповідному рівні забезпечувати, наприклад, пенсіонерів та інших вразливих груп населення. Компенсаційна функція соціальних пільг покликана частково або повністю компенсувати отримувачам належну суму чи обсяг наданих їм видів соціального забезпечення.

Компенсаційний характер соціальних пільг полягає в створенні хоча б приблизно рівних можливостей для різних категорій громадян. Тут маються на увазі соціально вразливі прошарки населення – непрацюючі отримувачі соціального забезпечення і члени їх сімей, які в силу біологічних (похилий вік, інваліди, діти, хворі, сім¢ї з дітьми) і соціальних причин (безробітні) знаходяться в нерівних порівняно з працюючими громадянами умовах. У цьому розумінні соціальні пільги мають компенсаційний характер, вирівнюючи можливості соціально вразливих груп населення з можливостями інших людей. Тому тут соціальна пільга розглядається як доповнення до наявного у громадянина права, що гарантує певний рівень їх нормального життєзабезпечення. Професійні пільги такої функції не виконують.

Соціально-стимулююча функція пільг знаходить свій вияв у тому, що вони встановлюються для тих осіб, у суспільно корисній діяльності яких зацікавлені держава і суспільство. Саме так можна розцінити соціальні пільги, що встановлені для сімей та жінок з метою вирішення демографічної кризи в країні. Якщо будуть надаватися та юридично гарантуватися можливості фактичної реалізації інтересів сім¢ї (наприклад, у житлі), то в жінки будуть стимули до народження дітей. Характер впливу стимулу як юридичного засобу полягає саме в добровільності, заінтересованості, свободі вибору. Особа не зобов’язується, а спонукається до більш високої активності [17, с.68].

Зі стимулюючою функцією тісно пов’язана заохочуюча функція соціальних пільг. Коли громадяни займаються будь-яким видом діяльності, то вони прямо чи непрямо бажають суспільного визнання її результатів, тобто загальноприйнятих зовнішніх форм вираження схвалення. Перспективи бути поміченою у загальній масі звеличує людину як у власних очах, так і в очах інших людей. Іще більше звеличує і приносить відчуття найбільшого задоволення тоді, коли особиста думка заохочуваного та оточуючих єдині в оцінці визнання його заслуг [18, с.173]. У свою чергу, наявність у громадян особливих заслуг перед державою і суспільством дає підстави для надання їм певних пільг. Це стосується, наприклад, пільг для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни. Одночасно пільги для цих осіб покликані якоюсь мірою компенсувати, наприклад, погіршення стану здоров¢я, що виникло в результаті цього.

Є соціальні пільги духовно-морального характеру. Вони несуть специфічне соціально-психологічне навантаження, оскільки можуть втілювати в собі відчуття вини, покаяння держави, наприклад, перед сім¢ями військовослужбовців, що загинули при виконанні службових обов’язків, або перед особами, які у свій час були необґрунтовано репресовані. У цьому знаходить свій вияв психологічна функція пільг.

Галаганов В.П. окремо вказує на політико-правову функцію соціальних пільг у соціальній політиці. Ця функція означає те, що пільги існують тоді, коли відсутні реальні умови для рівного задоволення життєво важливих потреб соціально вразливих прошарків населення. У цій якості соціальні пільги покликані компенсувати нерівність, що виникла. Цим соціальні пільги несуть функцію правового регулювання суспільних відносин, оскільки створюють указаним категоріям громадян умови для індивідуального розвитку, реалізації ними конституційного права не гідне життя. Пільги певною мірою показують пріоритети правового регулювання у сфері державної соціальної політики. У даному аспекті соціальні пільги можна розглядати в якості способу проведення державою відповідної політики. Як правильно відмічає Р.З.Лівшіц, установлення пільг – це типовий прийом правового регулювання, засіб правової диференціації. За допомогою пільг законодавець визначає становище тієї чи іншої групи громадян у певній сфері суспільних відносин [19, с.298]. Повне і всебічне втілення цієї функції в соціальних пільгах у реальному житті сприяє соціальному миру і громадянському спокою в країні. В іншому випадку все відбувається навпаки.

Функції соціальних пільг не можна розглядати окремо одна від одної, оскільки вони тісно взаємопов’язані, переплітаються між собою [16, с.498-501].

Пашкова Г.Г. вважає, що правові пільги виконують компенсаційну, стимулюючу, заохочувальну функцію, тобто є багатофункціональними. У праві соціального забезпечення пільги виконують у даний період переважно компенсаційну функцію, яка полягає в заповненні можливостей для задоволення необхідних життєвих потреб осіб, що знаходяться в нерівних умовах у силу біологічних і економічних причин. За допомогою пільг компенсується недостатній для життєіснування людини рівень основних видів соціального забезпечення.