Спираючись на економічну класифікацію, виробництво вважають ефективним, якщо неможливо збільшити вироблення одного блага без зменшення вироблення іншого.

Ресурси використовують неефективно, коли є можливість у разі застосування їх окремо зробити кращим хоча б одне господарство без заподіяння шкоди іншому. І навпаки, ре­сурси використовують ефективно, коли неможливо в разі окремого їх застосування зробити кращим якесь господарст­во, не зашкодивши принаймні одному іншому. Ефективність використання ресурсів часто називають оптимальністю за Паретто, або ефективністю за Паретто на честь відомого італійського економіста Вільфредо Паретто (1848 - 1923), який започаткував вивчення ефективності.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в резуль­тативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необ­хідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сіль­ськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищен­ням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношен­ням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах ви­робництва праці.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництваозначає одержання максимальної кількості продукції з 1 га зе­мельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Для оцінки економічної ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних зако­нів і характеризує ефективність з якісного боку.

Тому вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу зрозрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів ви­робництва і живої праці.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдно­сті кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кіль­кісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначати раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (насіння, добрив, кормів та ін.) необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. При цьому економічну ефективність сільськогосподарського виробництва необхідно вивчати у відповідності з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Отже, економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини у необхідному асортименті та належної якості продукції на душу населення. Однак Україна заінтересована не тільки у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції відповідно до зростаючих потреб, а й в систематичному підвищенні продуктивності праці, зниженні витрат на виробництво кожної одиниці продукції.

У сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, економічну ефективність слід розглядати в органічному зв’язку з досягненням соціальних результатів, соціального ефекту. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а й з урахуванням соціального результату (поліпшення умов праці, соціально-культурного обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо). При цьому велике значення має збереження навколишнього середовища, дотримання рівноваги в природі, що особливо важливо в зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу.

Важливою галуззю, що визначає рівень розвитку всього аграрного сектора економіки нашої країни, є зернове господарство. Зернові належать до числа найважливіших культурних рослин. Вони мають найвищу питому вагу в структурі посівних площ та валових зборів продукції серед інших сільськогосподарських культур. Як зазначено в Законі „Про зерно та ринок зерна в Україні” виробництво зерна – діяльність сільськогосподарських товаровиробників, що пов'язана з вирощуванням зерна, забезпеченням внутрішніх потреб України у насіннєвому матеріалі, зерні для продовольчих, фуражних та технічних цілей, поліпшенням його якості, створенням експортного потенціалу ринку зерна, а також гарантуванням продовольчої безпеки держави за рахунок розвитку власного зернового господарства.

Недосконалість чинного законодавства — один із основних факторів усіх перешкод ефективного ведення сільського господарства і виробництва зерна, зокрема. Селяни взагалі не висівають зернові, а фермери й орендатори несуть великі збитки від одержання навіть високих урожаїв. У чому суть численних негараздів у сільському господарстві? На це існує чимало різних пояснень як учених, так і практиків.

Для створення сприятливих умов розвитку зернового господарства в Україні необхідно: перше, в усіх випадках Україна братиме участь у конкуренції виробництва і реалізації на світовому ринку продовольчого й кормового зерна; друге, формувати ефективні великі форми господарювання, які здатні брати участь у конкуренції; третє, українські землі для вирощування сільськогосподарських культур потребують уваги для їхнього збереження.

Також існуюча практика об'єднання в поняття "зерно" різних за біологічно-хімічним складом, характером призначення і використання зернових культур, технологічними особливостями вирощування, збирання і зберігання, а також за рів­нем виробничих витрат на виробництво одиниці основної продукції та величиною ціни при їх реалізації в сучасних умовах ринкової економіки втратила доцільність її подальшого застосування. Адже на ринку відбувається процес купівлі-продажу конк­ретного виду зерна — пшениці, ячменю, кукурудзи тощо.

В умовах ринку попит і пропозиція визначаються на кожний конкретний вид зер­на. Тому в сільському господарстві необхідно запровадити окремий облік виробниц­тва кожного виду зерна та його витрат.

Аналіз розвитку зернового виробництва в Україні вказує на необхідність удосконалення регіонального розміщення зернових культур з визначенням їх пріоритетності в ринкових умовах. Це потребує здійснення адаптивної іденсифікації розвитку певних видів зернових культур, найбільш повно пристосованих до відповідних регіональних природно-економічних умов.

Розвиток зернового виробництва нині потребує постійного здійснення його інтенсифікації, адаптації до регіональних грунтово-кліматичних і соціально-економічних умов з урахуванням ситуаційних змін на внурішньодержавному та міждержавному продовольчих ринках.

Основними чинниками адаптивної інтенсифікації виробництва певних зернових культур є система сівозмін з обгрунтованим застосуванням системи удобрення полів підживлення посівів, впровадження високопродуктивних сортів із застосуванням відповідних методів розвитку насінництва, прогресивних прийомів обробітку грунту, заходів щодо захисту рослин від хвороб, шкідників і бур янів.

Особливого значення нині набуває сиситема засосування добрив з урахуванням регіональних грунтово-кліматичних умов.

Разом з тим слід відмітити, що за обмежених можливостей інвестиційних коштів важливо обгрунтовано вибрати галузі й види зернвих культур, у розвиток яких раціонально здійснювати капітальні вкладення. Як підкреслено вище, адаптивну інтенсифікацію слід зосередити в регіонах на культури, які мають вищий попитна аграрному ринку.

Практика підтверджує, що Україна на зовнішньому зерновому ринку може й надалі посідати гідне місце. Це ще раз вказує на доцільність інтенсифікації розвитку зернового виробництва.

Загальна потреба країни в зерні визначається кількістю його, що витрачається на харчування, переробку, корми, насіння, експорт та створення державних резервів. В цій величині найбільшу питому вагу має зерно, яке споживається тваринами і населенням як продукт харчування. В Україні від загальної кількості виробленого зерна на корм худобі та птиці використовується до 50%, на харчування 15-17%, насіння – 8-10%, на переробку – 3-4%, на експорт 8-10 млн.т.

 

 

Таблиця 1.1