Античний неоплатонізмОсновні творці неоплатонізму: Плотін (205-270), Порфирій (232 або 233 р. - початок IV ст.), Ямвліх (бл. 245 р. - бл. 330 р.), Прокл (410-485). Філософським джерелом неоплатонізму є вчення Платона про первинність світу ідей і вторинність матеріального світу. Воно було витлумачено в дусі містицизму. Концепція виникнення і розвитку світу в неоплатоніків дуже складна. Його творцем є надчуттєве абстрактне Єдине, яке шляхом смонації (витіканням) виділяє з себе світовий розум (світ ідей), світову (божественну) Душу і чуттєвий матеріальний світ. Індивідуальна (земна) душа, яка "охоплена" небуттям (матерією, тілом), є часткою світової Душі. Вони взаємопов'язані. Земна душа прагне бути максимально подібною до світової. Гармонія між ними визначається вчинками і діяльністю людини. Чим більше людина керується принципами добра, тим ближчою вона стає до божественної Душі. Тому сенс життя людини - повсякденне духовне самовдосконалення, отже, душа, за неоплатонізмом, повинна весь час очищатися від всього земного. Очищення досягається відмовою від земних потреб та інтересів, постійними роздумами про найвищі Божі істини. Вершиною очищення є стан трансу, коли душа людини зливається зі світовою Душею.
У 529 р. імператор Юстиніан видав указ про закриття філософських шкіл в Афінах. Це було свідченням того, що антична філософія завершила своє існування. Але вона назавжди залишилася джерелом філософського мислення.
Таким чином, в античній філософії були поставлені і частково розв'язані основні філософські проблеми: виникнення світу і людини, першооснови всього сущого, співвідношення двох основних форм буття - матеріального та ідеального, сенсу життя, смерті і безсмертя. Результати досліджень мислителів суттєво вплинули на подальший розвиток філософської думки в усьому світі.
|
