Особливості економічного розвитку: залишки "старого" економічного порядку.

В кін. XVIII ст. «старий порядок» (так називають систему суспільних відносин, зруйновану Французькою революцією) ще всюди панував на Європейському континенті. Його відмінними ознаками були абсолютизм, станові привілеї та різні пережитки середньовіччя у вигляді сеньоріальних прав та цехового устрою міського ремесла і торгівлі тощо. В Європі кін. XVIII ст. було головною галуззю економіки, опорою могутності і процвітання країни. Від розвитку с/г прямо чи опосередковано залежало також благополуччя всіх основних станів суспільства: землевласників, селян і фермерів. У XVIII ст. промисловий розвиток прямо був зв’язаний з кон'юнктурою с/г ринку. Різке подорожання продуктів харчування чи сировини внаслідок поганого урожаю призводило до промислових і торгових криз.

Власність на землю лежала в основі соціально-класової структури суспільства «старого порядку». У XVIII ст. повсюдно в Європі переважало велике дворянське землеволодіння. Проте його переважання приховувало складний характер земельних відносин. Деякі дворян за характером своєї діяльності фактично перетворилися на підприємців-аграріїв. Вони здавали землю в оренду, самі займалися господарством, брали кредити під заставу землі для здійснення прибуткових операцій в торгівлі і промисловості і т.д. Особливо багато таких «нових дворян» було в країнах Західної Європи.

Селяни розглядали землю. що знаходилася в їх володінні, як свою законну власність, хоча в силу збереження сеньоріального устрою і були обмежені в правах її розпорядження. На заході Європи також збереглися деякі общинні звичаї землекористування – колективне користування лугами та іншими угіддями тощо.

Об'єктивно зміцненню прав власності на землю як великих, так і дрібних землевласників сприяли т.зв. огороджування. Вони вели до розподілу общинних угідь, а, отже, до ліквідації общинних звичаїв; сприяли прискоренню розвитку підприємницьких господарств в селі. Особливо широкий розмах огороджування набрало в Великобританії, де в XVIII ст. воно проводилося на основі законів, прийнятих парламентом.

Великий інтерес до земельної власності проявляла буржуазія. Вона вкладала значні кошти в придбання дворянських помість, загалом міської і сільської нерухомості.

В багатьох місцевостях Європи в XVIII ст. широке поширення отримала більш досконала система обробітку землі – трьохпілля. Проте, зростання с/г виробництва стримувала його традиційна структура, яка збереглася і при трьохпіллі. Основною галуззю с/г більшості краї Європи було рослинництво. Скотарство було розвинуто слабо, головною перешкодою його розвитку був не достаток корму. В самому рослинництві переважало виробництво продовольчих культур, головним чином зернових, які аж до поширення в середині ХІХ ст. картоплі були основою харчування широких прошарків населення, особливо бідного.

Хоча економіка «старого порядку» мала переважно аграрний характер, тим не менш важливим джерелом процвітання держав і збагачення окремих прошарків населення стали торгівля і промисловість. Значну роль відігравала зовнішня торгівля, особливо з колоніями і з азіатським Сходом. ЇЇ контролювали великі порти європейського північно-заходу: Лондон, Брістоль, Нант, Антверпен, Амстердам. В 80-ті рр. на долю Європи припадало три четверті всієї світової торгівлі. Вона була зосереджена головним чином в руках британським і французьких судновласників.

Розвиток світової торгівлі ще в XVI - XVII ст. призвів до виникнення інфраструктури великого капіталізму, включаючи товарні і фондові біржі, страхові компанії, банки тощо. В XVIII ст. вона отримала подальший розвиток. Найбільшим центром ділової активності став Лондон.

Торгівля всередині Європи, між окремими країнами старого світу, також потребувала великих капіталовкладень, набрала до кін. XVIII ст. вражаючих масштабів.

Світова колоніальна і міжнародна європейська торгівля стимулювали розвиток промисловості. В XVIII ст. змінилася географія промислового виробництва: старі торгово-ремісничі центри вздовж традиційних внутрішньо європейських шляхів таких як р. Рейн, узбережжя Північного моря, Північна Італія, поступаються містам і місцевостям, розташованим вздовж Атлантичного узбережжя. В XVIII ст. більшість країн переживали піднесення мануфактурного виробництва.

Проте, ні світова ні міжнародна торгівля, ні бурхливий розвиток сільської домашньої промисловості і мануфактури не змогли зруйнувати в кін. XVIII ст. традиційних, в багато чому успадкованих від середньовіччя форми цехової організації торгової і промислової діяльності. До поч. Французької революції майже повсюди на Європейському континенті міська торгівля і ремесло як-раніше були організовані у відповідності з цією середньовічною моделлю. Вона виключала свободу вибору господарчої діяльності, конкуренції, найму робочої сили тощо. Люди з підприємницькою хваткою, які не вписувалися в структури економіки і суспільства «старого порядку», знаходили атмосферу міст неблагополучною для вільно економічної діяльності. Це служило однією з причин, яка заставляла їх звертати увагу на сільську місцевість та інвестувати свої капітали в сільську домашню промисловість і мануфактуру. Лише революції і реформи, що охопили європейські країни в кін. XVIII – початку ХІХ ст. і в подальшому, зруйнували цю застарівши систему.