Література. 1. Антонович В. Короткий історія козаччини
1. Антонович В. Короткий історія козаччини. З ілюстраціями і картою України / В. Антонович. – К., 1991. 2. Апанович О. Козацька республіка / О. Апанович // Пам'ятки України. – 1983 – № 3. 3. Боплан Г. Опис України / Г. Боплан. – К., 1990. 4. Воссоединение Украины з Россией: Док. и матер.: У 3-х тт. – М., 1953. 5. Голобуцкий В. А. Дипломатическая история Освободительной войны украинского народа 1648–1654 / В. А. Голобуцкий. – К., 1962. 6. Голобуцкий В. А. Запорожское козачество / В. А. Голобуцкий. – К., 1957. 7. Грушевський М. С. Нарис історії українського народу / М. С. Грушевський. – К., 1991. 8. Грушевський М. С. Історія української козаччини / М. С. Грушевський // Вітчизна. – 1989. –№ 1–11. 9. Документи Б. Хмельницького (1648–1657). – К., 1961. 10. Документы Освободительной войны украинского народа 1648–1654 гг. – К., 1965. 11. Замлинский В. А. Б. Хмельницкий / В. А. Замлинский. – М., 1989. 12. Історія Української РСР: У 10 т. – К., 1982. – Т. 2., гл. ІІІ, V, VII; К., 1983. – Т. 3, гл.1. 13. Крип’якевич І. П. Хмельницький / І. Б. Крипякевич. – Львів, 1990. 14. Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий / Н. И. Костомаров. – М., 1994. 15. Літопис гадяцького полковника Граб'янки. – К., 1992. 16. Літопис Самовидця. – К., 1971. 17. Липинський В. Україна на переломі / В. Липинський // Укр. іст. журн. – 1992. – № 2, 4, 5. 18. Смолій В. А., Степанков В. С. Б. Хмельницький. Соціально-політичний портрет / В. А. Смолій, В. С. Степанков. – К., 1993. 19. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея ХVІІ–ХVІІІ століть. Проблеми формування, еволюції, реалізації / В. А. Смолій, В. С. Степанков. – К., 1997. 20. Степанков В. С. Проблема становлення монархічної форми правління 21. Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків: У 3-х тт. / Д. Яворницький. – Львів, 1990. [1] Волостю називалася захищена фортецями територія, на якій проживала основна частина населення.. [2] Від Б. Хмельницького й надалі керівник Запорізького війська почав називатися «гетьманом» – за аналогією головнокомандувачів у Речі Посполитій. А самовільні запорожці мали своє керівництво і найчастіше владі гетьмана не підкорялися. [3] Посполитим рушенням називалося народне ополчення.
|
