Палеоліт.

Як відомо, доба палеоліту поділяється на два етапи: нижній та верхній, або пізній палеоліт. Всі відомі твори образотворчого мистецтва відносяться до пізнього палеоліту. Він, в свою чергу, розпадається на кілька періодів, серед яких в контексті історії мистецтва окремі є особливо важливими.

Перші візуальні знаки – “макарони” та відбитки рук – з’являються в шательперонський період, тобто, біля ХХХУ тисяч років до нашої ери.

В добу оріньяку / ХХХ тисяч років до н.е./ розповсюджуються орнаментовані вироби з рогу, “жезли”, перші зображення на кам’яних плитках – петрогліфи.

Наприкінці оріньяку та в граветський період /ХХУ тисяч років до н.е./ зустрічаються кращі зразки “палеолітичних Венер” – на величезній території Європи від Лепсюг у Франції до селищ Дольні Вестоніци у Чехії чи Костьонок біля Воронежу.

В солютрейську добу /ХУІІІ тисяч років до н.е./ спостерігається справжній розквіт різьби по каменю. Чітка ясна лінія окреслює фігури тварин, що прикрашають досконалі по техніці виготовлення знаряддя.

Апогей розвитку палеолітичного мистецтва припадає на Мадленський період, що розпочинається біля ХУ тисяч років до нашої ери і завершує весь палеоліт. Найславетніші твори всіх видів франко – кантабрійського мистецтва відносяться до цих часів. Різьблені вироби з кістки та рогу стають завершеними витворами мистецтва. З’являються знамениті багатофігурні ансамблі печерного розпису. Наприкінці періоду спостерігається занепад печерного мистецтва. Всі зображення тяжіють до символіко – абстрактних форм.

У УІІІ тисячолітті до нашої ери розпочинається доба мезоліту. Від цих часів первісне мистецтво набуває більшої різнорідності. Зокрема, виразні образи наскельних зображень Східної Іспанії розвиваються паралельно з абстрактними геометричними формами Франції чи Данії.

Завершується кам’яний вік добою неоліту, що в різних регіонах планети припадає на різні часи: від УІІ тисячоліття до нашої ери на Близькому Сході, включно до нашого тисячоліття в Африці чи Австралії. Цей період вражає довершеністю обробки полірованих знарядь з каменю. Наприкінці неоліту проходить перша технічна революція – починає практикуватись скотарство та землеробство, гончарство, віддається перевага осілому способу життя. Створюються міста і виникають перші держави.

Аналіз конкретних пам’ятників первісного мистецтва дозволяє зробити висновок, що особливості того чи іншого способу трактування, “стилю” залежать передусім від призначення предмету та матеріалу, з якого він виготовлений. Наприклад, вже згадувані численні “палеолітичні Венери” - з Віллендорфу, Савіньяну, Лепсюг, - привертають увагу відсутністю деталей обличчя та інших індивідуальних ознак. Це свідчить про те, що виконавці уникали конкретизації. Маючи культове призначення, ці статуетки повинні були відтворювати узагальнений образ жінки – праматері, символу родючості тощо.

Подібні за сюжетом вироби одного періоду іноді відрізняються стилістикою. Наприклад, зображення, що вирізані рельєфом на пластинах з кістки, або ж фігурки, виконані в круглій скульптурі, завжди більш стилізовані, ніж ті, що гравійовані, або мальовані. Останні приваблюють точністю і жвавою виразністю. Глибоко врізані загостреним знаряддям на кістці чи камені, такі зображення як “олені, що перепливають річку” з Лорте або “голова дикого коня” вражають влучністю спостережень.

Серед різноманітної мистецької спадщини первісного суспільства найбільш вражаючими є розписи палеолітичних печер. Як відомо, першою була відкрита для сучасної цивілізації в 1879 році печера Альтаміра в горах Кантабрії в Іспанії. Між численними зображеннями, що розпочинаються від входу, переважають поліхромні фігури бізонів у натуральну величину на стелі печери. Зустрічаються також коні, кабани та олені, знаки та відбитки рук. Більшість з розписів належать до мадленського періоду. Не менш цікавими є розписи печери Труа Фрер у Франції. Хвилясті розгалужені переходи ведуть до розташованої на великій глибині зали, стіни якої вкриті зображеннями диких коней, північних оленів, бізонів. Особливо цікавим є загадкове зображення людської постаті з хвостом, оленячими рогами та вухами. Всі розписи датуються мадленським періодом, крім петрогліфів, що створені набагато раніше – наприкінці оріньяку.

Найкраще збереженим є найбільший комплекс палеолітичного живопису та петрогліфів – знаменита печера Ласко, відкрита у Франції в 1916 році. Її невипадково називають “доісторичною Сикстинською капелою”. Стіни та стелі де-яких залів цієї печери вкриті зображеннями різних тварин в де-кілька шарів, перекриваючи один одного за принципом палімпсести. Складається ансамбль з Великого залу, “нефу” та “апсиди”. Найвідомішими є чотирьохметрове зображення бика, “велика чорна корова”, носоріг, людина з пташиною головою тощо

Наприкінці мадленського періоду живопис поступово втрачає об’єм, стає площинним. Зменшуються за розмірами петрогліфи, лінія їх врізу стає тоншою. Франко – кантабрійське мистецтво ніби повертається до витоків. На стінах печер з’являються хаотичні переплетення ліній, неясні геометричні знаки, ряди крапок тощо. Яскравим прикладом зображень цих часів є геометричні малюнки на так званих масдазільських гальках. Таке схематичне мистецтво теж має свою еволюцію. Починаючись з примітивних зображень воно приходить до спрощення, стилізації і перетворюється на чіткий пластичний символ, що легко відтворюється та читається.