Елементи системи оподаткування.З метою розуміння сутності податку потрібно чітко визначити його головні складові, що зумовлюють внутрішній зміст цього поняття. До них належать: 1. Суб'єкт оподаткування, або платник податків — фізична або юридична особа, на яку за законом покладається обов'язок платити податок. Носій податку — фізична або юридична особа, котра у кінцевому підсумку несе витрати зі сплати податку. Суб'єкт оподаткування (платник), не завжди є дійсним його носієм, оскільки іноді податок перекладається на інших осіб, наприклад, щодо обкладання митом якого-небудь товару зрозуміло, що воно перекладатиметься на споживачів шляхом надбавки до ціни. Якщо суб'єкт оподаткування може перекласти свій податок на іншого, то він уже не є носієм податку. 2. Об'єкт оподаткування — явище, предмет або процес, унаслідок наявності яких сплачується податок, тобто те, що обкладається податком (дохід, майно тощо). Часто власне назва податку випливає з об'єкта (наприклад, поземельний, прибутковий, та ін.). Є два підходи стосовно оцінювання об'єкта: кількісний і натуральний та грошовий. 3. Джерело сплати податку — дохід суб'єкта (прибуток, заробітна плата, відсоток, рента), з якого сплачується податок. За деякими податками об'єкт і джерело збігаються. 4. База оподаткування — законодавчо закріплена частина доходів або майна платника податків (за вирахуванням пільг), що враховується у процесі розрахунку суми податку, тобто сума, з якої стягується податок. 5. Ставка податку — величина податку на одиницю обкладання; якщо вона виражена у відсотках, то називається квота. Залежно від структури податків розрізняють тверді й часткові ставки. Тверді ставки встановлюються в грошовому вираженні на одиницю об'єкта, часткові — виражають у визначених частках об'єкта обкладання. У свою чергу часткові ставки поділяються на такі види: — пропорційні, які діють в однаковому відсотковому відношенні до об'єкта оподаткування без урахування диференціації його величини; — прогресивні. Під час збільшення об'єкта оподаткування зростає ставка податку. Якщо темпи збільшення ставки податку відповідають темпові зростання об'єкта оподаткування, то це проста прогресія; коли темпи збільшення ставки податку випереджають темпи зростання об'єкта оподаткування — складна прогресія (шкала ставок); — регресивні — у процесі збільшення об'єкта оподаткування зменшується ставка податку. 6. Сфера дії податку — сукупність носіїв податку, на яких у результаті лягає його тягар. 7. Масштаб оподатковування — одиниця, що береться в основу виміру об'єкта оподаткування; у промисловому податкові масштабом може бути оборот підприємства чи його прибуток, капітал, чисельність робітників і кількість верстатів, величина приміщення, плата за нього та ін. 8. Одиниця обкладання — одиниця виміру об'єкта (з податку на прибуток — грошова одиниця країни, з земельного податку — гектар, акр і т. ін.). Різниця між масштабом і одиницею обкладання полягає в тому, що в масштабі одиниця береться як принцип, а в одиниці обкладання — як міра. 9. Податковий оклад — сума податку, що сплачує суб'єкт з одного об'єкта. 10. Податкові пільги — законодавчо закріплений перелік умов, за яких платник податку зменшує податкові зобов'язання (податкова соціальна пільга, знижки, відрахування та ін.). 11. Податковий період — термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання.
3.Класифікація податків. Кожен вид податків має специфічні ознаки й функціональне призначення, посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його належністю до певної групи залежно від чинної класифікації податків. За допомогою класифікації можна детально з'ясувати сутність і функції податків, поліпшити їх роль у податковій політиці держави, напрями й характер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Податки класифікуються згідно з тією чи іншою метою, найважливішими є своєчасність і повнота сплати податків у бюджети різних рівнів. Останнє стосується адміністрування податків. Податки можна класифікувати за певними ознаками: 1) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють. Розподіл за цією ознакою визначається згідно із Законом України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р, № 1251-XII, в якому передбачено два види податків на території України: — загальнодержавні податки і збори — обов'язкові платежі, що встановлюють найвищі органи влади в державі; вони є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток тощо); — місцеві податки та збори — обов'язкові платежі, які встановлюють місцеві органи влади; є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території; надходять виключно до місцевих бюджетів (комунальний податок, податок на рекламу, ринковий збір тощо); 2) стосовно джерела сплати розрізняють такі види податків: — податки, збори й обов'язкові платежі, що належать до валових витрат і собівартість (збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; плата за землю; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; податок на промисел; фіксований сільськогосподарський податок; податок на рекламу; комунальний податок тощо); — податки, збори й обов'язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства або капіталу (податок на прибуток підприємства; податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; збір за забруднення навколишнього середовища; державне мито тощо); — податки та збори, що входять до складу ціни виробу (податок на додану вартість; акцизний збір); 3) за економічною ознакою об'єкта оподаткування: — податки на доходи та прибутки — обов'язкові збори" які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб у момент його отримання (заробітна плата, прибуток, валовий дохід); — податки на споживання — обов'язкові збори, що стягуються в процесі споживання товарів, робіт і послуг, їх плата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від обсягу споживання; — податки на майно — обов'язкові збори, які стягуються у зв'язку з наявністю конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державній власності (податок на нерухоме майно (на нерухомість), податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів); 4) за засобом вилучення: — прямі податки безпосередньо сплачуються платником до бюджету держави залежно від величини об'єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, плата (податок) на землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість) та ін.); — непрямі податки не залежать безпосередньо від доходу платника та сплачуються ними опосередковано через цінові механізми (податок на додану вартість, акцизний збір, мито); 5) за суб'єктами оподаткування: — податки з юридичних осіб — податок на прибуток, комунальний податок; — податки з фізичних осіб — податок із доходів фізичних осіб; — змішані податки — плата (податок) на землю; податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 6) за характером використання податкових платежів: — загальні. Такі податки знеособлюються під час надходження до бюджету (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, податок із доходів фізичних осіб та ін.); — спеціальні (цільові) — мають цільове призначення (збори на обов'язкове соціальне страхування і державне пенсійне страхування).
4.Податкова політика держави. Податкова політика визначає сутність і роль системи оподаткування та належить до виняткових повноважень держави. Податкова політика — діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування й організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або зменшення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави. Гнучкість податкової політики полягає в тому, що коли податковий тиск на суб'єктів господарювання зумовлює припинення діяльності виробництва, податкова система перебудовується на зменшення податкового тиску в інтересах виробника. Стабільність податкової політики означає, що податкова система будується на чіткому визначенні об'єктів оподаткування, їх обліку, а нормативи оподаткування або обов'язкових платежів не змінюються протягом бюджетного року. Система пільг щодо оподаткування має стимулювати виробництво й інвестування, адже практично ті кошти, що мали б зарахуватися до бюджету, залишаються у виробника, який є своєрідним бюджетним фінансуванням. Поступове удосконалення податкової системи здійснюється в напрямі її лібералізації, децентралізації (державні й місцеві податки) за рахунок розширення прав регіонів, зменшення тієї частинки ВВП, яка перерозподіляється через бюджет. Потребує вдосконалення й механізм оподаткування, котрий стимулював би виробництво у пріоритетних напрямах економіки та сприяв упровадженню у виробництво нових технологій і високоефективного обладнання. Податкову політику потрібно реформувати шляхом зменшення податкового тиску стосовно тих, хто сплачує податки, а не ухиляється від їх сплати. Насамперед, необхідно зменшити кількість податків, оскільки наше законодавство переобтяжене ними. Метою реформування податкової політики є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки та, передусім, матеріального виробництва, поліпшення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та соціально-культурного розвитку держави.
|
