Із першоджерел
Боден Ж. Вступ до політології
РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМА ПРЕДМЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ(фрагменти)
Ця проблема набуває вирішального значення, коли французька політологія визначає свої претензії на статус самостійної науки.
Відповіді на питання про предмет цієї науки відрізняються, оскільки одна частина вчених вважає, що предметом політології «скоріше» є вивчення держави, інші ж визначають її предметом «скоріше» вивчення влади.
1. Наука про державу Політична наука традиційно співвідноситься з вивченням держави («наука про державу»):
— таке тлумачення терміна пов'язане насамперед з етимологією слова «політика»; адже слово «polis» означає «місто», що вказує на просторові межі громадської діяльності;
— тлумачення політології як науки про державу зумовлене історично, масовим хара-ктером явища: філософ Анрі Лефевр з цього приводу говорить про «спосіб державного будівництва» як про свідчення того, що держава є загальносвітовим явищем; адже центральне місце і в західних суспільствах, і в суспільствах комуністичного спрямування, і в суспільствах, які знаходяться на шляху розвитку, займає проблема держави;
— наука про державу охоплює також вивчення інституцій, які є її очевидною складовою частиною: комплекс урядових установ, представницькі інституції, органи управління, державні та змішані підприємства;
— особливого значення наука про державу надає вивченню політичної діяльності, зокрема примусу.
Макс Вебер вдається до тлумачення політичної науки як «науки про державу», коли розглядає державу «як спільноту людей, яка в межах окремо взятої території володіє правом законного примусу».
Проте такий «державознавчий» підхід спричинює серйозні застереження:
— держава існувала не завжди; в деяких суспільствах ця інституція розглядається як досить нова і навіть тимчасова форма соціальної організації;
— держава — це не єдина очевидна інстанція сфери політики: в політизації суспільного життя беруть також участь політичні партії, групи тиску, наукові товариства, засоби масової інформації;
— функція примусу не обов'язково повинна вважатися основною при визначенні поняття держави; так, Ж.-П. Кот пише: «У чому схожість чи різниця влади президента республіки з владою, яку мали Аль Капоне або Ісус з Назарета»? Існують держави, що не мають влади (Ліван), або ж в яких реальною владою володіють недержавні структури (наприклад, сицилійська мафія, шиїтська церква в Ірані, рух «Солідарність» у Польщі).
Узагальнюючи, можна сказати, що головним недоліком при такому підході є бажання
зробити предметом дослідження таку форму соціальної організації людства, яка культурно й історично може виявитися більш випадковою, ніж видається на перший погляд. Чи не тому в багатьох західних країнах спостерігається зміна повноважень держави, з одного боку — на користь міжнародних та наднаціональних органів, з іншого — на користь децентралізованих органів влади або, інколи, професійних об'єднань.
2. Наука про владу У наш час домінує тенденція співвідносити політичну науку з наукою про владу, оскільки
держава є одним із засобів здійснення влади в суспільстві:
— ця концепція спирається на факт загального значення: навіть не знаючи типу держави, можна говорити, що будь-якому суспільству відомі такі явища, як панування, вплив, які зумо-влені нерівномірним розподілом економічних, політичних чи символічних ресурсів; — крім того, ця концепція дозволяє назвати серед цілей політичної науки чималий ряд інституцій, які знаходяться «на периферії» державної влади, хоч вони й сприяють регулюванню соціального порядку, — партії, профспілки, система символів, ідеологічні системи, громадська думка тощо.
На думку американського політолога Роберта Даля «політична система — це нескінченне переплетення стосунків між людьми, яке передбачає значні заходи влади, домінування, авторитет». Така широка інтерпретація предмета політичної науки не беззаперечна. Дійсно, нелегко відрізнити, наприклад, «політичне» від «соціального»:
— або політична наука досліджує насамперед владні центри, безпосередньо або опо-середковано пов'язані з виконанням функцій держави, тоді маємо справу з так званим «державознавським» підходом;
— або ж політична наука поширюється на всі явища, пов'язані з владою, але тоді є ризик втратити з поля зору специфіку політики і зіткнутися з традиційними предметами загальної соціології (соціологія сім'ї, школи тощо).
Зовсім не обов'язково, щоб будь-які примусові соціальні стосунки автоматично ква-ліфікувалися як політичні, як тільки вони починають потребувати «значних заходів домі-нування». Адже не можна розглядати як поняття суто політичне авторитет батька для дітей, вчителя для учнів, керівника підприємства для його працівників.
І в цьому питанні Макс Вебер пропонує непогану альтернативу, вказуючи, що політична влада:
— користується «монополією законного примусу» на всій спільній території, а не замінює один чи кілька місцевих органів;
— призначена для мирного врегулювання розбіжностей «сузір'я інтересів», які можуть виявитися на всій спільній території. 3. Скромна наука Значні труднощі, які виникають на шляху визначення знань, що складають політичну науку, спонукають до обережності та скромності:
— політологія повинна лишатися проблемною наукою: настирливе прагнення «побу-дувати предмет» може відвернути її від свого основного призначення — досліджувати численні проблеми, які виникають внаслідок поєднання різних інтересів у межах даної території; — політологія повинна лишатися скромною та зважати на те, що теорії, які пояснюють різні явища і здаються добре обгрунтованими, можуть виявитися в підсумку лише більш-менш прийнятними щодо того чи іншого об'єкта, який характеризується особливою нестійкістю та мінливістю;
— політологія повинна лишатися терпимою і визнавати за іншими науками (соціологією, етнологією, психологією, історією тощо) рівні можливості в поясненні проблем політики.
Слід додати також, що:
— неможливо закріпити за політичною наукою певний предмет дослідження (держава, влада, панування, інтеграція і т. ін.), який не міг би вивчатися іншими;
— показовим є той факт, що «політисти», які найбільше виступають за визначення меж своєї науки, як правило, ходять на «інтелектуальний ринок» за межами політичної науки (Фрейд, Бурдье);
— нерозумно постійно протиставляти «справжню науку «філософським маренням», оскільки поряд із політичною наукою досить місця і для практичної філософії.
Отже, політичній науці Франції слід було б більше працювати над проблемою, яку Фернан Бродель визначав як «знищення мита між різними науками», тим більше що взаємопроникнення різних проблем як на національному, так і на міжнародному рівні говорить на користь наукового плюралізму.
Друкується за: Боден Жон. Вступ до політології. —К.:Основи, 1995. — 174с.
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ:
1.Етапи формування політичних знань та виникнення політології як науки і навчальної дисципліни.
2.Сучасний розвиток політології у світі та в Україні.
3.Об’єкт та предмет дослідження політології. Основні категорії, функції та методи дослідження. 4.Політологія та її зв”язок з іншими суспільними науками.
ЛІТЕРАТУРА:
1.Л.Климанська, Я.Космина, В.Харченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - С.9-40 2.Політологія. Кн.перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і політика / А.Колодій,
Політологія. Навчально-методичний комплекс: підручник.- К.,2004.-С.37- 72 3.Політологічний енциклопедичний словник.- К.,2004.-С.497-502;522-523
4.Рудакевич О.М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота. - Тернопіль,2006.-С.7-17 5.Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник.-К: Либідь,2002.-
С.8-32
ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТАКИХ ПОНЯТЬ:
Політика.політична сфера, об’єкт політології, предмет політології, функції політології, методи політології, політологія, система політичних наук
ВИКОНАЙТЕ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ:
1.Проведіть класифікацію категорій політології.
2.З’ясуйте, які закони політології є загальними, особливими та одиничними.
3.Визначте, які функції політології є актуальними для сучасного українського суспільства.
ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:
|
